Кирило Філософ

Пам'ятник Кирилу й Мефодію в м. Мукачеві

Кири́ло, Кирило (Костянтин) Філософ, Кирило Солунський (грец. Κύριλλος; світське ім’я — Костянтин (грец. Κωνσταντίνος); близько 827, м. Фесалоніки (слов’янська назва — Солунь), тепер м. Салоніки, Греція — 14.02.869, м. Рим, тепер Італія) — християнський подвижник, просвітник, місіонер, мовознавець, перекладач; канонізований як святий і рівноапостольний. Вважається творцем однієї з перших слов’янських абеток, зачинателем слов’янської книжної, літературної й філософської традиції. Молодший брат Мефодія (див. Кирило і Мефодій).

Кирило Філософ (Κύριλλος)
Справжнє ім’я	Костянтин
Народження	бл. 827«бл» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 0.827.
Місце народження	Салоніки
Смерть	14.02.869
Місце смерті	Рим
Місце поховання	Рим
Alma mater	Магнаврська вища школа
Місце діяльності	Візантія, Великоморавська держава
Напрями діяльності	просвітництво, мовознавство, переклад, дипломатія
Традиція/школа	християнство

Життєпис

Діяльність Солунських братів висвітлено у багатьох латино-, грекомовних і слов’янських текстах 9‒11 ст. (житіях, «похвалах», «легендах», посланнях римських пап, документах з монастирських архівів тощо). Основні біографічні відомості дослідники реконструюють на підставі агіографічних джерел.

Кирило був наймолодшим із 7 братів у багатодітній родині візантійського високопосадовця. Від 14 років вчився у м. Константинополі у Магнаврській вищій школі (начебто разом із малолітнім імператором Михаїлом III). Вивчав граматику, риторику, арифметику, геометрію, астрономію, музику, був знайомий із класичною літературою. Згідно з житієм, виявляв любов до книжності та аскетизму, через що найменований Філософом. З-поміж учителів — впливовий церковний діяч, учений і богослов Фотій (Константинопольський патріарх у 858‒867 та 877–886).

З аскетичних міркувань відмовився від одруження та високих адміністративних посад, уникав світського життя. Був висвячений на священника.

Служив хранителем патріаршої бібліотеки в Софійському соборі у Константинополі (полеміка щодо наявності при Вселенському престолі такої посади триває), періодично усамітнювався у монастирі. Мав за взірців отців-каппадокійців, зокрема Григорія Богослова. Викладав філософію у Магнаврській школі.

Здійснив три дипломатичні й просвітницькі місії:

• в Арабський халіфат, з миротворчою місією до мусульман (близько 851);
• до осередку Хозарії в пониззя Волги (бл. 861, спільно з братом Мефодієм);
• до слов’ян у Великоморавську державу (бл. 863, спільно з Мефодієм), за офіційною версією — на прохання великоморавського князя Ростислава Моймировича для проповіді християнства і тлумачення книг Святого Письма.

У Великій Моравії провів, за різними джерелами, від 3 до 4,5 років. Діяльність Кирила викликала невдоволення місцевого франкського духовенства, зацікавленого у латинізації слов’ян; був обвинувачений у єресі.

Близько 866 рушив до м. Рима, щоби заручитися підтримкою папи Адріана ІІ, висвятити деяких своїх учнів (зі слов’ян) та передати папі віднайдені мощі св. Климента І. Дорогою у м. Венеції брав участь у полеміці з «триязичниками» — противниками слов’янської книжності та богослужіння. Отримав спеціальне папське послання щодо дозволу впровадження слов’янської мови в літургію (868).

За припущенням, близько року порушували питання про висвячення Кирила у сан єпископа.

Чернечий постриг прийняв незадовго перед смертю (869). Похований у крипті церкви Святого Климента в Римі.

Після смерті Кирила його брат Мефодій продовжив просвітницьку й церковну діяльність у Моравії та Паннонії.

