Пальмаріанська церква
Пальмаріа́нська це́рква (ПЦ; ісп. Iglesia Palmariana; від назви м. Ель-Пальмар-де-Троя, пров. Севілья, Андалусія, Іспанія), Пальмаріанська католицька церква (ісп. Iglesia Catolica Palmariana; інші самоназви — «Єдина Свята Католицька Апостольська та Пальмаріанська Церква», «Пальмаріанська Християнська Церква Кармелітів Святого Лику») — релігійна організація, що початково виникла (у 1970-х) як опозиція змінам у Католицькій церкві після рішень Другого Ватиканського собору та під гаслами захисту католицького традиціоналізму. Згодом запроваджено радикальні новації, встановлено альтернативну лінію єпископату й папства. За переконанням представників ПЦ центр «істинної Церкви Христової» з 1978 перемістився в м. Ель-Пальмар-де-Троя, де лідер угруповання Клементе Домінгес-і-Гомес (1946‒2005; Іспанія) обійняв папський престол під іменем Григорія XVII.
Зміст
Історична довідка
Створення Пальмаріанської церкви міцно пов’язане із серією містичних видінь біля м. Ель-Пальмар-де-Трої. Вперше про явлення Божої Матері на мастиковому дереві у передмісті повідомили 1968 чотири місцеві дівчинки. Незабаром про свої містичні досвіди, отримані тут, сповістили інші візіонери. Архієпископ Севільї Хосе Марія Буено-і-Монреаль у 1970 відмовився визнати божественне походження видінь, проте містечко стало об’єктом масового паломництва як з Іспанії, так і з-за кордону.
Приблизно через рік після першого об’явлення, до кола візіонерів приєднався Клементе Домінгес-і-Гомес, харизматична постать якого стала центром нового релігійного руху. Попри звинувачення у шарлатанстві, популярність Клементе зростала. Візіонер показував стигмати, що з’явилися на його тілі, заявляв, що Господь, Божа Мати та різні святі у видіннях передають йому свій заклик до вірян щодо необхідності посту, молитви та благочестивого життя. Чимдалі у повідомленнях Клементе набували розвитку есхатологічні (див. Есхатологія) мотиви, посилився осуд реформ, які відбувалися в Католицькій церкві в рамках рішень Другого Ватиканського собору. Візіонер стверджував, що на всі рівні католицької ієрархії проникли «масони та комуністи».
Навколо Клементе Домінгеса сформувалася група палких прихильників, візіонер став отримувати щедрі пожертви. Це дало змогу здійснити кілька місіонерських подорожей, здобувши прихильників за межами Іспанії, а також викупити землю, на якій, як стверджували візіонери, відбувалися явлення Богородиці. Незабаром на цій території розпочалося будівництво грандіозного храму, що став центром пальмаріанського руху (тривало до 2014).
1975 Клементе, з посиланням на божественне об'явлення, створив Орден Кармелітів Святого Лику. Наступного року (1976) разом із чотирма своїми прибічниками був висвячений на єпископа традиціоналістськи налаштованим кардиналом П'єром-Мартіном Нго Дінь Тхуком (1897–1984, В'єтнам; пізніше кардинал відійшов від пальмаріанського руху). Того ж року в автомобільній аварії Клементе втратив зір (деякі іспанські ЗМІ називали його «сліпим провидцем»).
Діяч критикував рішення Другого Ватиканського собору; заявляв, що Папа Римський Павло VI став жертвою «масонів і комуністів», ув’язнений та одурманений наркотиками. Після смерті понтифіка повідомив про чергове видіння, де сам Ісус Христос коронував його як наступного папу з іменем Григорія XVII. З погляду пальмаріан, відтоді центр істинної Церкви був перенесений із м. Рима в м. Ель-Пальмар-де-Троя.
Подальшу історію ПЦ супроводжували численні скандали. Клементе Домінгеса-і-Гомеса звинувачували в зловживанні алкоголем та гомосексуалізмі. Сам «Пальмаріанський папа» визнавав, що здійснював «гріхи проти чистоти», закликав розмежувати сприйняття його особистості та значення його папського статусу. Колишні члени ПЦ обвинувачували керівництво організації у сексуальних домаганнях. Вірян Пальмаріанської церкви суворо обмежували у контактах із зовнішнім світом, жорстко регулювали їхній одяг, коло літератури та повсякденне життя. Серед членів організації траплялися поодинокі випадки релігійно вмотивованої самокастрації. Пальмаріанський папа, посилаючись на нові видіння, став запроваджувати радикальні зміни в обрядовості та віровченні (одночасно звинувачував Ватикан у модернізмі).
Наслідком став розкол всередині Пальмаріанської церкви. Виникла маргінальна група, члени якої в цілому визнають пальмаріанську еклезіологію (вважають, що Клементе Домінгес-і-Гомес направду був коронований 1978 Христом як папа, а центр істинної церкви перемістився у м. Ель-Пальмар-де-Троя), проте висновують, що згодом папа впав у єресь. Відповідно, ця група себе вважає правдивою церквою. Більша частина членів ПЦ залишилася з Григорієм XVII. Після смерті першого Пальмаріанського папи (2005), престол обійняв його соратник Мануель Алонсо Корраль (1934‒2011; Іспанія) під ім’ям Петра ІІ. Він супроводжував Клементе від початку його візіонерської активності, займався організацією церкви та теоретичним формулюванням віровчення. У період папства Петра ІІ суворість правил, які унормовували життя членів ПЦ, ще більше посилено, а есхатологічні мотиви у віровченні щобільш актуалізовано.
