Гонка озброєнь

Го́нка озбр́оєнь — політика і практика, спрямовані на прискорене накопичення та удосконалення запасів зброї та військової техніки, якісне і кількісне суперництво у військовій силі між державами або блоками міжнародними країн, що протистоять одне одному.

Характеристика

Ключові ознаки гонки озброєнь:

суттєве зростання витрат на озброєння;
пріоритетний розвиток Військово-промислового комплексу (ВПК) і мілітаризація економіки;
масштабне накопичення зброї і військової техніки та інтенсивне її удосконалення;
активізація використання науково-технічних досягнень у військовій сфері;
стимулювання розвитку локальних збройних конфліктів для апробації та реалізації накопичених озброєнь;
посилення використання мілітаристської лексики і провокацій у дипломатичній сфері.

Історична довідка

Холодна війна

Гонка озброєнь стала безпосереднім наслідком холодної війни. Військово-стратегічна доктрина США після атомних бомбувань Хіросіми і Нагасакі (1945) певний час базувалась на факті американської монополії на атомну зброю. Проте СРСР за короткий термін вдалося не лише ліквідувати монополію США на атомну зброю (1949), а й створити водневу бомбу (1954), щоправда ціною значних економічних і соціальних втрат. Ці реалії лягли в основу доктрин воєнних США і СРСР, характерною рисою яких була еволюція політична від жорсткої конфронтації до розуміння, що переможців у масштабному ядерному конфлікті не буде.

У період значного переважання американського ядерного потенціалу над радянським (кін. 1940 х — поч. 1950 х) в основу військово-стратегічної лінії США лягла доктрина «Масованої відплати», яка передбачала не лише «утримання», а й «відкидання» комуністичної загрози. На початку 1960 х за ініціативи міністра оборони США Р. Макнамари була розроблена концепція «гнучкого реагування», згідно з якою у випадку загрози війни ядерної СРСР мав бути «гарантовано знищений». Згодом з’явились прагматичніші оцінки. Якщо 1974 військово-стратегічна доктрина США ще допускала ведення окремих операцій із використанням ядерної зброї у разі ескалації військового конфлікту в якомусь із регіонів геополітичних, то вже 1982 у НАТО заявляли, що ядерну зброю можна використовувати лише у відповідь на напад збройний.

Еволюціонувала й радянська військово-стратегічна доктрина, в основі якої лежали тези про «оборонну достатність» та «удар у відповідь». На початку 1960 х радянські військові теоретики стверджували, що будь-який збройний конфлікт неминуче переросте у загальну ядерну війну за участі ядерних держав.

1965–1966 можливість застосування ядерної зброї допускалась лише у війнах локальних, а від 1972 почало домінувати твердження, що вона може бути лише «засобом залякування». Радянське керівництво 1976 констатувало: у випадку застосування ядерних арсеналів СРСР і США людство буде знищене, а 1982 заявило, що не буде першим використовувати ядерну зброю в будь-якому конфлікті.

Значною мірою рівень конфліктності військово-стратегічних доктрин США і СРСР визначався співвідношенням основних показників їхнього військового потенціалу.

Ядерні арсенали

Стратегічні ядерні арсенали складаються із трьох елементів: сил наземного і морського базування та авіації бомбардувальної. Найефективнішими і найменш вразливими для противника є ракети міжконтинентальні балістичні (МБР) і ракети балістичні, що базуються на човнах підводних (БРПЧ).

1962 на озброєнні США нараховувалося 1653 ракетоносії (3267 ядерних боєголовок), в СРСР — відповідно 235 (481 ядерна боєголовка). СРСР поступово ліквідовував існуючий розрив: 1971 у США було 2087 ракетоносіїв (6064 боєголовки), у СРСР — 2075 ракетоносіїв (2441 ядерна боєголовка).

1980 радянський ВПК зробив іще один потужний ривок і співвідношення сил вирівнялось більше: США — 2022 ракетоносії (10608 боєголовок), СРСР — 2545 ракетоносіїв (7480 боєголовок).

