Субота

Вечір шабату. Худ. А. Джонстон, 19 ст.

Субо́та, шаба́т [ грец. σάββατον, від івр. שבת (shabbâth)‎ — припиняти (роботу), відпочивати] — у релігійній традиції юдаїзму — сьомий і останній день тижня, який Тора заповідає шанувати (4-та заповідь Декалогу) і присвятити його Господу, а відтак утриматися від праці та мирських справ. Триває добу, від схилу сонця в п’ятницю.

Зміст

1 Шанування суботи як заповідь
2 Походження
3 Заборони і приписи
4 Деякі звичаї
5 Субота у новозавітному (апостольському) християнстві
6 Додатково
7 Джерела
8 Література
9 Автор ВУЕ

Шанування суботи як заповідь

Друга книга Тори містить перелік заповідей, які Господь, за переказом, записав на скрижалях Мойсею. Четверта з-поміж них: «Пам’ятай день суботній, щоб його святити. Шість днів працюватимеш і робитимеш усі свої діла, а сьомий день — субота Господу, Богові твоєму. Не робитимеш жодної праці ні ти, ні твій син, ні твоя дочка, ні твій раб, ні твоя невільниця, ні твій віл, ні твій осел, ні інша твоя худоба, ні твій приходець, який живе у твоєму домі» (Вих. 20:8‒10).

У єврейській Біблії суботу ще названо «днем Ягве» [ івр. יום יהוה‎ (yôm YHWH) ], у Септуагінті перекладено як «день Господній» (грец. ἡμέρα κυρίου). Інша назва суботи — «день відпочинку» (див. Вих. 31:15; 35:2; Лев. 23:2‒8), що знаходить своє пояснення в біблійній картині світу: «Адже за шість днів Господь [Яхве] створив небо, землю, море і все, що в них, а сьомого дня Він відпочив. Тому Господь поблагословив день суботній і освятив його» (Вих. 20:11).

Заповідь про суботу у Синайському законодавстві є однією з наріжних (Пов. Зак. 5:1‒33):

вона є «вічним Заповітом» між Всевишнім і єврейським народом, священною ознакою, що Яхве є Богом Ізраїлевим (Вих. 31:16‒17; також див.: Вих. 31:13; Єз. 20:12, 20);
є нагадуванням, що єврейський народ «був рабом у єгипетському краю», але Господь вивів його звідти, — «тому Господь, твій Бог, заповів тобі дотримуватись суботнього дня» (Пов. Зак. 5:15).

Попри об'явлення, що субота була «освячена» Всевишнім після завершення творення світу (Бут. 2:2‒3), та згадку 7-денного тижня в текстах Біблії, натепер відсутні відомості, що цей день євреї вважали особливим у давні часи (до «виходу з Єгипту»), чи його шанували біблійні патріархи.

Поряд із тим Тора називає «суботою» як «днем відпочинку» кожне свято, на який би день тижня воно не припадало, а також кожні 7-й і 50-й роки (див.: Лев. 16:29‒31; Лев. 23:2‒24; 25:3‒12). Якщо свято припадає на 7-й день тижня — цей день називають «Великою суботою». Подібний збіг описаний у Євангелії від Івана: субота, у переддень якої був розіпʼятий Ісус була Великою, бо на неї того року припадала Пасха (Ів. 19:31).

Походження

Традиція шанування суботи, ймовірно, має вавилонське походження. Цеглини, знайдені серед руїн вавилонського царського палацу, містять написи, які свідчать, що вавилоняни мали особливий «день відпочинку» — шабату (sabattu, sebūtu, sabattum). Як і субота в євреїв, цей день завершував 7-денний цикл тижня і означав «святий день». Однак, наскільки можна виснувати з окремих клинописних текстів, вавилоняни, на відміну від євреїв, святкували свій «день відпочинку» лише раз на місяць — 28 числа.

Деякі біблієзнавці вважають, що єврейська традиція шанування суботи може мати єгипетське походження. Утім ця версія зазнає багато критики.

Українське слово субота походить від старослов’янського сɣбѡта (яке, своєю чергою, утворилося від грец. σάββατον).

Заборони і приписи

Тора забороняє працювати в суботу (Вих. 20:10, 34:21, 35:3; Чис. 15:32; Пов. Зак. 5:12‒15; Єр. 17:21‒22). За біблійним переказом, під час перебування євреїв у пустелі, Ягве посилав у п’ятницю Своєму народові подвійну порцію манни небесної, аби люд не занечищував святість суботи готуванням їжі. (Вих. 16:22‒31). Згідно з Книгою Неємії, у «святі дні», зокрема й суботу, заборонено торгівлю (Неєм. 10:32). На порушників, за Торою, чекає смертна кара (Вих. 31:14; Чис. 15:35).

