Лаґерквіст, Пер Фабіан (О. В. Гальчук)

Ла́ґерквіст, Пер Фа́біан (швед. Lagerkvist, Pär Fabian; 23.05.1891, м. Векше, лен Крунуберґ, Швеція — 11.07.1974, м. Лідінґе, лен Стокгольм, Швеція) — прозаїк, поет, драматург, есеїст, член Шведської королівської академії наук (з 1940), лауреат Нобелівської премії з літератури (1951). Писав шведською мовою.

Лаґерквіст, Пер Фабіан (О. В. Гальчук) (Lagerkvist, Pär Fabian)
Народження	23.05.1891
Місце народження	Векше, Швеція
Смерть	11.07.1974
Місце смерті	Лідінґе, Швеція
Alma mater	Уппсальський університет
Місце діяльності	Швеція
Напрями діяльності	література, філософія, проза, драматургія, есеїстика

Життєпис

Народився в багатодітній сім’ї залізничного службовця. Міцні протестантські (див. Протестантизм) традиції родини суттєво вплинули на світогляд майбутнього письменника. Юнаком пережив конфлікт між перейнятою від родини релігійною картиною світу та новими інтелектуальними тенденціями початку ХХ ст. Ця світоглядна криза згодом стала одним із центральних імпульсів його творчості.

Значний вплив на формування світогляду Лаґерквіста справили Біблія, антична література, скандинавська міфологія, творчість Ю. А. Стріндберга та європейський модернізм. Особливо його приваблювали тексти та ідеї, що порушували питання людського існування, добра і зла, віри й сумніву. Перше оповідання «Материнська любов» («Moderskärlek») опублікував 1906.

Після закінчення школи (1911) вступив до Уппсальського університету, однак університетського курсу не завершив, обравши літературну творчість.

На початку ХХ ст. переїхав у м. Стокгольм. Навесні 1913 здійснив поїздку у Париж — на той час один із головних центрів європейського модернізму. Там Лаґерквіст познайомився зі скандинавськими художниками та захопився французьким кубізмом. Молодого письменника зацікавили експресіонізм, естетизм, нові мистецькі й інтелектуальні течії, що спонукали його до поступової відмови від традиційних літературних моделей.

Перша світова війна стала для Лаґерквіста потрясінням. Він сприймав війну як свідчення глибокої кризи цивілізації. Справжнім випробуванням стали й події міжвоєнного періоду та Другої світової війни. У 1930–1940-х письменник гостро реагував на поширення тоталітарних ідеологій у Європі. Зростання насильства, утвердження диктаторських режимів і дегуманізація суспільства він інтерпретував як небезпечні прояви деградації людської природи.

Останні десятиліття життя письменника були пов’язані з подальшими філософськими пошуками та осмисленням проблем віри, самотності, смерті та духовного сенсу людського існування.

Творча діяльність

Ранній етап творчості Лаґерквіста (1910–1920), за однією з періодизацій, визначають як експресіоністський, для якого характерні мотиви страху, катастрофізму й самотності: збірка поезій «Тривога» («Ångest»; 1916), драма «Остання людина» («Sista människan»; 1917). У 1920-х посилюються гуманістичні тенденції та інтерес до внутрішнього світу людини, як-от у прозовому творі «Вічна усмішка» («Det eviga leendet»; 1920). У 1930–1940-х його творчість набуває антитоталітарного спрямування; наприклад, «Кат» («Bödeln»; 1933), «Людина без душі» («Mannen utan själ»; 1936). Пізній період (1940–1970) позначений зверненням до біблійних сюжетів і архетипових образів: «Карлик» («Dvärgen»; 1944), «Варавва» («Barabbas»; 1950), «Сивіла» («Sibyllan»; 1956) та ін.

