Егіда

Афіна з егідою під час гігантомахії, скульптура 6–5 ст. до н. е., Музей Акрополя в Афінах

Егі́да, Егіс [ грец. Αιγίδα, αιγίς — охорона, захист, за панівною версією — від грец. αἰγίς (-ίδος) — козяча шкура, з грец. αἶξ (αιγός) — коза] — у давньогрецькій міфології — захисна накидка чи щит як атрибут олімпійських богів, передусім Зевса.

У міфології

У творах грецьких авторів егіда має тлумачення, що відсилають до народження Зевса. Одповідається, що богиня Рея переховувала свого сина Зевса у печері на о. Крит, щоб урятувати його від жорстокого батька Кроноса. Там немовля вигодувала своїм молоком чудесна коза Амальтея (Амалфея; грец. Αμάλθεια; за іншими версіями — німфа, донька критського царя Мелісса, в якої була коза, донька Геліоса; донька Океана і Тефіди; донька Меліссея).

Під час війни з титанами (див. Титаномахія) Гефест виготовив для Зевса щит (егіду), на який Зевс натягнув як прикриття шкуру своєї годувальниці кози Амальтеї. Післягомерівські перекази (Мусея та ін.) пов’язують егіду саме зі шкурою кози Амальтеї, яка володіла чарівними захисними властивостями. Звідси — Егіох (грец. αἰγίοχος, дослівно — той, хто носить егіду) як один із епітетів Зевса. Після перемоги над Кроносом вдячний Зевс узяв годувальницю козу Амальтею на небо і як зорю Капеллу вмістив її в сузір’я Візничого.

Егіда в руках «егідодержавного» Зевса назагал була не так оборонною чи наступальною зброєю, як символом жаху, який бог наводив на своїх ворогів. В епосі вона «блискуча» («дорогоцінна») або «темна», «нездоланна», «така, що наганяє страх». Егіда поставала ніби уособленням грізних явищ природи, символом грозової хмари. Коли розгніваний Зевс потрясав своїм щитом, це ставало ознакою бурі або стихійного лиха. Крім того, егіда Зевса була символом його заступницької зверхності над богами та людьми, а також влади, покровительства чи гніву. Імовірно, що егіда — наслідок обожнювання стародавніми греками грізних явищ природи.

Богиня Афіна також мала свою егіду (щит чи обладунок), носила її як частину свого одягу, прикріпивши до неї подаровану Персеєм голову горгони Медузи зі зміями замість волосся. Ця голова своїм поглядом здатна була перетворити живу істоту на камінь.

У творах мистецтва егіду зображували як шкіряний щит із візерунками, що нагадували металеві прикраси, та зміями. Відомі античні статуї богині Афіни з егідою як частиною її одягу з головою Медузи на плечі.

Рідше егіду пов’язували зі щитом бога Аполлона (наприклад, в «Іліаді»).

У римську добу зображували часом на статуях римських імператорів, героїв і воїнів, а також на монетах, камеях і вазах. За припущенням, саме егіда проглядає на зображенні Александра Македонського з т. з. мозаїки Александра з Помпеїв (1 ст. до н. е.).

У наші дні

Дотепер вислів «під егідою» означає перебувати під захистом, охороною, заступництвом, тобто мати покровительство якоїсь могутньої сили або діяти під патронатом (у структурі, під загальним керуванням) впливової організації, установи (наприклад, йдеться, що футбольні клубні турніри проводять під егідою УЄФА, ЮНІСЕФ діє під егідою ООН тощо).

На честь Егіди названо супутник астероїда головного поясу 93 Мінерва (відкрито 2009), а на честь Амальтеї — астероїд головного поясу 113Амальтея (відкрито 1871) та один із внутрішніх супутників Юпітера (1892, див. Амальтея).

Література

Словник античної міфології / Уклад.: І. Я. Козовик, О. Д. Пономарів. 2-ге вид. Київ : Наукова думка, 1989. 240 с.
Миронова В., Михайлова О., Мегела І. Антична література. Київ : Либідь, 2005. 488 с.
Мозговий І. П. Генеалогія грецьких богів (в авторській редакції). URL: https://vue.gov.ua/FREEARTICLES:%D0%93%D0%B5%D0%BD%D0%B5%D0%B0%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F_%D0%B3%D1%80%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D1%85_%D0%B1%D0%BE%D0%B3%D1%96%D0%B2