Генеалогія грецьких богів

Генеалогія грецьких богів (дав.-грец. γενεαλογία — родовід, від γένος — рід, походження та λόγος — слово, учення) — давні уявлення про походження, спорідненість і генетичні зв’язки божеств Еллади.

Вже в архаїчну епоху у Греції почали формуватися теогонії й генеалогії як сукупність вірувань і поглядів на походження й родовід богів. До цих проблем зверталися різні автори (Гомер, Гесіод, Арат, Діодор, Арат, Гігін, Аполлодор та ін.). Згодом християнські апологети звинувачували епічних і драматичних поетів у творенні грецьких міфів, опис яких виявився структурно складним, часто багатоваріантним, суперечливим і заплутаним щодо сучасного впорядкування та систематизації.

Хтонічні божества

Згідно тверджень античних авторів, на початку світобудови, ще до появи речей, існував вічний, безмежний, темний і невпорядкований Хаос (Світовий простір із джерелом життя). Мабуть, дещо пізніше постали три інші першостихії (за Гесіодом, усі четверо існували від початку): Гея (Земля, “основа всього”), Тартар (жахлива темна Безодня у глибинах Землі під Аїдом; варіанти: від Нюкти й Ефіру, від Геї й Ефіру) і Ерос (Пристрасть, “найпрекрасніший серед безсмертних богів”; серед інших варіантів — син Афродіти).

Від Хаосу виникли Нюкта (Ніч, імла, що жила в глибинах Тартару) та Ереб (Морок). Нюкта й Ереб, “поєднавшись у коханні”, народили Ефір (Світло) та Гемеру (День). Ніч і день зустрічалися в Тартарі.

Надалі, за твердженням орфіків, від Хаоса народилися Хронос (абстрактний Час; батько Ананке — Неминучості, долі, року; згодом йому протиставлявся син Зевса, Кайрос — бог випадку й конкретного часу), холоднокровний Антерос (Нерозділена любов; варіант: від Ареса й Афродіти), Гідрос (Вода; його сином був Фанет — Дітонародження), Тезіс (Творення), Фасіс (Природа).

Від Геї без партнера походили інші хтонічні істоти (божества з лона Землі): Уран (Небо; варіант: син Хаоса чи Ефіру і Гемери, чи Ефіона і Фетіди), Уреї (Гори й пагорби) та Понт (Море).

Титани

Уран поєднався з матір’ю Геєю і вона народила від нього 12 щасливих велетнів неймовірної сили, а саме 6 братів-титанів (Океан, Кой, Крій, Гіперіон, Япет, Кронос — покровитель планети Сатурн) і 6 сестер-титанід (Тефіда, Феміда, Тейя, Рея, Феба, Мнемосіна), а також підземних істот: кіклопів (одноокі велетні, які жили в підземному світі: Арг — “блискавка”, Бронт — “грім”, Стероп — “блиск”) і страшних гекатонхейрів (50-голові і 100-рукі чудовиська: Бріарей — “могутній”, Котт — “гнів”, Гієс — “рілля”). Уран зненавидів своїх дітей, які навіювали страх, і скинув їх глибокий морок землі, від чого страждала Гея.

Кронос на прохання Геї оскопив Урана, його кров потекла на Землю, від чого Гея народила численних істот — це були ерінії (богині помсти: Тісіфона — “месниця”, Мегера — “загрозлива”, Алекто — “невгамовна”), 150 велетнів-гігантів (Агрій, Алкіной, Афон, Гратіон, Еврімедон, Евріт, Енкелад, Ефіальт, Ехіон, Іпполіт, Клітій, Мімант, Паллант, Полібот, Порфіріон, Тоон та ін.) й мелії (одна з груп вакханок, німфи ясеня). Нюкта, запліднена лімфою, яку вона вилила з Урана при його оскопленні Кроносом, народила Ліссу (Сказ, безумство). Кронос кинув геніталії Урана в море, і з піни піднялася богиня Афродіта (версія: донька Зевса). Кронос відняв у батька владу.

