Глухівська фортеця

Глухівська фортеця
План Глухівської фортеці 1724 р. кондуктора Валлена. Джерело ілюстрації: Вечерський В. В. Пам'ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація. Київ : Видавничий дім А.С.С, 2005. С. 311
Варіант плану Глухівської фортеці 1724 р. кондуктора Валлена. Прорисовка Вечерського В. В. Джерело ілюстрації: Вечерський В. В. Фортеці й замки України. Київ, 2011. С. 212
План Глухівської фортеці 1746 р. Д. Дебоскета. Джерело ілюстрації: Вечерський В. В. Пам'ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація. Київ : Видавничий дім А.С.С, 2005. С. 311
План Глухівської фортеці після пожежі 1748, складений гезелем архітектури І. Мергасовим. Джерело ілюстрації: Вечерський В. В. Фортеці й замки України. Київ, 2011. С. 213
План Глухівської фортеці 1762–1765 рр. обер-квартирмейстера Магнуса фон Ренне. Джерело ілюстрації: Вечерський В. В. Пам'ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація. Київ : Видавничий дім А.С.С, 2005. С. 312
Панорама Глухівської фортеці. Реконструкція Вечерського В. В. станом на 1781
Збережений укіс земляного валу Глухівської фортеці. Фото Вечерського В. В., 1984
Сучасний вигляд Глухівської фортеці з лету птаха. Джерело ілюстрації: Вечерський В. В. Фортеці й замки України. Київ, 2011. С. 214


Глу́хівська форте́цяпам’ятка фортифікаційної архітектури, м. Глухів, Сумська обл., Україна. Лінія земляних укріплень нерегулярної, ламаної форми в плані лежить з західного боку історичного центру міста на краю плато підвищеного лівого берега р. Есмані. Збереглася частково. Уздовж нижніх її позначок з західного боку проходить вул. Валова. Зі сходу лінія укріплень не збереглася і територію колишньої фортеці обмежують вул. Т. Шевченка та пл. Рудченка; з півночі — вул. Валова й територія стадіону; з півдня — вул. Першотравнева. Уся територія належить до складу Національного державного історико-культурного заповідника "Глухів".

Історична довідка

Перша літописна згадка про Глухів датується 1152. До складу оборонної системи Глухова у 12–13 ст. входили дитинець і укріплений посад; у 17 ст. — замок або Город, укріплений двір старости Новгород-Сіверського Олександра Пісочинського (1580–1646) та вал з ровом навколо слободи; у 18 ст. — міська фортеця та всередині неї Успенський монастир, оточений фортечним муром. Перерва в існуванні міста з 1352 по 1636 зумовлена епідемією чуми, яка знищила давній Глухів 1352. Локалізація дитинця Глухова Княжої доби в західній частині історичного центру обабіч вул. Києво-Московської біля Київської брами є дискусійною. Посад, оточений з напільного східного боку валом і ровом, містився на схід від дитинця й територіально збігається з пізнішою фортецею 18 ст.

Відродження поселення пов'язане з геополітичкою ситуацією після Деулінського перемир'я (1618) і Поляновського «вічного миру» (1634): східна частина Сіверщини стала польсько-московським пограниччям, де уряд Речі Посполитої засновував нові міста (Конотоп, Кролевець) і відроджував запустілі. Глухів під назвою «містечко Новий Острог» відновив 1636 на стародревньому городищі староста Новгород-Сіверський О. Пісочинський.

Згідно з описом 1654 Глухів мав замок та окремо — укріплений двір О. Пісочинського. На схід від них на плато лежала слобода, захищена від поля ровом. Замок («земляний город») був оточений земляним валом i вiддiлявся вiд решти плато двома ровами. Оборонна огорожа панського двору (фактичного другого, старостинського замку) була потужнiшою вiд міської замкової: тут зафiксовано сухий рiв, огорожений частоколом i частиком (загостреними дерев’яними кілками, вбитими в землю в шаховому порядку), та земляний вал з дубовим острогом (у 1670-х тут засновано i розбудовано Успенський монастир, що набув мурованих фортифiкацiй). Обидва укрiплення не мали башт, але тридільна Глухівська фортеця була доволі потужною (успішно витримала облогу польського війська 22.01. — 09.02.1664).

Ці укріплення знищила пожежа 13.08.1685. Після того спорудили загальномiську фортецю (периметром понад 2,3 км) характерної нерегулярної конфiгурацiї, що охоплює плато над р. Есманню. Ця єдина лiнiя укрiплень змішаної баштово-бастіонної системи складалася з земляного валу, сухого рову i 12 бастіонів нерегулярних обрисiв. Нова фортеця мала 5 дерев'яних рублених брам: Київську з захiдного боку, Московську — зi схiдного, Бiлополiвську — з пiвночi, Путивльську — з пiвдня та Михайлівську в районi Михайлiвської церкви, що не збереглася. Перед брамами були дерев’яні мости через фортечний рів. Оборонна огорожа включала також дерев’яні рублені башти як архаїчний на той час елемент фортифікації. Під час будівництва вали й рови давнiх лiнiй укрiплень, якi потрапили всередину нової фортецi, знiвелювали. Так в останній чверті 17 ст. у Глухові шляхом об'єднання кiлькох укрiплених осередкiв утворилася єдина загальномiська фортеця — одна з найбільших у тодішній Україні.