Питання про те, яку саме діяльність в суботу вважати працею, а яку — ні, з часом стало дискусійним. Це відчитують на сторінках новозавітних Євангелій, де Спаситель постійно наголошує, що не всяка праця заборонена в суботу: є види дій, які можливо, ба навіть належить чинити (наприклад, лікувати, допомагати нужденним, див. Мт. 12:12; Лк. 13:15); «суботу встановлено для людини, а не людину для суботи» (Мк. 2:17). За євангельськими повчаннями, людина в суботу повинна керуватися принципом доцільності, зважати на обставини, усвідомлювати, що її суботня праця буде спрямована їй чи іншим на благо (Мт. 12:11).

Між тим усна юдейська (переважно фарисейська) традиція, особливо у післявавилонський період, випрацювала спочатку розширений (порівняно з Торою) список обмежень, а згодом стала обстоювати практично повну заборону будь-якої роботи у суботній день. Під заборону підпали всі види звичної повсякденної праці. Талмуд у трактаті «Шабат» зауважує про 39 («сорок без одного») занять, від яких юдей мусить відмовлятись в суботу, а саме: орати; сіяти; жати; вʼязати снопи; молотити; віяти; вибирати; розмелювати; просівати; місити тісто; варити; стригти овець; вибілювати вовну; чесати вовну; фарбувати; прясти; робити дві петлі; розправляти нитки; ткати; розʼєднувати нитки; завʼязувати вузли; розвʼязувати вузли; шити; рвати; полювати; убивати тварину; здирати шкуру; засолювати шкіру; розгладжувати шкіру; намічати лінії; розрізати за розміром; писати; стирати написане; будувати; руйнувати; запалювати вогонь; гасити вогонь; робити «останній удар молота» (тобто завершувати виробничий процес); переносити речі. Дотепер список заборон постійно поповнюється. Приміром, сучасним вірянам у шабат заборонено вмикати й вимикати електроприлади чи освітлювальні засоби, сідати за кермо, натискати кнопки (ліфта, телефона, пульта дистанційного управління тощо).

Усна традиція в різний час обстоювала деякі «винятки», які б дозволяли працю в суботу. Так з’явилися т. з. суботні гої — язичники, яких просили чи винаймали, аби ті виконували за юдеїв недозволену роботу (наприклад, запалювати світло, готувати їжу; тепер частина таких робіт виконуються без втручання людини).

Деякі звичаї

Згідно з юдейським календарем, доба починається після заходу сонця. Відтак субота триває від появи на небі «першої зорі» у п’ятницю до вечірніх сутінків наступного дня. За чинними настановами, за 18 хв до заходу сонця у домівках слід запалити «суботні свічки» (принаймні 2, хоча дехто додає свічки за кількістю дітей у родині). У єврейських сім’ях зазвичай це роблять жінки. Запалювання свічок після схилу сонця вважається занечищенням суботи. Сучасні єврейські календарі спеціально вказують час засвічення для конкретної місцевості. Після запалювання свічок кожен юдей зобовʼязаний відвідати синагогу.

Перед суботньою трапезою в родинному колі глава сім’ї над келихом вина або виноградного соку виголошує суботнє благословення. Потім кожен виконує ритуал обмивання рук, і після цього всі приступають до трапези. Особливих харчових застережень немає; головне, аби під час застілля рибу і мʼясо не споживали одночасно.

Субота у новозавітному (апостольському) християнстві

Ісус не скасовує 4-ту заповідь Декалогу, навпаки — дотримується настанов Тори про суботу, однак відкидає формалізм усної традиції (Мт. 12:1‒12; Мк. 2:23‒27, 3:4; Лк. 6:1‒9, 13:14‒16, 14:3‒5; Ів. 7:22‒3). Як свідчить Книга Дій святих апостолів, святкували суботу й Ісусові учні. Не виключено, що з часом, поруч із «днем відпочинку», віряни стали шанувати й 1-й день тижня (наступний за суботою), називаючи його «днем Господнім», оскільки, за Євангеліями, саме цього дня тижня воскрес Спаситель (Дії 20:7). Апостол Павло також зберігав суботу — у цей день він за традицією відвідував синагогу (Дії 13:13‒14); ймовірно, шанував за християнським звичаєм і перший день тижня (Дії 20:7).

Апокрифічні «Апостольські постанови» наголошують про два важливі дні для християн — суботу і перший день тижня (неділю як «день Господній»), мотивуючи це тим, що субота є спогадом про творення, тоді як неділя — спомином про воскресіння Ісуса Христа (Апостольські постанови ІІ, 59; V, 19; VII, 23; VIIІ, 33).

Згодом заповідь про суботу поступово перестали поширювати на новонавернених християн поза Палестиною. Принаймні, на це вказують слова ап. Павла: «Хтось відрізняє один день від іншого, а хтось вважає всі дні однаковими. Нехай кожний тримається свого власного переконання. Хто розрізняє дні, — для Господа розрізняє. [І хто не розрізняє днів, — для Господа не розрізняє]....» (Рим. 14:5‒6). Рішення Апостольського Єрусалимського собору також жодним чином не засвідчують, що неофітів із язичників зобовʼязували святкувати суботу за юдейським звичаєм.