Богиня Нюкта у покарання Кроносу народила від Ереба цілий сонм жахливих істот: Морос (Рок), Кер (Знищення), брати-близнюки Танатос (Смерть) і Гіпнос (Сон із роєм похмурих, важких видінь; одним із його синів був крилатий бог добрих сновидінь Морфей), Онір (віщі й неправдиві сни), Мом (бог насмішки, глузування, лихослів'я, критики, дурощів), Oйзіс (Біль, страждання), напівдіви-напівптахи геспериди (варіант: від вечірньої зірки Геспера, сина титана Астрея; вечірні німфи, які разом із драконом Ладоном охороняли чарівні золоті яблука Геї: Аглая — “сяюча”, Еріфія — “багрянокрила”, Гесперія — “вечірня”, Аретуза — німфа), мойри (варіант: доньки Зевса від Ананке чи Феміди; богині долі: Клото — пряде нитку життя, Лахесіс — визначає долю, Атропос — перерізає нитку життя), Немесіда (Помста, відплата; за іншими версіями, від Кроноса чи Океана), Апата (Обман; народжена без батька), Філотес (Любов і статевий акт), Герас (Старість), Еріда (Розбрат), Харон (перевізник душ померлих через води р. Стікс чи Ахерон).

У Еріди з’явилися її власні діти Понос (Потреба), Лета (річка забуття; протікала в підземному царстві разом зі Стіксом та палаючим Флегетоном і Коцітом, які впадали в Ахероном; померлі пили з неї воду, забуваючи про своє життя на землі), Лімос (Голод), Алгос (Болі), Гісмінаї (Битви), Махи (Війни), Фонос (Убивства), Андроктасія (Ненавмисне вбивство), Нейкейя (Сварка), Амфілогія (Суперечки), Дісномія (Беззаконня), Ата (богиня помилки, затьмарення розуму, запаморочення, обману, дурощів, злочину; батько невідомий), Орк (Клятва). Після оскоплення Урана Гея народила від свого сина Понта різних морських божеств, німф і монстрів. Першим сином був Нерей (варіант: від Тефії; Морський старець, бог спокійного моря), від якого Доріда, одна з океанід, народила 50 морських німф нереїд; до їх складу входили Амфітріта (жінка Посейдона), Фетіда, Немертея (Істина), Галатея (в неї закохався кіклоп Поліфем, який убив її коханого Акіда — сина Пана й німфи Семетіди; Акід перетворений на річкового бога) і Талія. Другий син, Тавмант (Морські чудеса), поєднався з океанідою Електрою, яка народила Ахолоя, Гідаспа, Арку й Іріду (богиня веселки, вісниця богів; варіант: сестра Гелія), а також напівжінок-напівптахів гарпій (богині руйнівного вітру: Аелла, Аеллопода, Келено, Подарга, Окіпета). Від Понта й Геї народилися Еврібія (богиня освоєння морів), роди риб (варіант: від Таласси), тельхіни (вулканічні божества морської глибини; варіанти: від Тартара й Геї чи Немесіди; від Таласси). Тельхіни викували серп, яким Крон оскопив Урана, і тризубий спис Посейдона; вони могли змінювати свій вигляд і не ділилися своїми знаннями. У Геї і Понта були третя і четверта дитина — Форкій (Бурхливе море; версія: син Урана й Геї) і Кето (богиня морських чудовиськ), які народили форкід: грайїв (варіанти: від Геї чи Тефіди; охоронниці горгон, які, постарівши, мали одне око й один зуб на трьох: Пемфредо, Еніо й Діно), титанід горгон (Сфено й Евріала безсмертні, Медуза — смертна), морську німфу Тоосу (яка від Посейдона народила молодшого кіклопа Поліфема — він полонив Одіссея й був осліплений останнім). Після того, як Посейдон оволодів Медузою в храмі Афіни, розгнівана богиня перетворила усіх горгон на чудовиськ. Медуза ж зачала двох дітей — крилатого коня Пегаса та воїна Хрісаора, що народилися, коли герой Персей відрубав Медузі голову. Від Хрісаора океаніда Калліроя народила 3-голового велетня Геріона. Нарешті, Кето народила від Форкія (варіант: Калліроя від Тартара) напівзмію-напівжінку (дракайну) Єхидну й 100-голового змія-дракона Ладона, який разом із гесперидами охороняв у їхньому саду золоті яблука Геї.

