Дезінтеграція СРСР

Дезінтегра́ція СРСР — процес руйнації радянської держави, створеної 1922, під впливом наростання внутрішніх протиріч та дії зовнішніх чинників.

Історична довідка

СРСР припинив існування в грудні 1991.

Для аналізу одних і тих самих суспільних змін та явищ у СРСР часів перебудови (особливо фінішного етапу) дослідники послуговуються поняттями «розпад», «розвал», «розпуск», «поділ», «переділ» тощо. Проте руйнація СРСР не була одномоментним актом, який здійснила невелика група людей. Це — довготривалий, масштабний і багатоплановий процес дезінтеграції, в основі механізму якого лежала взаємодія / протиборство різновекторних внутрішніх та зовнішніх сил політичних, що боролися за перемогу, мобілізовуючи значні потенціали людських та матеріальних ресурсів.

Періодизація

  • перша фаза «розпад» (квітень 1985 — березень 1989) — дестабілізація суспільства під впливом дії глибинних чинників, що беруть витоки з попереднього періоду розвитку, та перших кроків реформування; пробудження свідомості національної в жителів союзних республік; порушення вертикальних управлінських зв’язків в адміністративно-командній системі; деградація і дезінтеграція політичного стрижня СРСР — Комуністичної партії Радянського Союзу; поява та утвердження альтернативних комуністичним політичних об’єднань і рухів, що претендували на владу;
  • друга фаза «розвал» (березень 1989 — серпень 1991) — вихід опозиційних сил на державний рівень; усвідомлення національними елітами своїх інтересів та пріоритетів; посилення рухів національних; активна протидія реформаційним змінам з боку консервативних сил; протистояння альтернативних політичних течій, що мало наслідком руйнування не лише традиційних суспільних структур, усталених зв’язків, а й загальних понять та уявлень, радикальну зміну вектору громадської думки;
  • третя фаза «переділ» (серпень — грудень 1991) — посилення відцентрових тенденцій; послаблення союзних структур; перенесення ядра реальної влади політичної з союзного центру в республіки; загострення протистояння під час поділу спадщини СРСР. У Біловезькій пущі відбувся не «розпад», «розвал» чи «розпуск» СРСР, який здійснили лідери України, Росії та Білорусі, а настав вирішальний момент фази «переділу», який зумовили об’єктивні історичні закони.

Головні події

Основні віхи процесу дезінтеграції СРСР:

  • 16.11.1988 Верховна рада Естонської РСР ухвалила Декларацію про суверенітет;
  • 12.06.1990 Верховна рада РРФСР ухвалила Декларацію про суверенітет;
  • 19–21.08.1991 — Серпневий путч 1991;
  • 24.08.1991 український парламент ухвалив Акт проголошення незалежності України 1991;
  • 06.09.1991 Верховна рада СРСР визнала незалежність Латвії, Литви та Естонії всупереч союзному законодавству (відповідно до закону СРСР від * 03.04.1991 союзна республіка мала право вийти зі складу СРСР лише після референдуму, під час якого за вихід проголосувало дві третини населення, крім того законодавство передбачало перехідний період — до п’яти років);
  • 25.11.1991 — остаточний зрив Новоогарьовського процесу (формування нового союзного договору);
  • 01.12.1991 — республіканський референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності та президентські вибори в Україні;
  • 08.12.1991 керівники України, Білорусі та Росії підписали Біловезьку угоду 1991, яка констатувала розпад / ліквідацію СРСР та створення Співдружності Незалежних Держав;
  • 21.12.1991 — зустріч керівників 11 держав — колишніх радянських республік у м. Алма-Аті, під час якої підписано Алма-Атинську декларацію 1991;
  • 25.12.1991 — відставка Президента СРСР М. Горбачова.

Характеристика

Основним фактором дезінтеграції СРСР став комплекс внутрішніх причин.

Чинники в політичній сфері

  • відставання перебудови в КПРС від перебудови в суспільстві;
  • втрата Комуністичною партією ключових позицій у суспільстві, що різко послабило на всіх ярусах владної вертикалі централізм — основу радянської державної моделі;
  • поява та утвердження на державному рівні опозиційних сил і структур, що посилювали дезінтеграційні тенденції;
  • слабкість системи Рад, її нездатність до ефективного керівництва модернізаційними процесами в кризових умовах;
  • відсутність після скасування 6 статті Конституції СРСР 1977 реального механізму влади, що міг би забезпечити державну єдність масштабної багатонаціональної та поліконфесійної країни;
  • особисте протистояння М. Горбачова та Б. Єльцина, що вплинуло на темпи, послідовність реформаційного процесу, формування його соціальної бази;
  • посилення відцентрових настроїв серед лідерів республіканських еліт;
  • діяльність путчистів у серпні 1991;
  • політична воля та рішучість лідерів України, Білорусі та Росії, які не допустили хаотичного розпаду СРСР і запропонували нову модель консолідації — СНД.

