Політика

Полі́тика (грец. πολιτική ― самоуправління в полісі, державні та суспільні справи, мистецтво управління державою) ― одна зі сфер людської діяльності, спрямована на реалізацією цілей та інтересів задля регулювання різнорівневих взаємин між суспільними групами, державами й народами.

Історична довідка

Термін «політика» сформулювали давньогрецькі мислителі для означення міста-держави ― поліса. У трактаті «Політика» Аристотель тлумачив це поняття як діяльність держави, спрямовану на забезпечення її могутності. Політику розуміли як узагальнення проблем розвитку давньогрецьких правлінь і урядів, а також як одну зі сфер діяльності, що визначає статус індивіда в державі. У період середньовіччя політиці надавали божественного походження, а всі події в суспільному житті трактували як вияв волі Божої (Фома Аквінський, Августин Аврелій). В епоху Відродження політика ― це діяльність людей та боротьба між силою та законом (Н. Макіавеллі). У Новий час політика набуває значення мистецтва користуватися можливостями (Т. Гоббс, Дж. Локк, Ш.-Л. Монтеск’є), а також стає діяльністю, спрямованою на утвердження людської свободи силою права, розуму й моралі та забезпечує вплив на розподіл влади (М. Вебер). З кінця 19 ст. політика перетворюється на вчення про владу інституційного та державного рівня. У новітній період політика ― діяльність, спрямована на підтримку правопорядку і стабільності. Зі становленням політичних партій, громадських організацій та розвитком парламентаризму політика стає більш прозорою й відкритою для суспільного контролю.

Характеристика

Політику визначають як діяльність соціальних груп, що полягає в боротьбі за владу, її утвердження, стійкість, утримання та використання. Виявляється політика в узгодженні та реалізації інтересів державних інститутів: співробітництві, переговорах, пошуках взаємоприйнятних рішень. Політика ― це стратегічна діяльність органів державної влади стосовно внутрішніх та зовнішніх взаємодій у формі дипломатії, торгівлі, міграційної політики, міжнародної співпраці, наукових та освітніх проектів, силової конкуренції, економічних і військово-політичних союзів. Політика є сферою програмної діяльності академічних та релігійних інституцій, політичних партій та громадських організацій у конкретному соціальному середовищі. Вона спрямована на збереження чи зміну наявного порядку, підтримання миру чи ведення війни, розподіл ресурсів, влади та власності в державно-організованому суспільстві. Політика ― організація суспільного буття і вироблення важливих для суспільства рішень щодо формування та виконання завдань. Політичні процеси відбуваються як усередині держави (вибори, агітація, ідеологія), так і за межами її суверенної території (дипломатія, зовнішня, міжнародна, наднаціональна, мультинаціональна, транснаціональна та світова політика). Зовнішню політику можуть забезпечувати як консенсусні / мирні (торгівля, економічні зв’язки), так і конфронтаційні / насильницькі засоби (війна, агресія, експансія).

Класифікація

За напрямками розрізняють внутрішню та зовнішню політику.

  • Внутрішня політика стосується засобів і дій держави в межах її суверенної території.
  • Зовнішня політика полягає у взаємодії держави з іншими країнами, народами та різними міжнародними акторами в межах власних інтересів.
  • Залежно від географії політичної активності виокремлюють світову політику та геополітику.
  • Світова політика є сферою діяльності міжнародних акторів та центрів сили на глобальній арені щодо реалізації національних і транснаціональних інтересів.
  • Геополітика є конкурентною боротьбою держав, що спрямована на встановлення сфер впливу та контролю в межах конкретних географічних просторів.

Відповідно до суспільних сфер виділяють економічну, соціальну, військову, енергетичну, екологічну, аграрну, інформаційну, гуманітарну, торговельну, культурну, демографічну політику.

За змістовним наповненням розрізняють прогресивну, реакційну, науково обґрунтовану та волюнтаристську політику.

Функції політики:

  • управлінська (забезпечує політичне керівництво суспільством);
  • безпекова (гарантує захист основних прав людини);
  • інтегрувальна (пов’язана з консолідацію суспільства, досягненням стабільності суспільства в цілому та його складників, систем зокрема);
  • регулятивна (полягає в упорядкуванні, регламентації політичної поведінки та політичних відносин);
  • стабілізаційна (гарантує стабільність і поступальність у розвитку суспільства);
  • теоретико-прогностична (забезпечує вироблення концепції, курсу розвитку суспільства);
  • нормативна (регламентує вироблення і затвердження системи норм і цінностей у суспільстві);
  • гуманітарна (полягає у створенні гарантій прав і свобод особистості, забезпечення громадського порядку, громадянського миру і організованості).