За часів Кроноса настав золотий вік для титанів. Кронос спочатку звільнив з Тартару гекатонхейрів, а потім, злякавшись їх сили, знову ув’язнив. Титани ж вступили між собою в шлюби.

Титан Океан (бог усієї води) і титаніда Тефіда (богиня прісної води) народили 3 тис. річкових богів (Алфей, Асоп, Ахелой, Борисфен, Галіакмон, Гептапор, Герм, Еніпей, Ерідан, Есеп, Інах, Каістр, Кебрен, Кефіс, Крініс, Несс, Ніл, Оронт, Парфеній, Пеней, Протей, Ресс, Родій, Скамандр, Сперхей, Стрімон, Фасіс та ін.) і 3 тис. красунь океанід — Асія, Бероя, Гесіона, Діона (богиня дощу), Доріда, Еврінома (богиня води і пасовиськ), Електра, Ефра, Ідія, Калліроя, Клімена (дружина Геліоса), Клітія, Клонія (дружина Гірієя), Кето, Метіда (богиня мудрості й хитрощів), Пейто (богиня переконання), Перібея (мати Аври), Персеїда (дружина Геліоса), Плейона, Рода (дружина Геліоса), Стікс (ріка померлих у підземному царстві, водами якої присягалися боги), Тюхе (версія: від Гермеса), Філіра, Хрісеїда та ін.

Від річкового бога Ахелоя й музи Мельпомени (варіанти: Терпсіхори, Калліопи) народилися птахо-жінки сирени (варіанти: діти Форкія і Геї або Кето) — Тельксіона, Пейсіноя, Аглоопа, Мольпе. Пізніше сирени, переможені в співі музами, кинулися від ганьби в море.

Титан Гіперіон (бог світла) і титаніда Тейя (богиня зору) народили Геліоса (бог Сонця), Еос (вранішня зоря), Селену (богиня Місяця), згодом ототожнену з Артемідою й Гекатою.

Від Геліоса й океаніди Персеїди народилися Кірка (чарівниця на о. Ейа), Еет (цар Колхіди), Пасіфая (жінка Міноса, царя Кріту), Перс (цар Тавріди), Алоей (варіант: від Антіопи). Океаніда Рода народила від Геліоса 7-х синів (Охім, Керкаф, Макар, Актій, Тенаг, Тріоп і Кандал) та доньку Електріону. Океаніда Клімена народила від Геліоса сина Фаетона, Астріду і трьох доньок геліад. Фаетон умовив батька дозволити йому керувати колісницею Сонця, коней в яку впрягли геліади. Фаетон не справився з управлінням і випалив Землю; вражений блискавкою Зевса, він упав в Ерідан (річка на півночі; була розміщена на небі у вигляді сузір’я), засмучені геліади перетворені на тополі, а Кікн, друг Фаетона, син Сфенела, — на лебедя.

Титан Кой (бог небесної осі) і титаніда Феба (богиня інтелекту) народили Астерію (богиня падаючих зірок), титаніду Лето та Лелантоса. У титана Крія та Еврібії (доньки Понта й Геї) народилися діти — титани Паллант (бог військового мистецтва), Астрей (бог сутінків) і Перс. Від титана Перса й титаніди Астерії народилися трилика Геката (богиня мороку, нічних видінь, примар, чародійств і чаклунства) і Харікло. Еос неодноразово ділила ложе з Аресом, коханцем Афродіти, яка за це вселила в Еос нерозбірливу пристрасть до безсмертних і смертних. Від титана Астрея Еос народила Геспера (батько гесперид), Фосфора (вранішня зірка; варіант: від Кефала), астр (зірки) і анемів (титани-вітри: Зефір — вісник богів, Борей, Нот, Евр). Коханцем Еос був Кефал. Для коханця Тітона, від якого народила Мемнона й Ематіона, вона випросила в Зевса безсмертя без молодості, Тітон перетворився на цвіркуна. Німфа Хлоріс народила від Зефіра Карпоса (бог плодів), а гарпія Подаргів — прудконогих коней.

Іншими божествами повітряної стихії були Еол (повелитель вітрів, син Посейдона й Арни), який мав 6-х синів і 6-х доньок, у т. ч. Ауру (богиня легкого вітру; варіант: донька Ефіру й Гемери) та Нефелу (богиня хмар), яка від царя лапіфів (дерево-людей) Іксіона народила у Фессалії кентаврів (люди-коні).