Есеїстика

Есеїстика письменника виникла на перетині літературної теорії, естетики та філософії. У працях «Словесне мистецтво і образотворче мистецтво» («Ordkonst och bildkonst»; 1913) та «Сучасний театр» («Modern teater»; 1918) окреслено основні естетичні принципи Лаґерквіста, тоді як у пізніх есеях «Переможене життя» («Det besegrade livet»; 1927), «Стиснутий кулак» («Den knutna näven»; 1934), «Звільнена людина» («Den befriade människan»; 1939) увага автора зміщується до філософських і моральних питань.

Поезія

Попри те, що Лаґерквіст зажив світового визнання передусім своїми романами, саме в ліриці вперше окреслено провідні мотиви й проблематика його творчості. Серед найважливіших поетичних збірок — «Мотив» («Motiv»; 1914), «Тривога», «Стежка щастя» («Den lyckliges väg»; 1921), «Пісні серця» («Hjärtats sånger»; 1926), «Вечірня земля» («Aftonland»; 1953). Одне з чільних місць у його поезії посіла екзистенційна проблематика: тривога, страх, смерть, самотність, пошук сенсу буття і питання віри. Для лірики Лаґерквіста характерні емоційна напруженість, символізм, контрастність образів і певна фрагментарність художньої структури. Водночас ці риси поєднуються з лаконічною й стриманою поетичною мовою, що тяжіє до біблійної стилістики.

Драматургія

Драматургія Лаґерквіста належить до модерністської театральної традиції ХХ ст. Експресіоністську модель театру письменник оприявнює у драмах «Остання людина», «Важка година» («Den svåra stunden»; 1918), «Конунг» («Konungen»; 1932), «Людина без душі» («Mannen utan själ»; 1936), «Перемога у темряві» («Seger i mörker»; 1939). Відмовившись від традиційного психологічного реалізму, Лаґерквіст зосереджує увагу не стільки на зовнішньому розвитку подій, скільки на ідеях, символах і внутрішніх станах людини.

Для драматургії Лаґерквіста характерні умовність часу і простору, символізація персонажів і зосередження на межових ситуаціях людського існування. Загалом твори Лаґерквіста-драматурга — це простір художнього експерименту з моделювання межових ситуацій людського існування.

Проза

Розвиток прози Лаґерквіста постає як рух від модерністської екзистенційної притчі до історико-філософського роману, а згодом — до релігійно-міфологічного циклу.

Основні мотиви ранньої модерністської й притчевої прози 1910–1920-х формуються на перетині автобіографічних мотивів та осмислення феноменів смерті й самотності. До цього періоду належать твори «Люди» («Människor»; 1912), «Дві казки про життя» («Två sagor om livet»; 1913), цикл новел «Залізо й люди» («Järn och människor»; 1915), «Вічна усмішка» («Det eviga leendet»; 1920), «Злі казки» («Onda sagor»; 1924), «Гість у реальності»» («Gäst hos verkligheten»; 1925). Проблематика ранньої прози пов’язана не так з побутовою реальністю, як із граничними станами людської свідомості: страхом, самотністю, переживанням абсурдності існування та пошуком сенсу людського буття.

Особливе місце серед ранніх творів посідає «Вічна усмішка», де через голоси померлих письменник порушує питання сенсу людського існування. В автобіографічній повісті «Гість у реальності» формується важлива для подальшої творчості Лаґерквіста модель героя — людина як «гість» у світі.

Якщо в ранній прозі Лаґерквіста зло постає переважно як екзистенційна тривога і внутрішній стан людини, то у прозі 1930–1940-х воно набуває історичного й соціального виміру. Як і драматургія цього періоду, проза письменника має виразне антитоталітарне спрямування. У творах «Маскарад душ» («Själarnas maskerad»; 1930), «Кат», «Людина без душі» автор стає в гостру опозицію до тоталітаризму. Зло в цих творах набуває історичної конкретності у формах насильства, тоталітарної влади, дегуманізації та культу сили. Водночас персонажі та художні ситуації часто є символічними.

