Перебудова

Перебудова (рос. Перестройка) — комплекс системних політичних та економічних модернізаційних реформ і процес їхньої реалізації в СРСР у період 1985–1991; спроба реформаторської частини радянського керівництва на чолі з Генеральним секретарем ЦК КПРС М. Горбачовим шляхом «революції згори» здійснити системну модернізацію суспільства навздогін (неорганічну, вторинну, силову), зумовлену відставанням СРСР від провідних капіталістичних країн за економічними показниками (і загрозою поразки у змаганні політичних систем тощо) та загостренням внутрішніх проблем у державі — посиленням застійних явищ в економіці й політиці, активізацією боротьби реформаторської і консервативної течій у керівництві тощо.

Характеристика

У внутрішній політиці комплекс модернізаційних реформ Перебудови означав:

запровадження політики гласності (відкритість державних органів і посадових осіб, громадських організацій і колективів трудових);
врахування громадської думки в ухваленні суспільно значимих рішень;
певну свободу слова, друку, засобів масової інформації;
ліквідацію «білих плям» історії та демократизацію життя суспільства (відновлення ролі рад народних депутатів як органів державної влади);
розвиток внутріпартійної демократії;
демократизацію економічного управління;
підвищення активності соціальної народу та рівня участі громадян у суспільному житті тощо).

В економічній сфері перебудовчі реформи полягали в упровадженні поряд з існуючою плановою економікою елементів економіки ринкової.

Перебудова у зовнішній політиці вела до:

реалізації політики «нового політичного мислення»;
нормалізації стосунків Схід — Захід шляхом роззброєння;
розблокування регіональних конфліктів;
налагодження динамічних контактів із різними країнами за принципами економічної ефективності та політичної доцільності.

Суть реформ

У квітні 1985 Горбачов проголосив курс на прискорення соціально-економічного розвитку СРСР, що поклав початок процесові Перебудови. Серед фахівців немає єдиної думки щодо розуміння суті Перебудови. Найчастіше у розкритті її змісту домінують такі підходи:

1) модернізація навздогін суспільної системи, об’єктивно зумовлена необхідністю переходу до сучасного індустріального суспільства;

2) захисна модернізація як відповідь на зовнішній виклик;

3) традиційна реформа, що мала на меті європеїзацію СРСР шляхом запозичення західних технологій без запровадження західних громадських інститутів;

4) революція «згори», яка у ході Перебудови була зім’ята революцією «знизу»;

5) стратегічна помилка (зрада) керівництва держави;

6) акція (змова), ретельно спланована західними спецслужбами з метою перемоги у змаганні двох систем;

7) «революція еліт», в основі якої лежав конфлікт у правлячій верстві;

8) «самотермідоризація» (певний відкат, відступ) як засіб стабілізації суспільства.

Горбачовській Перебудові притаманні усі класичні риси модернізації навздогін:

поява нових прогресивних явищ та процесів завдяки силовій модернізації — «революції згори», а не еволюції

«знизу»;

вибіркове (а не системне) запозичення та використання світових досягнень, фрагментарне врахування світового досвіду суспільних трансформацій;
пріоритет у трансформуванні окремих сфер, напрямів і галузей, що у перспективі веде до деформацій суспільної структури;
збереження на тривалий час багатоукладності в економіці, паралельне існування та утвердження нового та попередніх укладів соціально-економічних, які не досягли піку свого розвитку та цілком не вичерпали своїх можливостей, що робило ймовірним контрреформи;
відсутність внутрішніх джерел розвитку (рух уперед за інерцією, а потім руйнування мірою накопичення внутрішніх протиріч);
порушення однорідності економічного простору, ускладнення соціальних та політичних проблем, зростання соціальної напруженості в суспільстві.

Хронологічні етапи

Добу Перебудови поділяють на кілька етапів:

перший етап (квітень 1985 — січень 1987) — визрівання політичного курсу Перебудови;
другий етап (січень 1987 — літо 1988) — усвідомлення основних завдань Перебудови, формування та розширення її соціальної бази;
третій етап (літо 1988 — травень 1989) — зміщення центру рушійних сил Перебудови зверху вниз;
четвертий етап (травень 1989 — лютий 1990) — розмежування та консолідація полярних сил політичних у суспільстві, їхнє відкрите протистояння;
п’ятий етап (лютий — грудень 1990) — сповзання політичного керівництва СРСР вправо і радикалізація народних мас;

шостий етап (грудень 1990 — серпень 1991) — вихід опозиційних сил на державний рівень, посилення рухів національних та спроба консервативних сил зупинити процеси перебудови;

сьомий етап (серпень — грудень 1991) — посилення відцентрових тенденцій, перенесення ядра реальної політичної влади зі союзного Центру у республіки, завершення процесу «розпаду» — «розвалу» — «переділу» СРСР, кінець Перебудови.

Наслідки

Спроба консервативних сил 19-21.08.1991 здійснити державний переворот в СРСР, що закінчилась їхньою поразкою, фактично перекреслила плани реформаторів, викликала глибокі зміни у державному та суспільному житті, надзвичайно посиливши відцентрові тенденції в країні. 24.08.1991 Верховна Рада УРСР прийняла Акт проголошення незалежності України 1991 та створення Української держави. Цей юридичний документ став одним із переконливих свідчень фактичного провалу процесу Перебудови в СРСР. Подальша дезінтеграція Радянського Союзу завершилась 08.12.1991 підписанням Біловезької угоди 1991 керівниками України, Білорусі та Росії, яка констатувала припинення існування СРСР як суб’єкта міжнародного права і геополітичної реальності та проголосила утворення СНД.

Література

Камінський А. На перехідному етапі. «Гласність», «перебудова» і «демократизація» на Україні / З передмовою М. Прокопа. Мюнхен : Укр. вільний ун-т, 1990. 623 с.
Русначенко А. М. Пробудження: робітничий рух на Україні в 1989–1993 роках : у 2 кн. Київ : КМ Academia, 1995. Кн. 1. 230 с.
Литвин В. М. Украина : политика, политики, власть. На фоне политического портрета Л. Кравчука. Киев : Альтернативы, 1997. 335 с.
Бойко О. Д. Україна в 1985–1991 рр. : основні тенденції суспільно-політичного розвитку : монографія. Київ : ІПіЕНД, 2002. 306 с.
Тарасов В. В. Образ перебудови (1985–1991) в сучасній історіографії : проблема термінології та інтерпретації. 2-ге вид., допов. Харків : Раритети України, 2016. 119 с.
Даниленко В. М. Україна в 1985–1991 рр. : остання глава радянської історії. Київ : Інститут історії України НАН України, 2018. 278 с.
Плохій С. Остання імперія. Занепад і крах Радянського Союзу / Пер. з англ. Я. Лебеденка, А. Сагана. Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2019. 512 с.
Бойко О. Д. 30 років незалежності України : у 2 т. Харків : Фоліо, 2021. Т. 1: До 18 серпня 1991 року. 446 с. Т. 2: Від 18 серпня 1991 р. до 31 грудня 1991 р. 432 с.

Україна. 30 років незалежності : стислий довідник / за заг. ред. А. М. Киридон. Київ : Державна наукова установа «Енциклопедичне видавництвово», 2021. С. 50–90.

Автор ВУЕ

О. Д. Бойко

Покликання на цю статтю: Бойко О. Д. Перебудова // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Перебудова (дата звернення: 10.11.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 21.04.2026