Чинники в економічній сфері

  • криза соціалістичної моделі господарювання, яка через свою орієнтацію на екстенсивний розвиток не відповідала вимогам часу, не могла вписатися в новий виток науково-технічного прогресу і дедалі більше не витримувала тягаря зростання мілітаризації;
  • дискредитація центральної влади, яка втратила контроль над економікою під час її реформування;
  • зростання в суспільстві рівня та масовості економічного інтересу, орієнтованого на доходи особисті та власність.

Чинники у сфері міжнаціональних відносин

  • нездатність радянського керівництва випрацювати ефективний механізм вирішення міжетнічних протиріч, які загострилися на початковому етапі модернізації;
  • посилення відцентрових тенденцій у республіках на основі зростання самосвідомості національної;
  • адміністративно-політичний поділ за національним принципом, що був підґрунтям радянської держави, та формальне право кожної республіки на вихід з СРСР, яке гарантувала Конституція, у кризових умовах підводили юридичну базу під бажання національно орієнтованих сил вийти з-під контролю союзного центру.

Чинники у сфері культури

а) перегляд, переосмислення та переоцінка донедавна панівних поглядів, орієнтирів, настанов поведінки;

б) повернення традиційних цінностей культури національної, відтворення релігійних та національних форм світосприйняття;

в) проникнення i адаптація на національному ґрунтi нової системи цінностей, які характерні для духовно-культурного життя західної цивілізації, що призвело до своєрідного руйнівного вибуху в свідомості як на рівні окремої людини, так i на рівні суспільства. Це створило своєрідне духовне підґрунтя для дезінтеграційних процесів в СРСР, оскільки зумовило поглиблення кризи ідеалів, втрату соціокульт. орієнтирів, ерозiю системи соцiальної мотивацiї, пошуки ідентичності національної, зростання настроїв розчарування та невдоволення серед широких верств населення, підвищення рівня конфронтації в суспільстві.

Зовнішні причини

Наслідки

З одного боку, дезінтеграції СРСР ускладнила задавнені проблеми, поклала початок низці негативних змін та зрушень, які вплинули не лише на ситуацію на пострадянському просторі, а й значною мірою визначили динаміку та форми сучасного світового розвитку:

  • ліквідація на міжнародній арені системи стримуваня й противаг, зникнення біполярного світу, утвердження домінування США;
  • формування у новостворених державах ідеологічного вакууму, що призвело до тимчасової втрати цивілізаційних орієнтирів;
  • загострення міжетнічних проблем, ускладнення питань кордонів і територій;
  • зростання полярної (фактично без формування середнього класу)диференціації соціальної населення, поглиблення розриву між владою та народом;
  • посилення кризових явищ у економіці (інфляція, розрив усталених економічних зв’язків, корупція тощо);
  • посилення потоків міжнародної вимушеної міграції;
  • загострення міжреспубліканської боротьби за матеріальну спадщину СРСР;
  • поглиблення протистояння в середині національних еліт унаслідок незавершеності суспільних трансформацій, відсутності реального політичного переможця в подіях 1991.

З іншого боку, дезінтеграція СРСР відкрила перед новоутвореними на пострадянському просторі державами перспективи та започаткувала розгортання позитивних суспільних процесів:

Література

  1. Камінський А. На перехідному етапі. «Гласність», «перебудова» і «демократизація» на Україні. Мюнхен : Український вільний університет, 1990. 624 c.
  2. Русначенко А. М. Пробудження. Робітничий рух на Україні 1989–1993 роках : у 2 кн. Київ : Видавничий дім «КМ Academia», 1995. Кн. 1. 230 с.
  3. Литвин В. М. Украина: политика, политики, власть. На фоне политического портрета Л. Кравчука. Киев : Издательский дом «Альтернативы», 1997. 335 c.
  4. Бойко О. Д. Україна в 1985–1991 рр.: основні тенденції суспільно-політичного розвитку. Київ : Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України, 2002. 306 с.
  5. Даниленко В. М. Україна в 1985–1991 рр.: остання глава радянської історії. Київ : Інститут історії України НАН України, 2018. 278 с.
  6. Плохій С. Остання імперія. Занепад і крах Радянського Союзу / Пер. з англ. Я. Лебеденка, А. Сагана. Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2019. 512 с.
  7. Бойко О. Д. 30 років незалежності України : у 2 т. Харків : Фоліо, 2021.

Автор ВУЕ


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Бойко О. Д. Дезінтеграція СРСР // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Дезінтеграція СРСР (дата звернення: 10.10.2026).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 16.01.2025


Отримано з https://vue.gov.ua/index.php?title=Дезінтеграція_СРСР&oldid=405963
Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