Титан Япет (бог смертного життя) і океаніда Клімена народили 4-х могутніх синів: Атланта (тримач небесної сфери), Менетія, Прометея (батько людського роду), Епіметея.

Атлант від океаніди Плейони мав доньку Каліпсо (у неї на о. Огігія провів 7 років Одіссей), 7-х плеяд (Майя, Електра, Тайгета, Астеропа, Алкіона, Келено, Меропа) і 5-х гіад (варіант: від Ефри). Брат останніх Гіас був убитий кабаном (варіанти: левицею, змією). Гіади так горювали за братом, що Зевс перетворив їх на астерізм у сузір’ї Тільця.

Стікс від Палланта народила синів Кратоса (бог сили і влади) і Зела (бог суперництва й старанності), доньок Ніке (божество перемоги й удачі, спортивних змагань) та Бію (богиня насильства).

Утвердження олімпійців

Від брата-титана Кроноса (бог землеробства, покровитель планети Сатурн) титаніда Рея (богиня жіночої родючості) народила 3-є покоління богів (олімпійських): доньок Гестію (богиня сімейного вогнища), Деметру (богиня родючості й землеробства) і Геру (богиня покровителька шлюбу) та синів Аїда (бог царства померлих) і Посейдона (бог морів). Щоб позбутися конкурентів, Кронос наказав Реї приносити йому новонароджених і він ковтав їх.

Від Кроноса океаніда Філіра народила мудрого кентавра Хірона (вчитель Асклепія, Ясона, Актеона, Діоскурів, Ахіллеса й Патрокла). Вагітна Рея, не бажаючи втрачати останню дитину, віддалилася за порадою Урана й Геї на Кріт і там у глибокій печері в горі Дікті таємно від Кроноса народила сина Зевса (бог неба, грому й блискавки, покровитель планети Юпітер). Під час передродових судорог, когда вона загнала пальці в землю (Гею), з’явилися ліліпути дактілі (часом тотожні тельхінам). Рея переховувала Зевса в печері, де коза Амалфея разом із донькою Адрастеєю та німфами Меліссою (богиня бджіл) і Кіносурою годували його. Згодом Зевс перетворив німф на сузір’я Великої й Малої Ведмедиці (варіант: на ведмедиць, а на сузір’я перетворені німфа Каллісто, яку Зевс спокусив і рятував від Гери, та її собака). Крик немовляти Зевса заглушували корібанти (або курети; діти Крона й Реї; демони рослинних сил землі). Рея дала проковтнути Кроносу замість Зевса камінь, загорнутий у пелюшки. Коли Зевс виріс, богиня розуму Метіда дала Кроносові суміш гірчиці та вина, через що його вирвало всіма дітьми, яких він проковтнув. Зевс повстав проти батька.

Укріпившись на г. Олімпі в Фессалії, боги розпочали 10-річну війну проти Кроноса й інших титанів (титаномахія), які перебували на г. Отрісі. На бік Зевса перейшли Океан із донькою Стікс та її дітьми. За порадою Геї Зевс спустився в Тартар і звільнив циклопів та 100-руких гекатонхейрів, убивши приставлену їм сторожем титаніду Кампу. Кіклопи викували Зевсу блискавки. Зі шкури кози Амалфеї, яка слугувала Зевсу накидкою, він зробив щит, що захищав його в битві. Зрештою, боги перемогли титанів, яких Зевс скинув і Тартар і поставив на сторожі гекатонхейрів. За допомогу титанам Зевс також скинув у Тартар і відняв крила в Арки (донька Тавманта й Електри).

Гея образилася на Зевса за його розправу над титанами і вступила у зв’язок із Тартаром, від якого народила 100-голове чудовисько — велетня Тіфона. Він почав боротьбу з Зевсом. Тікаючи від Тіфона, Афродіта й Ерос перетворилися на риб, які були перенесені на небо як сузір’я Риб. Зевс переміг Тіфона, скинув його у Тартар і придушив Етною в Сицилії. У Тартарі від Тіфона сестра Єхидна народила кілька монстрів. Першими її дітьми були 9-головий драконо-собака Орф, 3-головий пес Кербер і 9-голова змієподібна Лернейська гідра, потім Фея (Кромміонська свиня), Колхіс (колхідський дракон) і Ефон (орел, який клював печінку Прометея). Нарешті від Єхидни (варіант: Лернейської гідри) з’явилася грізна 3-голова Химера. Химера від Орфа народила Сфінкса як поєднання жінки, лева й птаха (варіант: Єхидна від Тіфона) та Німейського лева. Єхидну убив Зевс (варіанти: Геракл чи його син Аргос від Ніоби, володар Аргосу).