Ключовим твором 1930-х є роман «Кат», який розглядають і як прозову притчу, і як політико-філософський текст, і як роман-попередження. Лаґерквіст поєднує в ньому історичне і позаісторичне, внаслідок чого конкретні події набувають значення універсальної моделі. Алегорична постать Ката персоніфікує механізм влади, що ґрунтується на нормалізації насильства і страху. Мотиви інституціоналізованого насильства, відповідальності колективної та буденності зла функціонують як маркери тоталітаризму, осмисленого як суспільна хвороба. Художній світ «Ката» універсалізують також жанротвірні ознаки притчі та інтертекстуальні покликання до біблійних архетипів Каїна і Понтія Пілата. Центральним для роману стає питання про форми людської причетності до зла: пряма участь, пасивне прийняття чи мовчазна згода.

Твори пізнього періоду (1940–1970) утворюють своєрідний цикл, об’єднаний спільною філософсько-релігійною проблематикою, осмисленням зла у соціальному й антропологічному вимірах, зверненням до міфологічно-архетипної образності. Показовим у цьому контексті є роман про природу зла «Карлик». Роман побудовано як щоденник карлика при дворі ренесансного володаря. Завдяки формі записів читач опиняється всередині свідомості носія зла. Ренесансний простір стає моделлю цивілізації, де краса, мистецтво, політика, війна і жорстокість співіснують у світі. При цьому історична доба не є самоціллю: Лаґерквіста цікавить насамперед онтологічне (див. Онтологія) коріння зла. Карлик у письменника постає втіленням ненависті, внутрішнім свідком зла, голосом руйнування, «темною» частиною людської природи.

Твори біблійно-релігійного циклу Лаґерквіста — це не релігійна проза в догматичному розумінні. Письменника цікавить не так церковне вчення, як людина перед таємницею Бога. Його герої часто перебувають поруч із сакральною подією, але не можуть її повністю осягнути. Проза Лаґерквіста розгортається в напрузі між вірою і невір’ям, покликом Бога і Його мовчанням, провиною і можливістю спасіння, самотністю і прагненням любові. Особливе місце в циклі належить своєрідній трилогії — «Варавва», «Сивіла» і «Смерть Агасфера» («Ahasverus död»; 1960). Найвідомішим є роман «Варавва», у якому автор переосмислює історію біблійного розбійника, звільненого натовпом замість Ісуса Христа. Для героя, який отримав життя ціною смерті іншого, власне існування стає загадкою. Питання «чому живу я, якщо помер Він?» лежить в основі екзистенційної драми. Варавва в Лаґерквіста не просто злочинець, а свідок Христа, людина, яка не може повірити й не може забути, носій провини та самотній шукач сенсу. Балансуючи на межі віри й сумніву, він прагне зрозуміти віру інших, однак постійно перебуває в темряві, що символізує духовну невизначеність. Релігійно-філософські пошуки Лаґерквіст продовжує в романі «Сивіла», у центрі якого постає образ жінки-пророчиці. Близькість до сакрального не дарує їй гармонії, а навпаки — поглиблює самотність. При цьому сумнів не заперечує духовності, а набуває значення її драматичної форми. У романі «Смерть Агасфера» образ Вічного Жида концентрує мотиви нескінченного мандрування, втрати Бога й прагнення звільнення. Мандрівка у цьому творі, як і в романах «Паломник у морі» («Pilgrim på havet»; 1962) та «Свята земля» («Det heliga landet»; 1964), стає не географічним, а духовним сюжетом: герой рухається не лише простором, а й крізь власну провину, сумнів, пам’ять і прагнення примирення.

Пізня проза Лагерквіста зберігає релігійні й міфологічні мотиви, однак змінюється загальна тональність творів. Якщо раніше домінували страх, темрява і провина, то тепер вирішального значення набувають любов, жертовність, співчуття і прагнення внутрішнього світла, що особливо помітно в романі-притчі про владу і любов «Маріамна» («Mariamne»; 1967).