Додатково

Відомим способом обійти заборони Господнього дня був так званий «суботній шлях» (Дії 1:12). Оскільки Тора забороняє в суботу полишати свій дім (Вих. 16:29), але дозволяє пересуватися лише на відстань не довшу за 2 тис. ліктів (бл. 1‒1,5 км), усна традиція винайшла спосіб, як обійти обмеження. Так, від’їжджали від оселі на 2 тис. ліктів, клали на землю харчі, частину яких мусили зʼїсти, а частину закопували, створюючи у такий спосіб на цьому місці свій «дім». Потім від’їжджали ще на 2 тис. ліктів і виконували ті самі дії. Повторювали, доки не досягали пункту призначення. Існувала й інша практика. Під час мандрівок у суботу на сідло віслюка клали міхи з водою, бо традиція дозволяла в суботу здійснювати довшу за відстанню поїздку водою, ніж сушею.
У християнстві. Традиційне християнство проголошує: позаяк Тора була дана винятково євреям, а кінцем Тори є Христос (Рим. 10:4; Гал. 3:24), то, відповідно, юдейська заповідь про суботу не чинна для християн. Офіційно перший день тижня — неділю — як християнський священний день утвердив закон Костянтина І Великого від 07.03.321, який наказував «відпочивати у поважний День Сонця» (Кодекс Юстиніана 3.12.2). Лаодикійський собор (бл. 360‒364) на церковному рівні закріпив за неділею статус «дня Господнього»: «Християни не повинні юдеювати, відпочиваючи в суботу, але повинні працювати в цей день, шануючи день Господній... Коли ж знайдуться такі, що юдеюватимуть, то нехай будуть піддані анафемі від Христа» (29-те правило Лаодикійського собору). Пізніше Шостий Вселенський собор (кін. 7 ст.) своїм 2-м правилом підтвердив канонічність і обов’язковість ухвал Лаодикійського собору. За Конституцією «Sacrosanctum Concilium» Другого Ватиканського собору (1963), неділя як Господній день «є першим святковим днем, і його слід запропонувати побожності вірних і навчати їх, аби він став справді днем радості та свободи від праці» (§106). А практично від часу Реформації у протестантських церквах (див. Протестантизм) повчають про неділю як «християнську суботу». Показово, що на рівні окремих католицьких і православних катехизисів 4-та заповідь Декалогу викладена у зміненому вигляді (у католицизмі вона взагалі стала 3-ю). «Пам’ятай день святий святкувати», повчають римо- та греко-католицькі катехизиси. Українські православні видання часто не приховують «суботу» у викладі Десятислівʼя за фразою «святий день», наголошуючи, що слід «пам’ятати день суботній». Проте їхнє розуміння суботи передбачає саме неділю — «Пам'ятай день Господній святити». Наприклад: «Замість святкування суботи Апостоли призначили святкування неділі, бо в цей день воскрес Христос» (Шпіраго Ф. Католицький народний катехизм; 1913); «Для християн Господнім днем замість суботи стає неділя тому, що Ісус Христос воскрес у наступний день після суботи» (Тимчишин Б., Цюпа Л. та ін. Божі заповіді та Євангельські блаженства; 2016).

Див. також Суботники.

Джерела

Мишна, трактат Шабат (Пинхас Кегати) / Пер. с иврита Й. Векслер. Иерусалим : Амана, 2002. 438 с.
Апостольські постанови / Пер. з грецьк. єп. Епіфанія (Думенка). Київ : Видавничий відділ УПЦ Київського Патріархату, 2011. 282 с.
Біблія. Сучасний переклад з давньоєврейської та давньогрецької мов. 2-ге вид. Київ: Українське Біблійне Товариство, 2023. 1366 с.
Codex of Justinian: Liber III // The Latin Library. URL: https://www.thelatinlibrary.com/justinian/codex3.shtml
Paul VI. Constitution on the Sacred Liturgy Sacrosanctum Concilium // The Holy See. URL: https://www.vatican.va/archive/hist_councils/ii_vatican_council/documents/vat-ii_const_19631204_sacrosanctum-concilium_en.html

Література

Wolfson R. Shabbat, The Family Guide to Preparing for and Welcoming the Sabbath. 2nd еd. Woodstock : Jewish Lights, 2002. 320 p.
Тимчишин Б., Цюпа Л., Дуда Н., Козіброда А. Божі заповіді та Євангельські блаженства. Львів : Свічадо, 2016. 160 с.
Shapiro M. D. Gates of Shabbat: A Guide for Observing Shabbat. 25th ed. New York : Central Conference of American Rabbis, 2016. 224 р.
Шпіраго Ф. Католицький народний катехизм / Пер. з англ. о. Я. Левицького. Львів : Місіонер, 2018. 744 с.
Сідур ерев шабат (Порядок проведення Шабатнього вечора) / Пер. з івриту рабин Р. Стамов, М. Стамова // Проект Кешер. 2023. URL: https://www.projectkesher.org.ua/wp-content/uploads/2023/11/Provedennia-SHabatnoho-vechora.pdf
Synod of Laodicea (4th Century) // New Advent. URL: https://www.newadvent.org/fathers/3806.htm