Діяльність

Діяльність Солунських братів у 2-й половині 9 ст. припала на період посилення зовнішньополітичної активності Візантійської імперії. Місіонерські зусилля церкви набували особливої ваги, здобрювали ґрунт для воєнно-дипломатичних акцій державної влади. Відзначають тогочасне загострення конкуренції Римської й Константинопольської церкви за поширення впливу на східних і південних слов’ян. Цим пояснюють, зокрема, певну тенденційність агіографічних джерел у доборі фактів та висвітленні життєпису Кирила й Мефодія.

Правдоподібно, що Кирило Філософ знав грецьку, латинську, арабську та єврейську мови, добре володів південномакедонським солунським діалектом.

Ймовірно, брав участь у диспутах з іконоборцями (840-ві; див. Іконоборство), а пізніше — з мусульманами та юдеями (850‒860-ті). Житіє подає виразний опис прийому, влаштованого каганом Хозарії, диспут візантійця з юдеєм і спробу навернути хозарів у Христову віру. Дорогою до Хозарії зупинявся в Криму, де нібито віднайшов у м. Херсонесі Таврійському (тепер археологічний комплекс на території м. Севастополя) мощі св. Климента І. Пізніше проповідував у м. Фулах (ранньосередньовічне місто на території Кримського півострова, точне місцезнаходження невідомо).

За свідченням джерел, перед відбуттям до Моравії Костянтин Філософ розробив слов’янську азбуку (862‒863). У дослідницьких колах переважає думка, що підсумком його праці стала глаголиця (в давнину іменували «куриловицею» або «кириловицею»), яка використовувала літери грецького алфавіту й мала близько 40 символів. Натомість доопрацьована й зручніша графічна система — кирилиця, хоч і перебрала назву на честь діяча, була створена дещо пізніше (автор невідомий, серед імовірних творців називають, наприклад, Климента Охридського — учня Кирила й Мефодія та учасника їхньої моравської місії). Кирилична абетка поширилася серед православних слов’ян у Сербії, Болгарії та Давній Русі, ставши основою писемних систем сербської, болгарської та східнослов’янських мов.

За допомогою Мефодія уперше переклав з грецької мови (південномакедонським діалектом) віроповчальні й богослужбові книги: Євангеліє від Івана, Апостол, Служебник, фрагменти Псалтиря і Требника, текст літургії Івана Золотоустого. Перекладені тексти уможливили правлення церковної служби близькоспорідненими слов’янськими мовами, завдяки чому слов’яни увійшли до кола «великих народів, що славлять Бога рідною мовою» (відтак місія мала важливий канонічний і політичний аспекти, впливала на статус церкви в державі).

Оригінали творів Кирила не збереглися. Діячу приписують гімн, присвячений Клименту І, а також урочисте «Слово на перенесення преславного Климента» та коротку повість на честь віднайдення мощів святого; «Азбучну молитву»; «Пролог до Євангелія» та ін.

Визнання

Поховання Кирила (Костянтина) у крипті церкви Святого Климента в Римі

Перші житія святого створені у 870‒880-х. Канонізований як Східною (у 9 ст.), так і Західною (у 14 ст.) церквою. День вшанування пам’яті св. Кирила у східних церквах — 14 (за новоюліанським і григоріанським календарями), 27 лютого (за юліанським), у Католицькій церкві — 14 лютого.

З кінця 9 ст. у Болгарії сформувався культ святих Кирила і Мефодія; у Давній Русі їхню пам’ять згадували вже в середині 11 ст. (зокрема, в місяцеслові Остромирова Євангелія 1056 зазначені 2 календарні кирило-мефодіївські свята; цим століттям датують і рукопис, що містить найдавніший список служби св. Кирилу); 1347 визнані патронами Чеських земель, поряд із Єронімом Празьким та ін. святими.

Спільну пам’ять святих рівноапостольних Кирила і Мефодія вшановують у православ’ї й греко-католицизмі 11 (за новоюліанським і григоріанським календарями) і 24 травня (за юліанським).