Наприкінці 1708 Глухів став резиденцією гетьманів і потребував досконалiшої фортифiкацiї, нiж та, що лишилася вiд Мазепиної доби. За часiв гетьмана I. Скоропадського спостерігалося кiлька спроб модернізувати глухiвськi укрiплення. Пiсля смертi гетьмана 1724 те ж саме намагався здiйснити іноземний інженер-фортифікатор на російській службі кондуктор (підрядник) Валлен. Проте жоден із двох його проектiв не був реалiзований. 1746 iнженер-пiдполковник Д. Дебоскет опрацював проект реконструкцiї укрiплень Глухова. 1748–1749 конфiгурацiя мiських укрiплень набула регулярнiших обрисiв з п'ятикутними в планi бастiонами. З'явилися елементи «правильної» фортифiкацiї — валганг, апарелі, банкети, берма, сухий рiв i глазис.

1749 споруджено новi дерев'янi брами з мостами через рiв — Київську, Московську i Путивльську, а 1766–1769 за проектом архітектора А. Квасова — 2 муровані фортечні брами, Київську і Московську, що мали ідентичне архітектурне вирішення. З них збереглася тільки Київська. Глухівська фортеця втратила стратегічне значення наприкінці 18 ст., тому проектом перепланування міста 1802 була передбачена її ліквідація. Фортечні вали розкопали, рови засипали, Московську браму знесли (1808) за розпорядженням генерал-губернатора Малоросії князя Олексія Борисовича Куракіна (1759–1829). Так на місці східної ділянки валу Глухівської фортеці виникла Торгова площа.

Характеристика

Дотепер збереглася тільки західна лінія земляних укріплень у вигляді високого ескарпованого схилу надрічкового плато вздовж вул. Валової протяжністю 1400 м. Посеред цієї лінії укріплень стоїть Київська фортечна брама, яка є пам'яткою архітектури національного значення.

Значення

Глухівська фортеця є визначною комплексною пам'яткою містобудування, архітектури, історії та археології. Відзначається неповторною пов'язаністю з природним ландшафтом і частковою збереженістю об'ємних форм. Ця пам'ятка є однією з основних у Національному державному історико-культурному заповіднику «Глухів».

Додатково

Неприступнiсть Глухова як фортецi була засвiдчена під час облоги міста поляками у січні-лютому 1664, коли велика армiя на чолi з королем Яном II Казимиром не змогла його здобути. Окрім козацької залоги, яка складалася з 4000 козаків Чернігівського, Ніжинського й Стародубського полків під командою генерального судді Павла Животовського, в Глухові оборонявся ще й невеликий московський гарнізон під проводом Авраама Лопухіна. Через 2 тижні поляки зняли облогу, бо під Глухів прибув гетьман І. Брюховецький з козаками, примусивши супротивника до відступу. С. Величко вважав, що під Глуховом «можна приписати Брюховецькому більший успіх над поляками, ніж його мав Богдан Хмельницький »: Б. Хмельницькому жодного разу не вдавалося подолати польське військо під проводом самого короля, та ще й без татарської підмоги.

Джерела

  • Державний архів Сумської області. Ф. Р-2362. Оп. 1. Спр. 71.
  • Державний архів Чернігівської області (далі – ДАЧО). Ф. 127. Оп. 10. Спр. 613.
  • ДАЧО. Ф. 127. Оп. 11-б. Спр. 51. Арк. 6.
  • ДАЧО. Ф. 127. Оп. 2-б. Спр. 39. Арк. 36-зв.
  • Російський державний військово-історичний архів (м. Москва; далі – РДВІА). Ф. 418. Оп. 1. Спр. 590.
  • РДВІА. Ф. 418. Оп. 1. Спр. 605.
  • РДВІА. Ф. ВУА. Спр. 21865.Російський державний історичний архів (м. Санкт-Петербург; далі – РДІА). Ф. 349. Оп. 12. Спр. 969.
  • РДІА. Ф. 349. Оп. 12. Спр. 989, 990, 991, 993.
  • Сумський краєзнавчий музей. Інв. № 1832.

Література

  1. Лазаревский А. М. Описание старой Малороссии. Полк Нежинский. Киев, 1893. С. 428-430.
  2. Літопис Самовидця. Київ : Наукова думка, 1971. С. 106–107.
  3. Величко Самійло. Літопис. Т. 2. Київ: Дніпро, 1991. С. 159–160.
  4. Коваленко Ю. О. Охоронні археологічні дослідження літописного міста Глухова // Збереження історико-культурних надбань Глухівщини: матеріали Першої науково-практичної конференції (18 квітня 2002 р.). Глухів: РВВ ГДПУ, 2002. С. 17–23.
  5. Вечерський В. В. Пам'ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація. – Київ: Видавничий дім А.С.С, 2005. С. 310–315.
  6. Вечерський В. В. Фортеці й замки України. Київ, 2011. – С. 205–215.
  7. Коваленко Ю. О. Глухівські фортифікаційні споруди // Сіверщина в історії України. Збірник наукових праць. Вип. 6. Київ–Глухів : Центр пам'яткознавства НАН України та УТОПІК, 2013. С. 42–49.
  8. Коваленко Ю. О. Історична топографія Глухівської фортеці згідно плану 1747-1752 рр. // Сіверщина в історії України. Наукове видання. Вип. 12. Глухів–Київ : Центр пам'яткознавства НАН України та УТОПІК, 2019. С. 156–163.
  9. Рибчинський О. В. Етапи архітектурно-містобудівної еволюції середмістя Глухова у XVII-XVIIІ століттях // Сіверщина в історії України. Наукове видання. Вип. 12. Глухів–Київ : Центр пам'яткознавства НАН України та УТОПІК, 2019. С. 151–155.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Глухівська фортеця // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Глухівська фортеця (дата звернення: 5.06.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
20.03.2020

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