Нейманн, Йоганн Бальтазар

Нейманн, Йоганн Бальтазар.
Портрет роботи М. Кляйнерта 1727 р.

Нейманн, Йоганн Бальтазар (Neumann, Johann Balthasar)
Народження	27.01.1687
Місце народження	Хеб, Карловарський край, Чехія
Смерть	19.08.1753
Місце смерті	Вюрцбург, Баварія (земля), Німеччина
Місце діяльності	Німеччина
Напрями діяльності	архітектура

Вюрцбурзька резиденція

Вюрцбурзька резиденція.
Курдонер і головний вхід

Вюрцбурзька резиденція. Вестибюль

Вюрцбурзька резиденція. Парадні сходи

Не́йманн, Йо́ганн Бальтаза́р [Нойманн; (нім. Neumann, Johann Balthasar, 27.01.1687, м. Хеб, тепер Карловарський край, Чехія — 19.08.1753, м. Вюрцбург, федеральна земля Баварія, Німеччина)] — архітектор, представник стилю бароко, автор низки споруд у Центральній Європі (серед них — дві пам’ятки всесвітньої спадщини ЮНЕСКО) та Україні.

Життєпис

Вихідець із сім’ї ремісника-ткача, сьомий із дев’яти дітей. Будинок, в якому він народився, з меморіальною таблицею на фасаді, було збережено до 1962, коли комуністична влада Чехословаччини його зруйнувала. 2001 на сусідній площі Бальтазара Нойманна (так у деяких країнах Європи називають цього архітектора) встановлено меморіальну таблицю з неправдивим написом про те, що там стояв будинок, у якому народився Нойманн. 1711–1712 у містах Хебі та Вюрцбурзі навчався на ливарника, майстра-зброяра й піротехніка. 1712 вступив до армії як артилерист. Одночасно зі службою навчався у Вюрцбурзі геометрії, землемірству та архітектурі. 1717–1718 відвідав Угорщину, міста Белград, Відень, Мілан, ознайомившись із творами представників центральноєвропейського динамічного бароко архітекторів Й. Б. Фішера фон Ерлаха і Й. Л. фон Гільдебрандта. 1718 його призначено інженер-капітаном при дворі вюрцбурзького князя-єпископа. За рекомендацією курфюрста Майнца, котрий знав і підтримував молодого інженера від 1715, Нейманна призначено 1719 директором будівництва у м. Вюрцбурзі й від 1720 він керував проєктуванням і будівництвом архітектурного комплексу Вюрцбурзької резиденції з придворними садами та Резиденційною площею. 1723 здійснив подорож до міст Страсбурга, Нансі й Парижа, ознайомившись із тогочасною архітектурою Франції. 1724 отримав чин майора, 1725 одружився з представницею родини вищих урядовців, що відкрило йому доступ до аристократії для отримання замовлень на створення репрезентативних споруд. Мешкав у придбаному у князя-єпископа власному будинку в центрі Вюрцбурга, де містилися його сім’я (восьмеро дітей) та архітектурне бюро зі штатом помічників. На даху був бельведер — горішня тераса, названа «кафедрою Нойманна», звідки він спостерігав за своїми численними будовами у місті. Будинок не збережено: його пошкоджено бомбардуванням 16.03.1945 і знесено 1950.

Став професором Вюрцбурзького університету Юліуса та Максиміліана (1731), очоливши щойно створену кафедру цивільної та військової архітектури. 1741 отримав військове звання полковника. Від 1723 був членом єпископської будівельної комісії, яку очолював від 1725. Сфера його діяльності поширювалася й на сусідні єпископства Кельна, Констанца, Тріра, Шпаєра.

Діяльність

Найвідоміший у Німеччині представник пізнього бароко, котрого сучасники називали «архітектором з архітекторів». Прославився як майстер влаштовувати пишні парадні сходи у палацах, із залученням творів монументального мистецтва. Співпрацював з художником Дж.Б. Тьєполо та двома його синами. Головний витвір його життя — Вюрцбурзька резиденція. Нейманн був фактично головним архітектором і головним інженером міста: займався розплануванням нових і переплануванням старих вулиць, проєктуванням і будівництвом житлових будинків, водогону, створенням каналів від р. Майн (права притока р. Рейну). 1715 створив перший точний план міста; 1723 — перший його перспективний вид із пташиного польоту; 1738 намалював загальний вигляд м. Бад-Кіссінгена (тепер федеральна земля Баварія). В останньому місті він ініціював зміну річища р. Заале (ліва притока р. Ельби) й будівництво споруд курортної інфраструктури, що зумовило подальший розвиток міста-курорта, яке тепер є складником пам’ятки всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Великі курортні міста Європи». Нейманна як архітектора запрошували до м. Відня, проте його проєкти, опрацювані для Габсбургів, залишились не реалізованими, так само, як проєкти резиденцій у Штутгарті (1747–1749), Карлсруе (1750–1751) та Шветцінгені (1752; усі — тепер федеральна земля Баден-Вюртемберг). Проєктував і споруджував багато церков — парафіяльних, паломницьких, монастирських. Дотримуючись усталених у католицизмі канонів, намагався урізноманітнювати й ускладнювати композиції своїх культових споруд, застосовуючи (там, де це можливо) ротонди на овальних та еліптичних планах. У зальних чи базилікальних храмах активно вводив низки еліптичних у плані частин споруди, перекритих складними формами склепінь (паломницька церква Чотирнадцяти святих поблизу м. Бамберга). Пишнота скульптурного й живописного декору інтер’єрів таких споруд була характерною ознакою тієї історичної епохи.