Синами Океану й Феї були два брати керкопи (потворні й хитромудрі карлики Кандул і Атлант), які займалися розбоєм і грабунком, обманюючи та вбиваючи мандрівників. Дракайна Дельфіна (напівжінка-напівзвір) стерегла в Корікійській печері в Кілікії (теп. Дженнет і Джехеннем) сухожилля Зевса, викрадені Тіфоном і поміщені у ведвежу шкуру; проте Гермес і Егіпан (син Зевса чи Аполлона й Еги, гібрид риби й козла) повернули їх Зевсу, який убив Дельфіну.

Пізніше проти олімпійців повстали смертні гіганти (гігантомахія) на чолі з Еврімедоном, яких Зевс за допомогою Геракла переміг на Флегрейських полях у Кампанії (Італія). Зевс повернув Кроноса із Тартару і зробив його царем островів Блаженних, розташованих за океаном, у світі померлих. Рея злилася з образом малоазійської богині Кібели.

Земний світ

Перемігши суперників, олімпійці поділили світ: Зевс узяв собі небо, Посейдону дісталося море, Аїду — підземний світ, а Земля залишилася у спільному володінні.

Зевсу допомагали діти, народжені його дружинами й коханками. 1-у дружину, океаніду Метіду, Зевс проковтнув вагітною і зі своєї голови народив доньку Афіну. Богиня перетворила на павука лідійську ткачиху Арахну, яка насмілилася викликати її на змагання. Титаніда Феміда (богиня правосуддя) народила від племінника Зевса (2-а дружина) 3-х ор (богині пір року): Діке (Справедливість), Евномія (Законність) і Ейрена (Мир), які охороняли вхід на Олімп. Терези Феміди були розміщені на небі у вигляді сузір’я.

3-я дружина Зевса, океаніда Еврінома, народила від нього (варіант: змія Офіона) трьох харіт (богині веселощів і радощів життя): Євфросіну (богиня радощів), Талію (богиня свята й застілля) й Аглаю (богиня порядку й законної поведінки). Сином Зевса (варіанти: Океана, Посейдона) і Евріноми був також могутній річковий бог Асоп, у якого цар богів викрав доньку.

Від Зевса й Деметри (сестра й 4-а дружина) народилася Персефона, богиня родючості, а згодом — і царства померлих. Від коханого Іасіна з Кріту Деметра народився Плутоса (бог багатства); Зевс убив Іасіна блискавкою. Деметру зґвалтував Посейдон і вона народила від нього двох дітей — бога коней Аріона з чорною гривою й хвостом, та доньку Деспоїну (“Пані”).

Титаніда Мнемосіна (богиня пам’яті) народила від свого племінника Зевса (5-а дружина) 9 муз (покровительки наук, поезії, мистецтв): Калліопа (муза епічної поезії), Кліо (муза історії), Мельпомена (муза трагедії), Полігімнія (муза урочистих гімнів), Терпсіхора (муза танцю), Талія (муза комедії й легкої поезії), Уранія (муза астрономії), Евтерпа (муза ліричної поезії й музики), Ерато (муза еротичної поезії).

Від Зевса й титаніди Лето (6-а дружина) на Делосі народилися Аполлон (бог мистецтв і науки) і Артеміда (богиня полювання й жіночої цнотливості). Аполлон убив у Дельфах велетенського змія Піфона (син Геї чи Гери), який переслідував його матір, і заснував Дельфійський оракул. За убивство Піфона він мусив відслужити у царя Адмета. Аполлон знищив Алоадів Ота й Ефіальта (сини Посейдона чи його сина Алоея й Іфімедії), велетенських синів-близнюків, які намагалися дістатися до неба. Артеміда з братом убили велетня Тітія (син Геї чи Зевса й Елари), який намагався оволодіти Лето. Аполлон вразив його стрілою, у Тартарі два коршуни терзали печінку Тітія.

