Ебіоніти

Нагірна проповідь. Художник К. Блох, 1877

Ебіоні́ти [з грец. Ἐβιωναῖοι, від івр. אביונים‎ (ʼebyônim) — бідні, жебраки, убогі] — послідовники ранньої юдеохристиянської течії (див. Юдеохристиянство).

Загальна характеристика

Наявні свідчення про ебіонітів незначні, фрагментарні й суперечливі. Згадки про них зберігає ранньохристиянська полемічна література, зокрема твори Іринея Ліонського, Орігена, Тертулліана, Євсевія Кесарійського, Єпіфанія Кіпрського. Першу згадку про ебіонітів у християнських джерелах відносять до 2-ї пол. 2 ст. (трактат Іринея Ліонського «Проти єресей»: I, 26; III, 21).

Єпіфаній Кіпрський стверджує, що ебіонізм виник після руйнування м. Єрусалима (70 н. е.) і за межами Юдеї («Панаріон. Проти ебіонітів», 2). Проте чимало істориків християнства вважають інакше. Одні розуміють ебіонізм палестинським релігійним явищем, ідентифікують його як одну з юдеохристиянських течій 1 ст. Інші — заперечують характеристику ебіонізму як «одного з напрямів» палестинського християнства, бо переконані, що саме він і був витоковим (питомо Ісусовим) християнством, тією Церквою Христовою, до якої належали палестинські апостоли.

Громади ебіонітів активно діяли до 4 ст., окремі групи проіснували до 7 ст. Ебіонізм, як і інші юдеохристиянські напрями, був засуджений офіційною Церквою як «єресь зжидовілих».

Походження назви

Згадки про ебіонітів у ранньохристиянській полемічній літературі містять негативну конотацію — це єретики, нікчемні розумом. Згідно з Євсевієм Кесарійським, «перші християни влучно прозвали їх ебіонітами» тому, що «уявлення їхні про Христа були убогими й низькими». Означена «убогість» полягала в тому, що «вони вважали Його простою людиною», а «тому й отримали вони прізвисько «ебіоніти», що вказує на злидні їхнього розуму: адже у євреїв так звуть жебраків» («Церковна історія», ІІІ, 27; VІ, 17).

За Єпіфанієм Кіпрським, своєю назвою ебіоніти завдячують їхньому засновнику — деякому Ебіону (грец. Ἐβίων), який «був сучасником назореїв» і проповідував в Азії та Римі («...Ебіон рішуче казав, що Христос від насіння чоловічого, тобто Йосипового», «...Ебіон розголошує якусь вигадку про Христа і про Духа Святого», див. «Панаріон. Проти ебіонітів», 2; 3; 18). Цю думку поділяли Іриней Ліонський («Проти єресей», V, 1) і Тертулліан («Про прескрипцію [проти] єретиків», 33). Утім, найімовірніше, історичного Ебіона ніколи не існувало. Сам Єпіфаній вказував, що слово «ебіон» з єврейської мови перекладається еллінською як «πτωχός» — убогий (і тим аргументував проти власної версії про особу фундатора ебіонізму). А Євсевій і Оріген були переконані, що насправді йдеться про відсилку до єврейського слова אביון (ʼebyôwn), букв. — бідний, жебрак (Євсевій Кесарійський. «Церковна історія», ІІІ, 27; VІ, 17; Оріген. «Проти Цельса», ІІ, 1).

Водночас Єпіфаній не поділяв погляди Євсевія, що «убозтво» ебіонітів було духовним (не визнавали Ісуса за Сина Божого), а найменували їх ті, хто вірив у божественність Назаретянина. Натомість підкреслював, що «убогими», тобто ебіонітами, вони називали себе самі, оскільки засуджували приватну власність і добровільно ставали бідними: «Вони ж саме тим і величаються, що називають себе убогими за прийнятим, кажуть, за часів апостолів звичаєм продавати своє майно, покладати при ногах апостолів і приходити в убогість і смуток, чому, як кажуть, і називаються у всіх жебраками» («Панаріон. Проти ебіонітів», 17).

Згідно з євангельським положенням про «блаженство бідних», людина стає угодною Богові в єдиний спосіб — коли добровільно зречеться всіх матеріальних благ. З огляду на аскетизм ебіонітів, сповідувану та практиковану ідею бідності, обстоювання колективної власності та засудження приватної, чітку організаційну структуру громад, чимало дослідників вважають їх попередниками християнства. За іншим поглядом, під ебіонітами розуміють власне перших християн. З-поміж аргументів той, що початковою самоназвою палестинських вірян було саме «бідні» чи «убогі». Це передусім засвідчує ап. Павло: «Ми нікому не чинимо жодної перешкоди, щоб служіння було бездоганним, але в усьому виявляємо себе як слуги Бога... як убогі, але багатьох збагачуємо; наче ті, які нічого не мають, але всім володіють» (2 Кор. 6:3‒10). «Бідними» називає християн і Марк Мінуцій Фелікс (римський адвокат і християнський апологет 2‒3 ст.). Коментуючи зміст проповіді Ісуса у контексті життя ранніх християн, він писав: «А що ми у переважній більшості відомі як бідні — це не сором для нас, а слава...» («Октавій», XXXVI).

