Біловезька угода 1991

Леонід Кравчук (ліворуч), Станіслав Шушкевич (центр) та Борис Єльцин (2 праворуч) після підписання угоди про створення СНД у Біловезькій пущі

Білове́зька уго́да 1991, Угода про створення Співдружності Незалежних Держав 1991 — документ, підписаний 08.12.1991 у Біловезькій Пущі (державна резиденція Віскулі), що констатував фактичний розпад / ліквідацію СРСР як держави та утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД).

Угоду підписали: за Республіку Білорусь — Голова Верховної Ради С. Шушкевич і Голова Ради Міністрів В. Кебіч, за РРФСР — Президент Б. Єльцин і Державний секретар Г. Бурбуліс, за Україну — Президент Л. Кравчук та Прем’єр-міністр В. Фокін.

Історична довідка

Біловезька угода, підписана представниками держав-засновниць СРСР (Республіки Білорусь, РРФСР та України — в подальшому Сторони), констатувала, «що Союз РСР як суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування», а функціонування органів колишнього СРСР на територіях держав СНД припиняється. Згідно з нормами міжнародного права, Сторони, як спадкоємці СРСР, гарантували виконання окремими державами міжнародних зобов’язань, що походять від договорів та угод ухвалених колишнім СРСР.

Угоду ратифіковано 10.12.1991 парламентами Білорусі та України, 12.12.1991 — Росії.

20.12.1991 ВР України через неоднозначність тлумачення окремих положень Біловезької угоди з боку учасників угоди прийняла «Заяву Верховної Ради України з приводу укладення Україною Угоди про Співдружність Незалежних Держав», у якій акцентується, що Україна, яка за своїм правовим статусом є незалежною державою:

а) заперечує проти перетворення СНД на державне утворення, яке мало б статус суб’єкта міжнародного права;

б) виступає за недоторканість та незмінність кордонів між Україною — з одного боку та Росією і Білорусією — з іншого, незалежно від того, чи є Україна стороною Угоди, чи ні.

21.12.1991 на нараді в Алма-Аті до СНД приєдналися Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Туркменістан та Узбекистан, що затверджено спеціальним «Протоколом до Угоди про створення СНД від 8 грудня».

Умови

У Біловезькій угоді договірні Сторони проголосили утворення Співдружності Незалежних Держав як регіональної міжнародної організації, що мала на меті регулювати відносини співробітництва між країнами, які раніше входили до складу СРСР.

У рамках Угоди визначено ключові правила поведінки у різних сферах суспільного життя, які Сторони визнавали як юридичні норми:

а) гарантування громадянам країн-підписантів Угоди дотримання громадянських, політичних, соціальних, економічних та культурних прав і свобод відповідно до міжнародних норм щодо захисту прав людини;

б) сприяння збереженню і розвитку культурної, етнічної, релігійної та мовної самобутності нацменшин, які проживають на їхніх територіях;

в) розвиток рівноправного співробітництва країн СНД у політичній, економічній, культурній, освітній, науковій сферах, галузях охорони здоров’я, охорони довкілля тощо;

г) підтвердження територіальної цілісності держав СНД та недоторканності існуючих кордонів у рамках Співдружності;

ґ) гарантування відкритості кордонів, свободи пересування громадян і передачі інформації в рамках СНД.

Біловезька угода визначила вектори розвитку, форми і моделі співробітництва держав-членів Співдружності у сфері безпеки. Сторони зобов’язувалися налагодити співпрацю у процесі встановлення міжнародного миру і безпеки; скорочувати військові витрати та озброєння; сприяти загальному і повному роззброєнню, поважати прагнення одна одної до досягнення статусу без’ядерної зони і нейтральної держави.

Біловезька угода гарантувала збереження і підтримку під об’єднаним командуванням загального військово-стратегічного простору країн СНД, забезпечення єдиного контролю над ядерною зброєю.

Відповідально ставлячись до наслідків Чорнобильської катастрофи, країни СНД зобов’язувалися координувати спільні дії задля подолання її наслідків. З цією метою передбачалося укладення в подальшому спеціальної угоди. Біловезька угода окреслила напрями та охарактеризувала основні функції діяльності координуючих інститутів Співдружності:

  • співробітництво у зовнішньополітичній сфері;
  • створення зони спільного економічного простору в рамках загальноєвропейського та євразійського ринків;
  • співпраця у розвитку систем транспорту і зв’язку;
  • взаємодія у галузі охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки;
  • вирішення питань міграційної політики;
  • координація дій у сфері боротьби з організованою злочинністю.

Офіційне місце перебування координаційних органів Співдружності — м. Мінськ.

Загалом Біловезька угода визначила механізм взаємодії та правила поведінки Сторін у межах СНД. Угода передбачала:

  • вирішення спорів щодо тлумачення і застосування норм та положень Угоди шляхом переговорів між відповідними державними органами;
  • надання права кожній зі Сторін припинити дію Біловезької угоди або окремих її статей;
  • реалізацію права на внесення змін або доповнень до Угоди лише за спільною згодою Сторін.

Угоду проголошували відкритою для приєднання інших держав — як членів колишнього СРСР, так й інших держав, які поділяють її цілі та принципи.

Значення

Біловезька угода

  • констатувала фактичний розпад СРСР;
  • проголосила утворення СНД як регіональної міжнародної організації, що мала на меті регулювати відносини між країнами, які раніше входили до складу СРСР;
  • визначила вектори розвитку, форми і моделі співробітництва держав-членів СНД;
  • окреслила напрями та охарактеризувала основні функції діяльності координуючих інститутів СНД;
  • визначила механізм взаємодії та правила поведінки держав-членів СНД.

Джерело

Література

  1. Кубальський О. Н. Біловезька угода про створення СНД 1991 // Енциклопедія історії України : у 10 т. Київ : Наукова думка, 2003. Т. 1. С. 283.
  2. Гринько С. В. Біловезька угода про створення Співдружності Незалежних Держав 1991 // Українська дипломатична енциклопедія : в 2 т. Київ : Знання України, 2004. Т. 1. С. 218.
  3. Бойко О. Д. Біловезька угода 1991 р.: суть та наслідки // Університет. 2005. № 6. С. 6–17.
  4. Бойко О. Д. Україна: від путчу до Пущі (серпень–грудень 1991 р.). Ніжин : Аспект-Поліграф, 2006. 224 с.
  5. Бойко О. Д. Міфологія Біловезької Пущі як інструмент політичного маніпулювання // Наукові праці Миколаївського державного гуманітарного університету імені Петра Могили. 2007. Т. 69. Вип. 56. С. 13–18.
  6. Михальченко М. Біловезькі угоди 1991 // Політична енциклопедія / Гол. ред. Ю. Левенець. Київ : Парламентське видавництво, 2011. С. 62–63.
  7. Plokhy S. The Last Empire: The Final Days of the Soviet Union. New York : Basic Books, 2015. 544 p.

Автор ВУЕ


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Бойко О. Д. Біловезька угода 1991 // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Біловезька угода 1991 (дата звернення: 26.01.2022).



Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
08.12.2020

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