На горі Геліконі з Аполлоном перебували музи. Німфа Дафна (донька річкового бога Пенея), яку переслідував Аполлон, перетворилася на лавр. Аполлон випадково убив диском свого улюбленця спартанського царевича Гіацинта (син Пієра й музи Кліо). Воду для узливання Аполлону приніс у чаші разом зі змією ворон; усі троє (Ворон, Змія, Чаша) були перенесені на небо у вигляді сузір’їв. Аполлон переграв на флейті сатира Марсія і зідрав із нього шкіру.

Донька царя Флегія, Короніда, народила від Аполлона сина Асклепія (бог лікування й медицини). Асклепія убив стрілою Зевс за те, що той повертав життя померлим; Аполлон знищив кіклопів, які виготовили для Зевсу перунів. Зрештою Зевс воскресив і обожнив Асклепія. Епіона (богиня, що знімає біль) народила від Асклепія Гігією (богиня здоров’я).

Від Зевса й Гери (7-а дружина) народилися Арес (бог війни, покровитель планети Марс, коханець Афродіти, в його свиті — Еріда), кривава Еніо (богиня шаленої війни, дружина Ареса, яка народила Еніаліуса), Гефест (бог вогню й ковальства, чоловік Афродіти), Іліфія (богиня пологів), Геба (богиня юності, на якій оженився Геракл), Ангела. Молодша з харіт, Аглая, стала другою дружиною Гефеста і народила 4-х доньок: Євклею, Євфенію, Євфему і Філофросіну. Під Троєю Гефест упокорив вогнем хвилі бурхливих річок Ксанфа і Сімоїса. Гера була авторитетною серед богів, проте грізний Зевс навіть її міг покарати (коли вона за допомогою Аргуса й овода переслідувала Іо, перетворену на корову). А Гефест прикував її до крісла за те, що вона колись скинула його з Олімпу.

Від царя богів і плеяди Майї народився Гермес (бог торгівлі, покровитель планети Меркурій), який жартома викрав у Аполлона його корів (віддавши взамін ліру), золоті стріли й лук, у Зевса — його скіпетр, у Посейдона — тризуб, у Ареса — меч, а в Афродіти — пояс. Гермес убив 100-окого велетня Аргуса, якого Гера поставила охороняти коханку Зевса, Іо. Від Гермеса й Афродіти народилися Гермафродіт (божество бісексуальності й зніженості), Тюхе (богиня випадку й удачі), Рода (варіанти: донька Океана чи Посейдона), Пейто, Евномія.

Селена народила від Зевса доньок Пандію (богиня повного Місяця), Ерсу (богиня роси) й Немею. Ламія (донька Посейдона) народила від Зевса сівіллу Герофілу; Гера перетворила Ламію на змію. Від Зевса й титаніди дощу Діони народилася Афродіта (богиня вроди і кохання, покровителька планети Венера). Для кіпрського художника Пігмаліона Афродіта оживила виготовлену ним статую дівчини. Вродливого, але холодного і гордого Нарциса, сина річкового бога Кефісса й німфи Ліріоли, який відкидав кохання німфи Еос, Афродіта змусила закохатися в самого себе і він помер від туги. Від Еос залишився тільки голос. Афродіта покарала сирійську богиню Атаргатіс (Деркето), яку свого часу врятувала риба, увічнена на небі у вигляді сузір’я Південна Риба.

Від Афродіти й Ареса поза шлюбом народилися Ерос (бог кохання), Потос (бог любовної туги; варіант: Ерос і Потос від Зефіра й Еріди), Хімерос (бог сексуального бажання), Гармонія (богиня згоди), Фобос (Страх), Деймос (Жах), Антерос (ненависть, породжена коханням). Афродіта полюбила сина царя Кіпру, Адоніса, якого убив вепр. З його крові народилися квіти. Зевс звелів Аїду щорічно відпускати Адоніса на 1/3 року на землю. Супутником Афродіти був її син від Діоніса — юний бог шлюбу Гіменей.

