Гігантомахія

Гігантома́хія (грец. Γιγαντομαχία — битва з гігантами, від грец. γίγας — гігант, велетень і грец. μάχη — битва, бій, боротьба) — у давньогрецькій міфології — епічна битва олімпійських богів з велетнями-гігантами, яка відбулася на Флегрейських полях. Один із відомих античних сюжетів у мистецтві.

Походження гігантів

За Гомером, гіганти були дикими й велетенськими істотами, спорідненими богам і породженими Геєю; їхній цар Еврімедон був убитий богами з усім його народом за безбожність. У Гесіода гіганти постають як хтонічні божества, сини Геї (Землі), заплідненої краплями крові з відрізаних геніталій Урана (Неба). Інші джерела (Аполлодор Афінський) вказують, що гіганти народилися з гніву Геї, яка розлютилася на олімпійських богів через ув’язнення титанів у Тартарі.

Гіганти були народжені на Флегрейських полях, що їх міфи зазвичай розміщують у вулканічних землях (на крайньому Заході, у Кампанії чи в Аркадії, Фессалії та ін.). Їх уявляли як величезних антропоморфних чудовиськ, що мати тулуб людини, кудлате густе волосся і довгі бороди, а нижні кінцівки переходили в лускаті тіла драконів із хвостами замість ніг.

Усього гігантів, за міфами, було 150; візантійський філолог Іоанн Цец (1010–1080) стверджував, що їх було до 100, він зберіг 34 імені. Проте серед них налічують лише 12 найголовніших і наймогутніших істот, які мали перемогти у двобоях, відповідно, 12 богів Олімпу. Найстарший гігант на ім’я Алкіоней був народжений з метою повалити Аїда, Енкелад був ворогом Афіни, Полібот народився, щоб знищити Посейдона, Мімант — умертвити Гефеста, а Порфиріон виступав як суперник Зевса. За традицією, кожен гігант був озброєний списом (виняток — Полібот, який бився зі своїм ворогом тризубом, як і сам Посейдон).

У битві боги здобули перемогу і вбили (або поховали під вулканічними островами) гігантів.

Битва гігантів і богів

Про боротьбу гігантів із Зевсом та іншими олімпійцями повідомляють і пізніші автори: Аполлодор («Про богів»), Псевдо-Аполлодор (неідентифікований давньогрецький автор 1–2 ст. н. е.; «Міфологічна бібліотека») і Клавдій Клавдіан (бл. 370–404; «Гігантомахія»; «Викрадення Прозерпіни»). До подій гігантомахії у своїх творах зверталися також Гігін («Міфи»; «Астрономія») та Павсаній («Опис Еллади»). Фрагментарно про цю битву повідомляли Піндар («Немейські оди»), Евріпід («Фінікіянки»; «Геракл»), Арістофан («Птахи»), Вергілій («Енеїда»), Горацій («Оди»), Секст Проперцій (2-га пол. 1 ст. до н. е.; «Елегії»), Страбон («Географія»), Нонн з Панополіса (5 ст., «Діяння Діоніса») та ін.

Битву на Флегрейських полях автори описують як жахливу. Підбурювані Геєю гіганти під проводом Еврімедона, почали закидати Олімп величезними уламками скель та палаючими стовбурами дубів з метою знищити богів, стерти з землі людство, ненависне їхній матері. Боги відповіли на цей удар, але їхні зусилля спершу були марними: гіганти залишалися живими.

Згідно з пророцтвом богинь долі мойр та дружини Зевса Гери, гіганти були вразливі: бог міг їх убити, але не самотужки, а за допомогою сил напівбога. Тому олімпійці закликали на свій бік у новій війні кіклопів і сторуких велетнів гекатонхейрів. Гера й мойри пророкували богам, що ті здобудуть перемогу лише за допомоги смертного героя, відтак Афіна привела до богів Геракла. Допомогу олімпійцям надав також Діоніс — син Зевса від смертної матері. У лавах захисників Олімпу були й деякі молодші божества: Морфей, Пан, Геката, Еос, Селена, Геліос, Немезіда, Ніка, Протей, Трітон.

Гея, щоб захистити своїх дітей, намагалася знайти особливу чарівну рослину, яка б зробила гігантів безсмертними і невразливими. Проте Зевс заборонив Ефіру, Еос, Геліосу та Селені світити і першим відшукав та зірвав у пітьмі рослину, завадивши Геї (у деяких переказах та художніх адаптаціях цю пригоду приписують Гераклу). Завдяки цьому, боги стали набагато сильнішими за суперників.

Геракл вражав гігантів своїми стрілами з наконечниками, просоченими отруйною кров’ю вбитої ним Лернейської Гідри. Найсильнішого з гігантів — Алкіонея — стріла могутнього героя вбила в Беотії (після того, як Геракл виявив, що Алкіонея не можна вбити на тій землі, де він народжений). Інший велетень — Порфиріон (став третім вождем війська гігантів) — накинувся на Геру, запалений пристрастю до неї через любовну стрілу Ерота, проте Зевс наздогнав його своєю блискавкою, а Геракл — стрілою. Діоніс своїм тирсом (жезлом) убив Евріта, Геката спалила своїми смолоскипами Клітія, а Гефест убив розпеченим залізом Міманта. Енкелад намагався втекти, проте Афіна жбурнула на нього камінь, що став островом Сицилією (вважали, що вулканічний вогонь Етни — це дихання Енкелада; за іншою версією — Афіна вбила супротивника списом). Потім богиня вразила крилатого козлоногого гіганта Палланта, зі шкіри якого створила собі щит (одна з версій походження егіди). Саме з епізодом перемоги над цим гігантом пов’язують найвідоміший епітет богині — Афіна Паллада. Жертвою войовничого шалу Афіни та її союзників стали гіганти Ехіон (пронизаний її стрілами та стрілами Геракла), Дамастор, п’ятиголовий вогнедишний дракон, закинутий гігантом Порфиріоном на небо на початку битви. Посейдон скинув на Полібота, свого головного супротивника, острів Нісирос (архіпелаг Додеканес, тепер Греція). Гігант Ефіальт був уражений стрілою Аполлона у ліве око, а Гераклом — у праве. Гермес у чарівному шоломі Аїда підібрався непоміченим і вбив Іпполіта. Артеміда вразила Гратіона. Мойри з бронзовими булавами — Агрія та Фоанта. Інші гіганти були знищені блискавками Зевса, стрілами Геракла, списами Ареса, його дітей (Еніо, Деймоса, Фобоса) та синів Посейдона (Протея та Трітона).