Був успішним підприємцем, керуючи заводами з виробництва скла і дзеркал. Їх продукцію використовував на власних будовах і експортував.

Автор близько 100 творів архітектури, серед них найважливіші (усі — Німеччина):

Вюрцбурзька резиденція 1720–1744:
капела Шенборна при Вюрцбурзькому соборі 1721–1724;
башта машикуля фортеці Марієнберг у м. Вюрцбурзі 1728;
церква-ротонда бенедиктинського монастиря Гольцкірхен поблизу Вюрцбурга 1728–1730;
парадні сходи Брухзальського палацу у м. Брухзаль, федеральна земля Баден-Вюртемберг 1731;
Вернекський палац у м. Вернек, федеральна земля Баварія 1733–1746;
палац Аугустусбург, парадні сходи 1740–1746;
паломницька церква Чотирнадцяти святих поблизу м. Бамберга 1743– 1772;
резиденція каноніків «Двір Мармельштайна» у м. Вюрцбурзі 1747;
паломницька церква Діви Марії (Каппеле) на Миколаївській горі у м. Вюрцбурзі 1748– 1750.

Нейманн і Україна

За проєктом Нейманна 1746-1747 у м. Мукачеві (тепер Закарпатська область) реконструйовано (див. Реконструкція) з добудовою і надбудовою другого поверху так званий Білий палац, або палац Ракоці, який від 1728 став власністю родини Шенборнів.

Визнання

Іменем Нейманна названо хор, створений 1991, та оркестр, створений 1995 у м. Фрайбурзі (федеральна земля Баден-Вюртемберг). Вони спільно виконують твори класичної музики 18–21 ст. Пам’ятник Нейманну встановлено у м. Бад-Кіссінген (Баварія), меморіальні таблиці — у містах Хебі та Вюрцбурзі. Бюст Нейманна є у Залі Слави у м. Мюнхені. У м. Вюрцбурзі на місці знесеного власного будинку зодчого зведено новий, у якому на мансарді влаштовано «Кімнату Бальтазара Нейманна» як громадський простір для проведення культурно-мистецьких та освітніх заходів.

Створений Нейманном архітектурний комплекс «Вюрцбурзька резиденція з придворними садами та Резиденційною площею» (англ. «Wurzburg Residence with the Court Gardens and Residence Square») — палацово-парковий ансамбль у стилі бароко, пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (від 1981).

Його авторства парадні сходи палацу Аугустусбург є важливим складником ансамблю «Аугустусбург та Фалькенлуст, замки в Брюлі» (нім. «Schlösser Augustusburg und Falkenlust in Brühl») — палацово-парковий ансамбль резиденції архієпископа і курфюрста Кельна у м. Брюлі (федеральна земля Північний Рейн – Вестфалія, Німеччина) — пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (від 1984).

В Україні витвір Нейманна є пам’яткою архітектури національного значення.

Галерея

Вюрцбурзька резиденція. Інтер'єр капели
Капела Шенборна при Вюрцбурзькому соборі
Паломницька церква Діви Марії (Каппеле) на Миколаївській горі у Вюрцбурзі
Замок Агугустусбург. Парадні сходи
Паломницька церква Чотирнадцяти святих поблизу м. Бамберга
Паломницька церква Чотирнадцяти святих поблизу Бамберга. План
Паломницька церква Чотирнадцяти святих поблизу Бамберга. Інтер’єр
Палац Ракоці-Шенборна у м. Мукачеві. Головний фасад
Палац Ракоці-Шенборна у м. Мукачеві.
Портал головного фасаду

Джерело

UNESCO World Heritage Centre: Wurzburg Residence with the Court Gardens and Residence Square. URL: https://whc.unesco.org/en/list/169

Література

Schütz B. Balthasar Neumann. Freiburg/Br. : Herder, 1988. 190 s.
Ortner E. Der Barockbaumeister Balthasar Neumann. Eine Biographie. Bindlach : Gondrom-Verlag, 1989. 234 p.
Hansmann W. Balthasar Neumann. Kolonia : DuMont, 1993. 78 p.
Bussagli M. Capire L`Architettura. Firenze : Giunti, 2003. P. 314– 315.
Norwich J. J. Great Architecture of the World. New York : DaCapoPress, 2003. P. 184– 185.
Вечерський В. В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 170– 171.
Hansmann W., Jumpers M., Kempkens H. et al. Schloss Augustusburg in Brühl. München; Berlin : Deutscher Kunstverlag, 2010. 214 s.
Schneider E. Balthasar Neumann. Schlussakkord der Barockarchitektur. Regensburg : Friedrich Pustet, 2023. 168 р.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Нейманн, Йоганн Бальтазар // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Нейманн, Йоганн Бальтазар (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.01.2026