Лінію папського наступництва продовжив Гінес Хесус Ернандес-і-Мартінес (нар. 1959; Іспанія), що посів престол як Григорій XVIII. У 2016 він несподівано зрікся папства та публічно заявив, що Пальмаріанська церква від початку була створена для ошукання довірливих адептів. На той час ПЦ перебувала в ситуації кризи: падіння кількості членів визнавали самі лідери організації. Втім, прогнози щодо швидкого розпаду церкви не справдилися.
Новий етап її активності пов’язаний з діяльністю 4-го Пальмаріанського папи Маркуса Джозефа Одерматта (нар. 1966; Швейцарія), який прийняв ім’я Петра ІІІ. Під час його понтифікату Пальмаріанська церква, яка тривалий час обмежувала користування інтернетом для своїх членів, створила власний сайт (URL: https://www.palmarianchurch.org/) та канал на відеохостингу «YouTube», офіційні сторінки церкви з’явилися у соціальних мережах «Facebook», «Instagram», «X (Twitter)» і «TikTok». Контент пальмаріанських ресурсів у мережі «Інтернет» активно наповнюється.
Географічно Пальмаріанська церква поширилася на досить значні території. У 1970-х і 1980-х групи пальмаріан, окрім Іспанії, з’явились у Німеччині, Швейцарії, Ліхтенштейні, Австрії, Франції, Великій Британії, Ірландії, Мальті, Нігерії, Мексиці, Аргентині, Колумбії, Перу, Парагваї, Бразилії, Сполучених Штатах Америки, Канаді, Філіппінах, Австралії, Новій Зеландії, Бангладеш та Індії. Кількість членів ПЦ незначна: у 1980-х не перевищувала 10 тис. осіб, станом на 2017 налічує від однієї до двох тисяч вірян.
Особливості віровчення і культу
Одним із ключових аспектів учення та діяльності ПЦ є ексклюзивність, претензія на статус єдиної правдивої церкви, заснованої самим Ісусом Христом.
Початкова настанова захисту католицького традиціоналізму та критики реформ Другого Ватиканського собору незабаром поступилася місцем радикальним новаціям у сфері віровчення та релігійних практик. Замість Тридентської меси, яку ПЦ спершу палко захищала, був запроваджений т. з. латино-тридентсько-пальмаріанський обряд, в рамках якого месу скорочено до 5 хв, причому кожен священнослужитель читає кілька мес на день.
Пальмаріани вірять, що в євхаристійних дарах присутній не лише Христос, але й Діва Марія. Надзвичайно розвинуто шанування святого Йосифа Обручника: стверджують, що він, так само, як і Марія, був після смерті тілесно взятий до Небес. Пальмаріани вірять, що людська душа Христа була створена Богом напередодні творення світу та стала співтворцем сущого. Душа Діви Марії була створена Богом безпосередньо після створення людської душі Христа та разом із Богом також брала участь у творенні Неба й Землі.
Представники ПЦ вважають, що душа Христа вперше прийняла людське тіло у постаті біблійного царя Мелхіседека. При цьому душа Марії прийняла тіло Єсенії, цариці Салема. Діва Марія у пальмаріанському вченні постає співвідкупителькою людства. У Пальмаріанській церкві присутня віра в існування особливої Планети Марії, вільної від гріха, а також Планети Люцифера. Розвиненими є апокаліптичні очікування.
У 1990-х Григорій XVII, посилаючись на отримане від пророка Іллі об’явлення, заявив, що Біблія сповнена помилок, які були внесені «юдео-масонськими групами» упродовж століть. Як наслідок, була створена нова — Пальмаріанська Біблія. Чимало текстів християнського Святого Письма були видалені, інші — суттєво змінені. При цьому, членам церкви було заборонено читати традиційне Святе Письмо.
Від часу свого утворення ПЦ здійснила тисячі канонізацій. Серед тих, хто визнаний святими, — мореплавець Х. Колумб та іспанський диктатор Ф. Франко.
В Україні
Існує україномовна версія офіційного сайту Пальмаріанської церкви. 13 березня 2022 на офіційному вебсайті організації було розміщено інформацію стосовно російської агресії проти України. Зазначалося, що після початку широкомасштабного вторгнення кількість відвідувачів сайту з України перевершила кількість відвідувань з інших країн. ПЦ висловлювала впевненість, що «Святий Лик Господа нашого Ісуса Христа і найпрекрасніший Образ Матері Божої Пальмарської принесуть багато розради цим людям, які так багато страждають». Присутність вірян ПЦ на території України дотепер не зафіксована.
Додатково
- У 2017 вийшов роман Д. Брауна «Джерело» (англ. «Origin»), у якому автор створив практично не пов’язаний із реальністю образ Пальмаріанської церкви як могутньої організації, що має зв’язки у найвищих політичних колах.
- У ЗМІ періодично з’являються повідомлення про те, що Пальмаріанською церквою був канонізований А. Гітлер, проте дана інформація не відповідає дійсності.
Література
- Molina M. Los secretos del Palmar de Troya: Historia de una herejia. Córdoba : Arco Press, 2006. 284 p.
- Chryssides D. Historical Dictionary of New Religious Movements. Lanham : Scarecrow Press, 2011. 415 p.
- Introvigne M. Review: A Pope of Their Own: El Palmar de Troya and the Palmarian Church by Magnus Lundberg // Nova Religio: The Journal of Alternative and Emergent Religions. 2019. № 22 (3). P. 168–171.
- Lundberg M. A Pope of Their Own: El Palmar de Troya and the Palmarian Church. 2nd еd. Uppsala : Department of Theology Uppsala University, 2020. 267 р.
- Єремєєв П. В. Від захисту Тридентської меси до ревізії Священного Писання // Українське релігієзнавство. 2024. Вип. 95. С. 96–100.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Єремєєв П. В. Пальмаріанська церква // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Пальмаріанська церква (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 28.10.2024
