Стигмати

Стигматування св. Франциска. Худ. Джотто, між 1295 і 1300, Лувр (м. Париж Франція)

Стигма́ти (грец. грец. στίγματος, від грец. στίγμα — знак, тавро, пляма) — у традиції християнського містицизму — болісні рани або виразки, синці, крововиливи, що з’являються на тілі ревних християн у тих місцях, де, за Євангеліями, мав рани після тортур і розп’яття Ісус Христос.

Загальна характеристика

Утворюються на руках (долонях, зап’ястках), ногах (стопах; тобто у місцях, якими Ісус був прибитий до хреста), на боці (удар списом), часом на голові (терновий вінець), спині (бичування, несення хреста на Голгофу) тощо. Можуть набувати різної форми, кривавити постійно або з перервами, спонтанно з’являтися і зникати. Виділяють стигмати видимі (імітативні, фігуративні, епіграфічні) й невидимі (відчуття болю в місцях розп’яття без зовнішніх клінічних ознак).

Вказують, зокрема, на зв’язок між розташуванням стигматів і особливостями християнської іконографії.

Історична довідка

Уперше в християнському розумінні термін «стигмати» згадує апостол Павло у Посланні до галатів, ствердивши, що «носить на своєму тілі рани Господа» (Гал. 6:17). Проте богослови, релігієзнавці схильні тлумачити цей вислів алегорично.

Теперішнього значення термін набув у католицькій містиці від часів Франциска Ассізького (в якого незадовго до смерті, 1224, з’явилися стигмати після тривалого молитовного чування). Наступного століття феномен стигматів зафіксовано у Катерини Сієнської та ін. жінок-місткинь. Назагал з 14 по 20 ст. було виявлено понад 320 осіб-стигматиків (більшість — священники, подвижники, монахи й монахині), понад 60 із них Католицька церква визнала святими або блаженними. Появу стигматів агіографи пов’язують із містичними станами глибокої молитовної зосередженості, видінь, особистих об’явлень, релігійного екстазу, а також суворими аскетичними практиками. Зафіксовано й випадки «фальшивих стигматів», самокалічення, шахрайства.

Полеміка

Католицька церква розглядає стигмати як диво, знак Божої благодаті, особливий дар відчуття близькості з Христом та співстраждання з Ним (але не зобов’язує вірити в це й вимагає ретельного вивчення кожного випадку; стигмати не є чільною підставою для канонізації).

Православні церкви ставляться до стигматів з пересторогою, здебільшого вважають їх ознакою хибних духовних пошуків, наслідком емоційних станів вірянина.

З погляду науки, поява стигматів спричинена підвищеною схильністю містично налаштованих вірян до навіювання й самонавіювання, хворобливою чутливістю організму, здатного реагувати на уявне, вигадане. Від кінця 19 ст. у медицині й психології конкурують різні гіпотези, які пояснюють феномен стигматів певними психофізичними (зокрема дисоціативними) розладами, соматичними синдромами, неврозами, неврологічними хворобами. Низка теорій схильні сполучати науковий та містичний підходи. Природа стигматів дотепер є предметом полеміки.

Випадки виникнення стигматів відповідного розташування у нехристиян невідомі.

Література

Harrison T. Stigmata: A Medieval Phenomenon in a Modern Age. New York : St Martins Press, 1994. 166 р.
Gianfaldoni S., Lotti J., Roccia M. Gr. et al. Stigmata in the History: Among Faith, Mysticism & Science // Journal of Biological Regulators and Homeostatic Agents. 2017. Vol. 31. № 2 (52). P. 45‒52. URL: https://www.researchgate.net/publication/320693649_Stigmata_in_the_history_Among_faith_mysticism_science
Балог П., о. Віра шукає розуміння. Київ : Кайрос, 2024. 656 с.