Святе Письмо ебіонітів

За свідченнями Іринея та Євсевія, ебіоніти вживали тільки Євангеліє від Матвія чи, як вони його переназвали, «Євангеліє від євреїв», а рештою книг нехтували. Це підтвердив і Єпіфаній (зауваживши, втім, справедливість такої назви, оскільки лише Матвій з-поміж євангелістів «єврейською та єврейськими письменами виклав і проповідував Євангеліє»). Поряд з тим Єпіфаній зафіксував, що ебіоніти користувалися й деякими іншими книгами, зокрема т. з. Подорожами Петра (грец. «Περιόδοι Πέτρου»), а також юдейським Святим Письмом, особливо Пʼятикнижжям Мойсеєвим і пророцькими книгами (див. ТаНаХ).

Ебіоніти не визнавали послань ап. Павла, бо вважали його «відступником від Закону», а тому й «фальшивим апостолом» (див.: Іриней Ліонський. «Проти єресей», І, 26, 2; Євсевій Кесарійський. «Церковна історія», ІІІ, 27; Оріген. «Проти Цельса», V, 65). З-поміж християнських текстів визнавали канонічність винятково Євангелія від Матвія і тільки в оригінальній єврейській версії, бо вважали єврейську мову сакральною. З грецької було перекладено також Євангеліє від Івана та Дії апостолів, хоча ці книги не вважали канонічними.

Низка дослідників припускають, що серед використовуваних ебіонітами текстів також були апокрифи «Євангеліє від назореїв», «Євангеліє від ебіонітів» та «Євангеліє від євреїв» (самостійний твір, а не назва Євангелія від Матвія).

До нашого часу не збереглося жодного ебіонітського тексту.

Погляд на особу Ісуса Христа

Ебіоніти визнавали Ісуса з Назарета обіцяним Месією Ізраїлю, учителем і пророком, але не Сином Божим. «Ісус ебіонітів» це, з одного боку, найвизначніший пророк після Мойсея, а з іншого — єдина людина, яка повністю «сповнила» Тору (див.: Мт. 5:17).

За Євсевієм, ебіоніти вважали, що Ісус народився від шлюбного спілкування Марії та її чоловіка, тобто був за природою звичайною людиною. Водночас церковний історик зауважував, що існувала й інша гілка ебіонітів, які «не заперечують, що Христос народився від Діви й Духа Святого, але заодно з першими не визнають передвічного існування Христа, Слова і Премудрості Божої» («Церковна історія», ІІІ, 27). Радше за все, такі вірування серед ебіонітів відрізнялися від традиційно-євангельських.

Припускають, що віра ебіонітів в Ісусове чудесне народження була впроваджена значно пізніше, а початково його вважали звичайним чоловіком, сином Марії та Йосипа (це опосередковано підтверджує й вшановане ебіонітами Євангеліє від Матвія, де відсутні оповіді про Благовіщення та Різдво).

Існує версія, що Ісусове народження від Духа Святого ебіоніти розуміли як народження духовне, перетворення на пророка й учителя віри в ту мить, коли Дух Святий зʼєднався з ним під час водного хрещення від Івана Хрестителя.

Віровчення, обрядові приписи

Ебіоніти, за свідченнями Орігена, мало чим відрізнялися від юдеїв, ретельно виконували всі настанови юдейського обрядового Закону (за винятком заповідей про жертвоприношення), зокрема: святкували суботу, практикували обрізання та ритуальні юдейські омовіння, а також щоденно охрещувались «для чистоти». Водночас вони шанували християнські «Господні дні» (перший день кожного тижня — неділю) і «памʼять Воскресіння» (християнський Великдень), проте разом з юдеями святкували й Песах. Ебіоніти дотримувались чинних тогочасних юдейських традицій, вшановували м. Єрусалим як «дім Божий». Сповідували, що людина спасеться не лише вірою, але й справами Закону, оскільки «однією вірою в Христа і життям за вірою вони не спасуться» (Євсевій Кесарійський. «Церковна історія», ІІІ, 27; Іриней Ліонський. «Проти єресей», І, 26, 2).

Ебіоніти були вегетаріанцями (див. Вегетаріанство). Це доводить і зміст використовуваної ними книги «Подорожі Петра». За взірцем апостола віряни утримувалися від споживання одухотвореного (в якому перебувала душа), мʼяса та «будь-якої іншої їжі, приготовленої з плоті».