На кінець 1980 х у СРСР було 1356 МБР (6450 боєголовок), 930 БРПЧ (5642 боєголовки) та 160 бомбардувальників, що могли нести на своєму борту ракети крилаті; на озброєнні США — 1000 МБР (2450 боєголовок), 592 БРПЧ (5100 боєголовок на 33 підводних човнах) і 350 стратегічних бомбардувальників, які несли 4500 ядерних боєзарядів.

Досягнувши на початку 1970 х паритету ядерного зі США, СРСР через ідеологічні настанови, консерватизм військових, відомчі інтереси ВПК не скинув обертів у гонці озброєнь, натомість активізував її у «неядерних» сферах, нарощуючи танковий, артилерійський, хімічний арсенали.

Економічні умови

Гонка озброєнь розгорнулась за несприятливих для СРСР умов і обставин.

Конкуруючі держави мали різні «стартові можливості» та економічні потенціали. СРСР у ході Другої світової війни втратив 26,6 млн осіб, та 28,7 % багатства національного; після закінчення війни господарство було зруйноване і вимагало значних коштів на відбудову та відновлення. Натомість територія США взагалі не була полем збройного протистояння, прямі втрати склали 405 тис. осіб (0,8 % загальних втрат у світовій війні), а національне багатство США 1939–1945 навіть зросло на 23,8 %. До середини 1980 х радянська економіка (хоч і була другою у світі) складала близько 50–60 % валового національного продукту США.

Для цільового фінансування гонки озброєнь протидіючі сторони використовували непропорційні частки національного доходу. Маючи більш ефективну економіку, США вчасно використали новітні досягнення науково-технічної революції, витрачаючи у середині 1980 х на утримання ВПК 5 6 % валового національного продукту. Натомість у СРСР доля цих витрат складала 12–13 % (при тому, що експерти оцінювали військові витрати СРСР як еквівалентні США — 250–300 млрд доларів щорічно).

Різні за часткою фінанси виділялись і для підтримання паритету у міжблоковому протистоянні (доля СРСР у військових витратах держав-учасниць Варшавського договору 1955 складала 80 %; доля США у витратах на забезпечення належного рівня боєздатності НАТО — 30 %).

Гонка озброєнь лягла важким тягарем на соціально-економічну сферу СРСР: поглибила деформацію структури радянської економіки (70 % якої були орієнтовані на потреби важкої промисловості й лише 30 % — на побутові товари і послуги); гальмувала темпи зростання національного багатства, фактично законсервувавши значний відрив США за цим показником [1947–1991 розміри національного багатства США зросли на 23432,2 млрд дол. (189,2 %), СРСР — на 1984,2 млрд дол. (136,5 %)]; загострила соціальні проблеми в СРСР.

Зовнішня політика

На початку 1970 х різке зростання загрози війни змусило уряди СРСР і США проводити більш виважену зовнішню політику. Результатом визнання нових реалій стало певне обмеження озброєнь, що стимулювало розрядку міжнародної напруженості. Першим реальним кроком на шляху до роззброєння стало підписання Конвенції про заборону розробки, виробництва і накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї та їхнє знищення (1972, набула чинності 1975). Переговори 19 держав про скорочення озброєнь і збройних сил у Центральній Європі [на територіях Німеччини (тоді ФРН і НДР), Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, Польщі та Чехословаччини ], які пройшли 1973 у Відні, завершилися безрезультатно. Введення «обмеженого контингенту» радянських військ в Афганістан 1979 і проголошення США у цьому ж році «нової ядерної стратегії» (в основі лежала ідея «превентивного удару») зумовили початок нового етапу гонки озброєнь. Негативні наслідки ескалації гонки озброєнь у середині 1980 х ставали дедалі очевиднішими.

Із приходом до влади М. Горбачова радянські війська вивели з Афганістану, розпочалися активні переговори стосовно ліквідації в Європі радянських і американських ракет середньої та малої дальності. Економічно виснажений гонкою озброєнь, СРСР намагався максимально прискорити хід процесу роззброєння, тому йшов на значні поступки. Зокрема, Москва взяла на себе зобов’язання знищити 1752 ракети, у той час як США повинні були ліквідувати лише 869. СРСР згорнув частину ракет середньої та малої дальності, розташованих у Сибіру і на Далекому Сході. На переговорах 1985–1987 СРСР наполягав, щоб США відмовилися від розгортання системи протиракетної оборони космічного базування (програми «Стратегічної оборонної ініціативи»), однак був змушений зняти вимоги, не одержавши від США жодних гарантій. Гонка озброєнь, яка лягла важким тягарем на радянську економіку, деформувала її структуру, знекровила фінансування галузей господарства (крім ВПК), гранично загострила соціальні проблеми суспільства і врешті стала одним із ключових чинників дезінтеграції СРСР.