Отже, біблійно-релігійний цикл Лаґерквіста демонструє рух від образу свідка Христа («Варавва») через шукача Бога («Сивіла») і мандрівника («Смерть Агасфера») до ідеї духовного примирення («Маріамна»).

Загалом, творчість Лаґерквіста як одного з найважливіших представників європейської екзистенційної традиції ХХ ст. це еволюція від експресіоністського сприйняття світу до глибокого філософського осмислення людського буття. У поезії письменник досліджує внутрішній світ людини, у драматургії — межові ситуації та моральний вибір, а у прозі створює універсальні художні моделі, що порушують фундаментальні питання людського буття.

Нагороди і визнання

Нобелівську премію з літератури здобув за «художню силу і глибоку оригінальність, з якими він шукає відповіді на вічні питання людства». Лауреат літературних премій: Головної премії Дев’яти (Швеція; 1928), Бельманна (Шведська королівська академія наук; 1945).

Почесний доктор філософії Гетеборзького університету (Швеція; з 1941).

Твори митця перекладено понад 40 мовами світу. Українською мовою романи «Кат», «Карлик», «Варрава», «Сивілла» та ін. переклала О. Сенюк.

Найвідомішими екранізаціями стали однойменні кінофільми за романом «Варавва — чорно-біла психологічна драма (1953, реж. А. Шеберг, Швеція), епічний пеплум (1961, реж. Р. О. Флейшер, США — Італія), телефільм (2012, реж. Р. Янг, США — Італія). Окремі твори Лагерквіста також адаптували для телебачення.

Будинок-музей письменника відкрито поблизу м. Векше. Меморіал на його честь встановлено у м. Векше (1991, скульптор І. Свенсон).

Додатково

Життя Лаґерквіста припало на період масштабних історичних і світоглядних зрушень: кризу традиційної релігійної свідомості, дві світові війни, формування тоталітарних режимів, радикальні зміни культурної й філософської картини світу. Це значуще вплинуло на світогляд і творчість митця.
Був двічі одружений, виховував двох синів і доньку.