До 24.05 приурочене й світське офіційне свято — День слов’янської писемності і культури, яке відзначають у Болгарії, Північній Македонії, Сербії, Чорногорії, Україні та низці інших країн. В Україні до цього дня традиційно присвячують уроки у школах, наукові форуми, фестивалі, виставки, книжкові ярмарки, читання, концерти та інші культурні заходи.

За внесок у культуру папа Іван Павло II проголосив Кирила і Мефодія покровителями Європи (1980), відзначив їхню діяльність в енцикліці «Апостоли слов’ян» (лат. Аpostoli slavorum; 1985).

Уряд Болгарії заснував орден святих Кирила та Мефодія, а також встановив Міжнародну премію ім. братів Кирила і Мефодія — за визначні праці зі староболгаристики та славістики.

Додатково

• За одним із афонських переказів, батько Солунських братів Лев був за походженням слов’янином (болгарином), мати — грекинею; інші перекази вказують на слов’янське походження матері.
• Відомості про дитячі та юнацькі роки Кирила значно повніші, ніж про юнацтво Мефодія. Це пояснюють тим, що Мефодій брав безпосередню участь в укладанні першого житія молодшого брата.
• Натепер складно встановити, чи дійсно Кирило створив цілковито нову абетку, чи переробив та адаптував уже наявну у східних слов’ян. Поряд із тим його безсумнівною заслугою вважають зачинання книжної слов’янської традиції, створення перекладів візантійської й римської християнської літератури, які стали зразком для оригінальних слов’янських творів, невтомну просвітницьку діяльність.
• Сучасні джерелознавчі пошуки підтверджують, що автор «Повісті минулих літ» використовував слов’янські житія Солунських братів, зокрема в оповіді про початки слов’янської писемності («словенської грамоти»), сюжеті вибору віри князем Володимиром Святославичем (що нагадує диспут Кирила з хозарським каганом) та ін.
• У підсумку спланована Візантією кирило-мефодіївська місія в Моравії та Паннонії закінчилася невдачею, бо після 885 році учнів Кирила й Мефодія звідти вигнано, панівне становище посіли німецькі клірики латинського обряду. Втрату Моравії та Паннонії Візантія компенсувала здобутками в інших землях; моравських просвітників у кінці 9 ст. охоче прийняли в Болгарії та Македонії, де було засновано знані центри книжництва. Вершиною візантійської релігійно-культурної місії стала християнізація та візантинізація Русі.

Література

1. Лавров П., акад. Кирило та Методій в давньо-слов’янському письменстві. Київ : З друкарні Української Академії Наук, 1928. 421 с. URL: https://elib.nlu.org.ua/view.html?id=9631
2. Hellmann М. Cyrillo-Methodiana: zur Frühgeschichte des Christentums bei den Slaven, 863–1963. Kóln; Graz : Böhlau, 1964. 505 p.
3. Dvornik F. Byzantine Missions among the Slavs: SS. Constantine-Cyril and Methodius. New Brunswick : Rutgers University Press, 1970. 520 р. URL: http://www.promacedonia.org/en/fdvm/dvornik_byzantine_missions_among_the_slavs_1970.pdf
4. Кирило-Методиевска енциклопедия : в 4 т. / Гл. ред. Л. Грашева. София : Академично издателство «Марин Дринов», 1985‒2003.
5. Шевченко І. Апостол слов’ян Константин-Кирило яко «бібліотекар», або до якої міри візантійцем був автор Житія Константина // Ruthenica. 2003. Т. 2. С. 7‒14. URL: http://history.org.ua/JournALL/ruthenica/2/1.pdf
6. The Cambridge History of the Byzantine Empire c. 500‒1492 / Ed. by J. Shepard. Cambridge : Cambridge University Press, 2009. 1228 p.
7. Борщ С. «Легендовий стиль» на прикладі «Просторого житія Костянтина (Кирила) Філософа» // Синопсис: текст, контекст, медіа. 2020. Вип. 26 (1). С. 11‒16. URL: https://synopsis.kubg.edu.ua/index.php/synopsis/article/view/375/362

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю: Кирило Філософ // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Кирило Філософ (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 13.01.2025