Згідно з поемою Марка Аннея Лукана (1 ст.), Афіна показала решті гігантів голову горгони Медузи і вони скам’яніли (стали горами).

Рецепція в культурі

Міфічна битва ще в давнину знайшла втілення в творах мистецтва, вазописі (найдавніші взірці — 5 ст. до н. е.), де гігантів зображували або у вигляді героїв-велетнів, або у подобі змієногих істот. Від раннього часу гігантів змішували з титанами, а пізніше — з іншими міфічними потворами (Тифоном, блюзнюками Алоадами і гекатонхейрами). Цій легенді присвятили свої твори автори, художники, скульптори. Так, давньогрецький комедіограф Гегемон із Тасоса (2-га пол. 5 — 4 ст. до н. е.) написав комедію «Гігантомахія» (не збереглася). Битва гігантів і богів стала сюжетом барельєфів (найвідоміші — на фризі Вівтаря Зевса в Пергамі, на північному фризі скарбниці сіфнійців у Дельфах). У м. Афінах кожен четвертий рік (з 566 до н. е.) богині Афіні підносили пеплос із витканим на ньому зображенням гігантомахії, що увиразнює особливу роль войовничої богині в цьому міфі. На знаменитій статуї Фідія, поставленій у Парфеноні в 438 до н. е., цей сюжет прикрашав внутрішню частину щита богині.

У 16–17 ст. сюжет набув особливої популярності у масштабних інтер’єрних розписах. Тема штурму гігантами Олімпа відображена у фресках 16 ст. у Палаццо дель Те в Мантуї (Італія). Передусім це сцени з розпису плафону Зали гігантів (після 1524), у виконанні якого брав участь художник доби Пізнього Відродження Джуліо Романо (зокрема «Падіння гігантів»; 1532). Однойменна фреска належить учню Рафаеля художнику-ман’єристу Перино дель Вага (1529–1533; Салон гігантів у Палаццо Андреа Дорія в Генуї, Італія).

До теми падіння гігантів зверталися зудожники Я. Йорданс (1636–1638), Г. Рені (1637), Ф. Баєу-і-Субіас («Олімп: бій з гігантами»; 1764) та ін.

Бронзову серію робіт «Гігантомахія» (1962–1977) створив скульптор-монументаліст Е. Неізвєстний, вклавши туди філософський зміст боротьби людини з технологічними викликами 20 ст.

У сучасному мистецтві сюжети переосмислюють у контексті внутрішньої боротьби, динаміки поступу, масштабного протистояння, жорстокої конкуренції, грандіозного будівництва тощо.

Джерела

Hygini Fabulae / Ed. by P. K. Marshall. Stutgardiae; Lipsiae : In Aedibus B. G. Teubneri, 1993. 242 р.

А н г л. п е р е к л. —

Pausanias Description of Greece / With an English trans. by W. H. S. Jones and Х. А. Ormerod : in 6 vol. London : William Heinemann; New York : G. P. Putnam’s sons, 1918.
Pseudo-Apollodorus The Library : in 2 vol. / With an English trans. by J. G. Frazer. London : William Heinemann; New York : G. P. Putnam’s Sons, 1921. Vol. 1. 442 p.

У к р. п е р е к л. —

Гомер. Одіссея / Пер. Бориса Тена. Харків : Фоліо, 2001. 547 с.
Вергілій. Енеїда: Поема / Пер. з лат. М. Білика. Харків : Фоліо, 2017. 319 с.
Гесіод. Походження богів. Роботи і дні. Щит Геракла / Пер. з давньогрец. А. Содомори. Львів : Апріорі, 2018. 136 с.
Евріпід. Трагедії / Пер. з давньогрец. А. Содомори та Н. Ващишина. Львів : Апріорі, 2023. 607 с.

Література

Козовик І. Я., Пономарів О. Д. Словник античної міфології. Київ : Наукова думка, 1985. 236 с.
Міфи давньої Греції. Київ : Країна мрій, 2009. 382 с.
Graves R. The Greek Myths: The Complete and Definitive Edition. London : Penguin Books Limited, 2017. 782 p.
Мозговий І. П. Генеалогія грецьких богів (в авторській редакції). URL: https://vue.gov.ua/FREEARTICLES:%D0%93%D0%B5%D0%BD%D0%B5%D0%B0%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F_%D0%B3%D1%80%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D1%85_%D0%B1%D0%BE%D0%B3%D1%96%D0%B2#.D0.90.D0.B2.D1.82.D0.BE.D1#.80_.D0.92.D0.A3.D0.95 (оприлюднено: 19.03.2026).

Автор ВУЕ

І. П. Мозговий

Покликання на цю статтю: Мозговий І. П. Гігантомахія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Гігантомахія (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 07.10.2026