Твори

Människor : novell. Stockholm : Frams förlag, 1912. 141 s.
Ordkonst och bildkonst : om modern diktnings frändskap med saken m. m. Stockholm : Frams förlag, 1913. 62 s.
Två sagor om livet. Stockholm : Albert Bonniers förlag, 1913. 92 s.
Motiv : [dikter och prosa]. Stockholm : Albert Bonniers förlag, 1914. 71 s.
Ångest : dikter. Stockholm : Albert Bonniers förlag, 1916. 70 s.
Sista mänskan : ett drama. Stockholm : Albert Bonniers förlag, 1917. 132 s.
Modern teater : synpunkter och angrepp. Stockholm : Albert Bonniers förlag, 1918. 47 s.
Kaos. Stockholm : Albert Bonniers förlag, 1918. 135 s.
Den svåra stunden : tre enaktare. Stockholm : Albert Bonniers förlag, 1918. 62 s.
Himlens hemlighet : pjäsen. Stockholm : Albert Bonniers förlag, 1919. 40 s.
Det eviga leendet. Stockholm : Albert Bonniers förlag, 1920. 133 s.
Den lyckliges väg : dikter. Stockholm : Albert Bonniers förlag, 1921. 67 s.
Han som fick leva om sitt liv : skådespel i tre akter. Stockholm : Albert Bonniers förlag, 1922. 140 s.
Onda sagor. Stockholm : Albert Bonniers förlag, 1924. 138 s.
Gäst hos verkligheten. Stockholm : Albert Bonniers förlag, 1925. 151 s.
Hjärtats sånger. Stockholm : Albert Bonniers förlag, 1926. 61 s.
Det besegrade livet. Stockholm : Albert Bonniers förlag, 1927. 108 s.
Själarnas maskerad. Stockholm : Albert Bonniers förlag, 1930. 104 s.
Bödeln. Stockholm : Albert Bonniers förlag, 1933. 117 s.
Den knutna näven. Stockholm : Albert Bonniers förlag, 1934. 117 s.
Genius. Stockholm : Albert Bonniers förlag, 1935. 81 s.
Mannen utan själ : skådespel i fem akter. Stockholm : Albert Bonniers förlag, 1936. 152 s.
Seger i mörker : skådespel i fyra akter. Stockholm : Albert Bonniers förlag, 1939. 159 s.
Sång och strid. Stockholm : Albert Bonniers förlag, 1939. 63 s.
De vises sten : skådespel i fyra akter. Stockholm : Albert Bonniers förlag, 1942. 152 s.
Dvärgen. Stockholm : Albert Bonniers förlag, 1944. 283 s.
Den befriade människan : studier och betraktelser. Stockholm : Albert Bonniers förlag, 1944. 155 s.
Låt människan leva : teaterstycke i en akt. Stockholm : Albert Bonniers förlag, 1949. 79 s.
Barabbas. Stockholm : Albert Bonniers förlag, 1950. 204 s.
Aftonland. Stockholm : Albert Bonniers förlag, 1953. 94 s.
Sibyllan. Stockholm : Albert Bonniers förlag, 1956. 224 s.
Ahasverus död. Stockholm : Albert Bonniers förlag, 1960. 130 s.
Pilgrim på havet. Stockholm : Albert Bonniers förlag, 1962. 148 s.
Det heliga landet. Stockholm : Albert Bonniers förlag, 1964. 116 s.
Mariamne. Stockholm : Albert Bonniers förlag, 1967. 119 s.
У к р. п е р е к л. Кат ; Карлик ; Сивіла ; Смерть Агасфера ; Паломник ; Маріамна : повісті / Пер. зі швед. Передм. О. Звєрєва ; упоряд. О. Сенюк. Київ : Дніпро, 1988. 639 с. (Зарубіжна проза ХХ століття).
Варавва : романи / [Пер. зі швед. О. Сенюк. Передм. та комент. А. О. Мацевича]. Харків : Фоліо, 2011. 351 с. (Бібліотека нобелівських лауреатів).

Література

Звєрєв О. «Повірити, що життя — це добре» : [передмова] // Варавва ; Карлик ; Сивіла ; Паломник у морі ; Маріамна : романи та повісті / Пер. зі швед. О. Сенюк. Київ : Дніпро, 1988. С. 5–16.
Набитович І. Парадигматика сакрального в художньому творі (на прикладі повісті «Сивіла» Петра Фабіяна Лагерквіста) // Вісник Черкаського університету. Серія : Філологічні науки. 2007. Вип. 108. С. 5–16.
Кушнірова, Т. Основні мотиви художньої прози Пера Лагерквіста (на матеріалі роману «Варавва») // Філологічні науки. 2019. № 31. С. 12–19.
Колісник Г. Код карлика в романах П. Загребельного «Диво» і П. Лагерквіста «Карлик» // Художні феномени в історії та сучасності («Пам’ять та ідентичність») : тези доповідей VІ Міжнародної наукової конференції. Харків : ФОП Бровін О. В., 2020. С. 53–54.
Aspects of Modern Swedish Literature / ed. by I. Scobbie. 3rd ed. London : Norvik Press, 2022. 477 p. URL : https://norvikpress.com/wp-content/uploads/2022/11/AMSWL.pdf
Гальчук О. «Маріо і чарівник» Томаса Манна і «Кат» Пера Лагерквіста як дві моделі твору-попередження // Наукові записки Бердянського державного педагогічного університету. Серія: Філологічні науки. 2026. Вип. 26. С. 67–79.

Автор ВУЕ

О. В. Гальчук

Покликання на цю статтю: Гальчук О. В. Лаґерквіст, Пер Фабіан (О. В. Гальчук) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Лаґерквіст, Пер Фабіан (О. В. Гальчук) (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 11.08.2026