Лебединська фортеця
Лебеди́нська форте́ця — комплекс оборонних споруд, втрачений об'єкт нерухомої культурної спадщини, м. Лебедин Сумського району Сумської області, Україна.
Зміст
Розташування і складники
Місце колишніх фортеці й замку — в історичному центрі міста на невисокому пласкому мисі лівого берега р. Вільшанки (ліва притока р. Псла) при впадінні в неї р. Труханки. Складниками оборонного комплексу були три земляні укріплення: замок, або малий городок; міська фортеця, або великий осадний город; посад (усі не збережено).
Історична довідка
Лебедин заснували вихідці з Правобережної України 1652. Укріплення на старому Лебединому городищі збудовано 1653. Річки навколо перегачено у кількох місцях; створені унаслідок цього стави оточили фортецю із західного, південного і східного боків, посиливши її обороноздатність і компенсувавши брак різких перепадів рельєфу місцевості. 1659 Лебедин став сотенним містечком Сумського слобідського козацького полку. Тут у фортеці перебувало сотенне правління, мешкав сотник. На початку 18 ст. у фортеці був двір П. Полуботка. 1678 фортеця мала на озброєнні 9 залізних пищалей (малих гармат). У ній лебединці відбивали татарські напади, а також оборонялися від козаків під проводом гетьманів І. Виговського, П. Дорошенка та І. Брюховецького (1659 та 1668). Після пожежі 1680 посад оточили оборонною огорожею, подібною до огорожі великого осадного города.
Під час Північної війни 1700–1721 у Лебедині 20.11.–26.12.1708 містилася штаб-квартира царя Петра І й було зосереджено московське військо. Тут на воєнній раді 03–04.12.1708 ухвалено вчинити напад на міста Гадяч і Ромни. У Лебединській фортеці цар приймав козацьких старшин, котрі, шантажовані погрозами знищення їхніх сімей, переходили на московитський бік від гетьмана І. Мазепи (зокрема Г. Ґалаґана (рік народження невідомий, друга половина 17 ст. — 1748; тепер Україна) та Д. Апостола). Тут був збірний пункт для всіх, хто відступався від І. Мазепи й короля Швеції Карла ХІІ або потрапляв у полон до московитів. При цареві перебував і нещодавно призначений гетьман І. Скоропадський, який виданим тут універсалом від 08.12.1708 закликав поспільство й шляхту не підтримувати І. Мазепу та його союзників. Наступним гетьманським універсалом 15.12.1708 сім'ї В. Кочубея повернено конфісковані Петром І маєтності. Водночас у Лебедині під орудою О. Меншикова діяла царська Таємна канцелярія, що вела слідство щодо справжніх і гаданих «мазепинців». Трагічною пам'яткою тих звірств залишилася в Лебедині так звана Могила гетьманців — курган над місцем поховання понад 900 закатованих московитами українців (не збережено: знесено радянською владою у середині 20 ст.).
Після Північної війни Лебединська фортеця занепала. За рішенням Військової колегії 1718 фортецю реконструйовано. Від 1770-х втратила військове значення і її оборонні вали поступово знесено. До 1830-х зберігався лише замок (там містилася міська в'язниця), але до середини 19 ст. і його земляні укріплення знесено.
Характеристика
Первісно фортеця була дводільною: на пониженій стрілці мису стояв невеликий п'ятикутний у плані замок, або малий городок. Його оборонну огорожу утворювали земляний вал і дубовий палісад. Зі східного напільного боку до замку прилягав чотирикутник великого осадного города, оборонна огорожа якого включала багато дерев'яних башт зрубної (див. Зруб) конструкції: 9 надбрамних і 11 глухих. На земляному валу стояв дубовий палісад. Периметр укріплень сягав 2 600 м. Східна дільниця оборонної огорожі великого осадного города називалася перекопом, бо з цього боку був рів, наповнений водою. Посад, розміщений за перекопом далі на схід від великого осадного города, спершу не мав зовнішньої оборонної огорожі. Для захисту від нападників його вулиці перегородили надовбами — загорожами з обрубків колод, закопаних сторч у землю в шаховому порядку.
Під час реконструкції, яку виконано після 1718, знесено зогнилий палісад і більшість башт, випрямлено трасування валів, висоту їх доведено до 3-х сажнів (6,5 м). На трьох зовнішніх кутах споруджено земляні п'ятикутні бастіони. У середині 18 ст. три таких само бастіони влаштовано на зовнішніх кутах замку. Тоді фортеця мала загалом 5 брам і 2 хвіртки: замок — Замкову браму і Замкову хвіртку до води; великий осадний город — Проїжджу градську, Микільську та Шеванну брами; посад (східна частина фортеці за перекопом) — Градську велику й Перекопську брами та безіменну хвіртку.
Тепер про колишню фортецю нагадує лише трасування деяких центральних вулиць міста.
Значення
На кінець 17 ст. Лебедин мав найпотужнішу й найбільшу фортецю серед усіх сотенних міст Слобожанщини. Це зумовлено його розташуванням поблизу Сагайдачного, Муравського і Ромоданівського шляхів, якими пересувалися татарські загони, часто нападаючи на терени Слобожанщини. Тому 40 % населення Лебедина становили козаки «полкової служби». Лебединська фортеця має військово-історичне значення як один з утрачених зразків оборонного будівництва на заселених українцями від середини 17 ст. нових територіях. Вона пов’язана зі значущими історичними процесами й визначними подіями.
Джерела
- Дополнения к актам историческим, собранным и изданным Археографической комиссией : в 12 т. Санкт-Петербург : Типография II-го Отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1875. Т. 9. С. 295.
- Топографическое описание Харьковского наместничества. Москва : Типография Компании Типографической, 1788. С. 80.
Література
- Грушевський О. Глухів і Лебедин (1708–1709) // Записки Товариства імені Шевченка. 1909. Т. 92. Кн. 6. C. 21–65.
- Багалій Д. Історія Слобідської України. Харків : Основа, 1991. С. 67–68.
- Вечерський В. Лебедин // Типові статті для Зводу пам’яток історії та культури України. Київ : Головна редколегія Зводу пам’яток історії та культури України, 1994. С. 95–114.
- Вечерський В. Фортифікації Сумщини // Пам’ятки України: історія та культура. 2001. № 4. С. 84–91.
- Вечерський В. Спадщина містобудування України: Теорія і практика історико-містобудівних пам’яткоохоронних досліджень населених місць. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 2003. С. 378–393.
- Приймак В., Осадчий Є. Північний схід Дніпровського Лівобережжя у кінці XVI–XVII ст. Полтава : [б. в.], 2006. С. 18.
- Вечерський В. Фортеці й замки України. Київ : [б. в.], 2011. С. 220–223.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Лебединська фортеця // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Лебединська фортеця (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 12.06.2025