Період після холодної війни

Після зникнення СРСР з карти політичної динаміка розвитку гонки озброєнь відбувалась суперечливо і неоднозначно.

2007 РФ призупинила участь у Договорі про звичайні збройні сили в Європі (підписаний 1990) і 2008 розпочала агресію проти Грузії. Водночас певному гальмуванню гонки озброєнь сприяло підписання між Росією і США Договору про подальше взаємне скорочення арсеналів розгорнутих стратегічних ядерних озброєнь [СНО 3 (стратегічні наступальні озброєння); 08.04.2010]. Договір передбачав скорочення для кожної зі сторін розгорнутих ядерних боєзарядів до 1550 одиниць, МБР, БРПЧ і важких бомбардувальників (ВБ) — до 700 одиниць. Державна дума і Рада Федерації Росії 27.01.2021 ратифікували двосторонню угоду зі США про продовження Договору СНО 3 до 2026.

Період повномасштабного вторгнення Росії в Україну

Російсько-українська війна, активна повномасштабна фаза якої почалась у лютому 2022, надала гонці озброєнь потужного імпульсу. За даними Стокгольмського міжнародного інституту вивчення проблем миру, загальні світові військові витрати 2023 порівняно із 2022 зросли на 6,8 % і сягнули 2443 млрд доларів. Характерно, що вперше від 2009 військові витрати збільшилися практично у всіх геополітичних регіонах — Америці, Європі, Азії, Океанії, Близькому Сході. У Росії за 2022–2023 військові витрати зросли на 24 % [на 57 % більше ніж у 2014, коли Росія окупувала Крим (див. Окупація Криму)]. 2023 військові витрати Росії становили 16 % від загальних державних витрат, а частка військових витрат у валовому внутрішньому продукті склала 5,9 %.

21.02.2023 В. Путін у Посланні Федеральним Зборам заявив про призупинення участі РФ у договорі СНО-3. 07.11.2023 Росія остаточно вийшла з Договору про звичайні збройні сили в Європі (ДЗЗСЄ), що надало гонці озброєнь нового імпульсу.

Україна під тиском російської агресії змушена суттєво збільшити військові витрати до 64,8 млрд доларів (58 % від загальних державних видатків, 59 % від російських). Водночас протягом року Україна отримала щонайменше 35 млрд доларів військової допомоги від західних союзних держав (що сукупно із власними українськими військовими витратами було еквівалентно 91 % витрат Росії).

Наслідки

Ініційований російською агресією в Україну новий виток гонки озброєнь за характером впливу на світовий розвиток і витратами ресурсів може стати ще потужнішим, ніж попередні та призвести до надзвичайно негативних наслідків планетарного масштабу, адже у світі (крім ядерної) з’явилися нові різновиди зброї — лазерна, електромагнітна, радіологічна, інфразвукова тощо.

Література

Nuclear Weapons: A Comprehensive Study United Nations. New York : United Nations, 1991. 148 p.
Walker М. The Cold War. A History. New York : H. Holt, 1995. 392 p.
Пархомчук О. Гонка озброєнь // Політична енциклопедія / Гол. Ред. Ю. Левенець. Київ : Парламентське видавництво, 2011. С. 154.
Arms Races in International Politics: From the Nineteenth to the Twenty-First Century / Ed. by Th. Mahnken, J. Maiolo, D. Stevenson. New York : Oxford University Press, 2016. 302 p.
Global military spending surges amid war, rising tensions and insecurity. URL: https://www.sipri.org/media/press-release/2024/global-military-spending-surges-amid-war-rising-tensions-and-insecurity

Автор ВУЕ

О. Д. Бойко

Покликання на цю статтю: Бойко О. Д. Гонка озброєнь // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Гонка озброєнь (дата звернення: 13.11.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 20.11.2024