З-поміж християнського проводу шанували ап. Якова, брата Господнього (Якова Праведного), вважали його взірцем праведності, визнавали за істинного Ісусового наступника (а не апостолів Івана чи Петра, яких разом із Яковом теж вважали «стовпами Церкви»). Цей факт, по-перше, доводить, що ебіоніти вже існували до руйнування м. Єрусалима, оскільки Яків був лідером Єрусалимської церкви практично від часу її виникнення і керував нею бл. 30 років. А, по-друге, живить ґрунт для припущень, що саме Яків і був їхнім лідером (ебіоніти не могли визнати праведником і наступником Ісуса когось із «невірних»). Це відтак надає підстави для маркування Єрусалимської громади (принаймні її частини) як ебіонітської, а ебіонізм визначати як початкове палестинське християнство. На заваді цим міркуванням — відсутність переконливих доказів, що вся Єрусалимська церква обстоювала вегетаріанство (приміром, з новозавітних текстів висновують, що єрусалимські християни з юдеїв дотримувались вимог Тори про «чисту і нечисту їжу», а не вегетаріанського способу харчування).

Ебіоніти вірили, що шляхом до здобуття праведності є виконання заповідей Тори і водночас морально-етичних настанов Ісуса Христа, передусім тих, які викладені в Нагірній проповіді.

Були прихильниками дуалізму, згідно з яким у світі точиться постійна боротьба між Добром і Злом, яка в підсумку завершиться перемогою Добра. Христос є главою ангелів й уособленням світлих сил, а Сатана — темних і злих. Упродовж земної історії Сатана неодноразово віднаходить серед людей для себе пророка, вісника й виконавця його волі. Оскільки Ісус під час Іванового хрещення став Христом, його протагоністом був обраний (від Сатани) ап. Павло. З часом дуалізм деяких ебіонітів помітно зблизився з ученням гностиків (див. Гностицизм).

Строге шанування юдейських традицій, етична доктрина, ідея про бідність, заперечення приватної власності на користь колективної, громадівський уклад життя — все це помітно зближує ебіонітів з іншими юдейськими та юдеохристиянськими течіями, які діяли в Юдеї (до часу зруйнування м. Єрусалима). Так, чимало паралелей проводять між ебіонітами, есеями (кумранітами), назореями та послідовниками Івана Хрестителя. Окремі групи ебіонітів мешкали поблизу Мертвого моря, що вказує на ймовірні звʼязки з есеями.

Додатково

  • За інформацією Іринея, ебіонітське Євангеліє від Матвія не мало перших двох розділів, в яких описано сюжети Благовіщення й Різдва, а починалось одразу з оповіді про Івана Хрестителя та Ісусове хрещення. Прикметно, що євангелісти Марк та Іван у своїх текстах теж нічого не повідомляють про зачаття Марії від Духа Святого й чудесне Ісусове народження. Ймовірно, саме через це ебіоніти послуговувались і Євангелієм від Івана, яке переклали для свого вжитку єврейською, хоча й не визнавали «канонічним».
  • В ебіонітському «Євангелії від Матвія» Іван Хреститель також постає вегетаріанцем, який споживає «дикий мед зі смаком манни, як коржі в маслі» (Єпіфаній. «Панаріон. Проти ебіонітів», 13). Натомість за канонічним новозавітним текстом Євангелія він таким не є, а згадка про його «шкіряний пояс» вказує на те, що пророк не вважав убивство тварин для себе чимось неприйнятним (Мт. 3:4; Мк. 1:6). В «Євангелії від ебіонітів» вегетаріанцем є й сам Ісус. Він засуджує вбивство тварин, повстає проти тваринних жертвопринесень, відмовляється споживати традиційне пасхальне ягня.

Джерела

Література

  1. Cook W. J., Jr. The Ebionites: Eccentric or Essential Early Christians? // Journal of Arts and Humanities. 2013. Vol. 2 (7). Р. 15‒22.
  2. Gregory А. The Gospel according to the Hebrews and the Gospel of the Ebionites. Oxford; New York : Oxford University Press, 2017. ‎344 p.
  3. Vujicic J. The Ebionites: Their Christology, Soteriology and Vegetarianism Defended. Lulu Press, Inc., 2019. 356 p.
  4. Распопов Є. Віровчення ебіонізму – ранньохристиянської гностичної течії // Філософія і Релігієзнавство. 2022. URL: https://tureligious.com.ua/virovchennia-ebionizmu-rannokhrystyianskoi-hnostychnoi-techii

Автор ВУЕ

П. Ю. Павленко


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Павленко П. Ю. Ебіоніти // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ебіоніти (дата звернення: 11.10.2026).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 18.10.2024

Отримано з https://vue.gov.ua/index.php?title=Ебіоніти&oldid=399886
Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