В англомовному середовищі для означення політики використовують терміни politics (політичний процес у межах сфери суспільної діяльності, а також процес реалізації державної влади в окремому суспільстві), policy (державне адміністрування, результати дій уряду, політичні програми, рішення владних структур) і «polity» (організаційна структура, інститути, політичні та правові норми, що регулюють суспільну поведінку). Взаємовідносини між адмініструванням та політичним процесом залежать від законодавчого механізму забезпечення статусу і прав чиновників, а також від політичного контексту, в якому такі відносини виникають.

Наукові підходи

Політика в контексті класичного ліберального розуміння спрямована на підтримку суспільних цінностей, матеріального й духовного добробуту через узгодження інтересів та ціннісних орієнтацій осіб і суспільних груп. Переконання про необхідність і можливість покінчити зі світовими війнами та збройними конфліктами між державами внаслідок правового регулювання і демократизації міжнародних відносин було покладено в основу політичного ідеалізму (Г. Гроцій, Д. Перкінс, У. Ліппман, Т. Мюрей, Ф. Таненбаум). Політичний реалізм (Г. Моргентау, Р. Арон, К. Волц) передбачає досягнення цілей, нехтуючи засади суверенного та міжнародного права. Субстанціональний підхід визначає безпосередній зв’язок політики з владою (Н. Макіавелі, М. Вебер, К. Маркс). Інституційний підхід ґрунтується на розгляді певної організації чи спільноти людей, які виконують владні функції (О. Тьєррі, Ф. Гізо, К. Шмітт). Соціологічний підхід зумовлює розгляд сукупності соціально-організованих груп, що реалізують свої потреби та інтереси за посередництва влади (Л. Альтюсер, Б. Баді, Г. Бутуль, Е. Дюркгейм, Х. Лінц, М. Мерль, Дж. Сарторі, М. Каазе, Ж. Рош). За телеологічним (цільовим) підходом політику розуміють як організацію досягнення цілей на внутрішньо- та зовнішньополітичному рівні (І. Бентам, Дж. Мілль, Дж. Роулз, Р. Нозік, Д. Юм). Антропологічне уявлення про політику пов’язане зі змістом людської природи, характерні риси якої відрізняють її від тварини (В. Ваккаро, Л. Гумплович, Е. Канетті, А. Саутхолл, Ф. Шалеймар, М. Шелер). Біологічне уявлення поєднує як людське, так і тваринне начало ― агресивність, інстинкт самозбереження, боротьбу за виживання (М. Марсаль, А. Поз, М. Дюверже). Психологічне уявлення базується на людських потребах ― інтересах, емоціях та інших проявах людської психіки (Г. Алмонд, Е. Вятр, Г. Лассуелл, Л. Мілбрат, М. Рокіч, З. Фройд, Ш. Шварц). Відповідно до соціального уявлення політика сформувалася під час еволюції суспільства і залежить від зростання його складності і розвитку соціальної інституціоналізації та стратифікації (А. Бентлі, Т. Веблен, К. Поппер, А. Смолл).

Джерела

  • Weber M. Politik als Beruf. Stuttgart : Philipp Reclam, 1992. 96 p.
  • Арон Р. Этапы развития социологической мысли / Общ. ред. и предисл. П. С. Гуревича. Москва : Издательская группа «Прогресс» ― «Политика», 1993. 608 с.
  • Бурдье П. Социология политики / Пер. с фр. Москва : Sosio-Logos, 1993. 336 с.
  • Гоббс Т. Левіафан / Пер. з англ. Київ : Дух і літера, 2000. 606 с.
  • Аристотель. Політика / Пер. з давньогрецьк. Київ : Основи, 2005. 239 с.
  • Платон. Держава / Пер. з давньогрецьк. Київ : Орієнтир, 2017. 336 с.

Література

  1. Истон Д. Новая революция в политической науке // Социально-политический журнал. 1993. № 8. С. 115–128.
  2. Анурин В. А. Политическая стратификация: содержательный аспект // Социологические исследования. 1996. № 12. С. 83–89.
  3. Колбеч Г. К. Основні концепції в суспільних науках / Пер. з англ. Київ : Видавничий дім «КМ Академія», 2004. 128 с.
  4. Waltz K. Theory of International Politics. New York : Waveland Press, 2010. 256 р.
  5. Pettitt R. Contemporary Party Politics. London : Palgrave Macmillan, 2014. 240 p.
  6. Worth O. Rethinking Hegemony. London : Palgrave Macmillan, 2015. 232 p.
  7. Mansbach R., Taylor K. Introduction to Global Politics. New York : Routledge, 2017. 622 p.

Автор ВУЕ

О. Ю. Кондратенко


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Кондратенко О. Ю. Політика // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Політика (дата звернення: 24.10.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
17.01.2020

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