Тартар

Та́ртар (грец. Τάρταρος, етимологія достеменно невідома) — багатозначний термін:

1) у давньогрецькій міфології — темна й жахлива безодня, розташована в глибинах землі, під царством Аїда; 2) один із перших чотирьох давньогрецьких богів (першостихій).

Зміст

1 Характеристика
2 Пізніші інтерпретації
3 Джерела
4 Література
5 Автор ВУЕ

Характеристика

Слово «Тартар», на відміну від багатьох інших назв (імен) давньогрецьких богів, не має дослівного перекладу. На думку деяких античних філологів, воно походить від назви давнього міста Тартесс (грец. Ταρτησσός), розташованого в Південній Іспанії, на захід від т. з. стовпів Геркулеса і на північ від сучасного Кадіса (тепер автономна спільнота Андалузія). Географ Страбон вважав, що Гомер пов’язав цю назву з тим, що сонце (Геліос, грец. Ἠέλιος) спускається на заході в Тартар. За словами поета, людину охоплює жах при спогляданні Тартару.

Античні уявлення про Тартар формувалися понад тисячу років. Згідно з думкою поета Гесіода, Тартар виник слідом за Хаосом і Геєю, але перед Еросом. За поетом і провидцем Епіменідом, Тартар народжений від богині ночі Нюкти (також Нікс, грец. Νύξ, Νυκτός). За іншими авторами, Тартар як персоніфікація прірви був сином Ефіра та Нюкти чи Геї. Тартар був таким жорстоким, що всі його діти — це жахливі чудовиська, а найстрашнішим був його син — 100-головий дракон Тифон (грец. Τυφών), народжений разом із Єхидною від Геї. У Тартарі було холодно й похмуро, там зустрічалися ніч і день.

За свідченнями давньогрецьких авторів, Тартар перебував на Півночі. Водночас Гесіод у поемі «Теогонія» вказував, що Тартар розташований під землею аж так глибоко, як далеко від землі до неба. Мідне ковадло летіло б від поверхні землі до Тартару протягом 9 днів. Тартар поставав як «нижнє небо», де, на відміну від «верхнього неба» (Олімпу), страждали переможені. Пізніше автори почали вважати Тартар найвіддаленішим місцем в Аїді.

Тартар служив в’язницею, куди вже Уран відправив своїх потворних дітей — кіклопів і гекатонхейрів. Кронос звільнив їх, потім злякався і знову вигнав туди. Тартар допомагав Зевсові у боротьбі з титанами. Зевс звільнив ув’язнених велетнів, а після титаномахії скинув у Тартар на довічне ув’язнення Кроноса й титанів, переможених олімпійцями (див. Олімпійські боги).

Він був оточений потрійним шаром мороку бога Ереба та мідними мурами з міцною мідною брамою, зведеними Посейдоном. Цю браму стерегли сторукі велетні гекатонхейри. Навколо Тартару вічно бушували вихори. Як писав Гесіод, той, хто потрапляв туди через мідну браму, досягав дна Тартара через рік, та й то лише за допомогою сильних вітрів, що дмуть у темряві. Проте грецька міфологія оповідала про кілька входів у Тартар.

Згідно з міфами, у Тартар спускалися лічені сміливці — Геракл, Еней.

Платон згадував Тартар у діалогах «Горгій», «Федон», «Держава». За словами мислителя, судді в царстві померлих (Мінос, Еак і Радамант) визначали, хто мав вирушити з Аїду до Тартару (несправедливі душі, ті, хто вчинив невиправдовувані злочини тощо). Він наголошував, що більшість мешканців Тартару (грабіжники храмів, убивці) були могутніми тиранами, і саме це давало їм змогу чинити за життя великі злочини. На муки у Тартарі засуджено й земних «зевсоборців» Іксіона, Сізіфа, Салмонея, Тантала, Тітія, Арку, Окна.

У римській рецепції грецької міфології Тартар також виконував функції аналогічні пеклу — туди потрапляли злісні порушники закону, ганьбителі богів та імператорів, боягузи, слабкі духом люди, прокляті й ті, кого туди вирішували відправити самі боги. У римській міфології грішників (у розумінні римських суспільних і культурних звичаїв того часу) відправляли у Тартар для покарання після смерті.

Вергілій дуже докладно описував Тартар в «Енеїді». Він, за його словами, оточений трьома стінами по периметру, за якими протікала палаюча річка Флегетон. Щоб уникнути втечі ув’язнених, Гідра з 50-ма чорними роззявленими пащами сиділа на вершині воріт, які рипіли, коли їх відчиняли. Вони були підвішені на адамантових стовпах із найміцнішого матеріалу. У Тартарі розташований замок із товстими стінами з високою залізною вежею. Тісіфона, одна з ериній, яка символізувала помсту, стояла на безсонній варті на вершині вежі, б’ючи винних батогом.

Пізніші інтерпретації

У пізніших інтерпретаціях міфології особистість Тартара, як і особистості багатьох інших первородних богів, практично повністю ігнорували — їх сприймали радше як абстрактні поняття, що означали хтонічних істот.

Уявлення греків і римлян про Тартар як місце покарання грішників частково запозичило християнство. За часів пізньої античності Тартар уявляли простором густої темряви, холоду й відчуженості.

У середньовіччі Тартаром називали найбільш занедбані та віддалені закутки землі.

Пізніше (13–19 ст.) у європейській картографії через контамінацію Тартар пов’язували з Тартарією (Татарією) — теренами центральної й північної Азії, заселеними кочовими тюркськими та монгольськими народами (зокрема й території Московської держави, Російської імперії).

На його честь названо гірське пасмо на карликовій планеті Плутон (Tartarus Dorsa, 2017).

Вислів «зійти в Тартар» — метафора мандрівки у небезпечне, жахливе місце.

Джерела

Гомер. Одіссея / Пер. із старогрец. Б. Тена. Харків : Фоліо, 2001. 547 с.
Вергілій. Енеїда: Поема / Пер. з лат. М. Білика. Харків : Фоліо, 2017. 319 с.
Гесіод. Походження богів. Роботи і дні. Щит Геракла / Пер. з давньогрец. А. Содомори. Львів : Апріорі, 2018. 136 с.
Платон. Держава / Пер. з давньогр. Д. Коваль. Київ : Апріорі, 2021. 464 с.

Література

Словник античної міфології / Уклад.: І. Я. Козовик, О. Д. Пономарів. 2-ге вид. Київ : Наукова думка, 1989. 240 с.
Ковбасенко Ю. І. Антична література. Київ : Київський університет імені Бориса Грінченка, 2012. 248 с.
Bruce S. G. The Penguin Book of Hell. New York : Penguin Publishing Group, 2018. 304 р.
Мозговий І. П. Генеалогія грецьких богів (в авторській редакції). URL:

https://vue.gov.ua/FREEARTICLES:%D0%93%D0%B5%D0%BD%D0%B5%D0%B0%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F_%D0%B3%D1%80%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D1%85_%D0%B1%D0%BE%D0%B3%D1%96%D0%B2