Олімп став резиденцією 12 олімпійських богів (Зевс; його брат Посейдон; сестри Зевса — Деметра, Гера, Гестія; діти Зевса — Арес, Гефест, Аполлон, Артеміда, Афіна, Афродіта, Гермес). Там же перебували доньки Зевса Геба й Іліфія, титаніди Феміда, Ніке й Іріда, океаніда Тюхе, породжені Зевсом мойри, ори, харіти й музи, а також вродливий виночерпій Ганімед (син троянського царя Троса; викрадений орлом Зевса, він став коханцем царя богів, отримав безсмертя й вічну молодість; Орел був перетворений на сузір’я; Ганімеда символізує сузір’я Водолія). В олімпійських чертогах, збудованих Гефестом, панувало вічне літо, життя богів тривало в радощах і бенкетах, хоча й не без смутку.

Від Зевса донька фіванського царя Кадма й Гармонії, Семела, народила сина Діоніса (бог вина), проте бог спопелив її через інтриги Гери. Зевс виносив його у своєму стегні. Гера розгнівалася на Іно, сестру Семели, та її чоловіка Атаманта, царя Орхомен, на якого наслала безумство. Атамант убив сина Леарха, а Іно з іншим сином Мелікертом кинулися в море і були перетворені на нижчі божества — Палемона й Левкотею. Діоніс був відданий на виховання німфам Нісейської долини. Там наставник юного бога Силен відкрив Діонісу таємниці природи та навчив виготовлення вина. Містичні свята на честь Діоніса — вакханалії — нагадували шабаш відьом: вино текло рікою, дивовижна ритмічна музика й танці разом із екзальтацією всіх почуттів доводили їх учасників до стану ейфорії та екстазу, що межували з безумством і оргіями (груповими статевими зносинами); згодом були заборонені. В класичний період поширилися свята Діонісії, які дали початок театру.

Коли Діоніса розірвали титани, Зевс відродив його. Діоніс вчинив немало подвигів, здійснив похід в Індію. Розгнівавшись на фіванців, він створив страхітливу Тевмесську лисицю для їхнього покарання. Аріадна народила йому Енопіона, Фоанта та ін. Сином Діоніса (варіанти: Зевса, Адоніса, Гермеса) й Афродіти (варіант: Хіони) був Пріап (бог родючості, домашньої худоби, плодових рослин, садів і чоловічих геніталій). Діоніса супроводжували до 300-т супутниць і шанувальниць вакханок (менади, бассаріди, фіади, мімаллони), лісові божества тітіри, сатири (сини Пана чи Гермеса й німфи; напівлюди-напівкозли, лісові божества, духи родючості, життєрадісні козлоногі істоти, що населяли грецькі острови; вони були лінивими і розпусними, проводили час у пияцтві та переслідуванні німф і менад), німфи, кентаври та Пан (син Гермеса й німфи Дріопи, батько Силена) — бог лісів, покровитель стад, пастухів і мисливців, який наводив на всіх паніку (розміщений на небі у вигляді сузір’я Козерога: версії: син Зевса від Гібріс, Фімбріди, німфи Ойнеіди чи Каллісто). Утікаючи від потворного Пана, аркадська дріада Сірінга умовила наяд перетворити її на річковий очерет.

Водна стихія

При поділі світу між братами Посейдону дістався водний світ. Дельфін, який допоміг Посейдону схилити Амфітріту до заміжжя, був перетворений богом на сузір’я. Натомість доньку кентавра Хірона, Гіппу, щоб приховати від батька її вагітність, винуватцем чого був Еол, Артеміда перенесла на небо у вигляді сузір’я Малого Коня. Посейдон царював також над Атлантидою. Проте він програв суперечку Афіні на право володіти містом Афіни. Серед дітей Посейдона були велетні й герої.

Викрадена Посейдоном Амфітріта народила сина Трітона (бог озера) й доньок: німфу Роду (варіант: донька Океана й дружина Геліоса), Бентесікіму й Кімополею (богиня шалених морських штормів). Синами Трітона й німф були іхтіокентаври трітони — вісники глибин, які складали свиту Посейдона й Амфітріти та переслідували нереїд. Трітон (варіант: Форкіс і Геката) був батьком чудовиськ Скілли й Харібди, які поглинали мореплавців у Мессінській протоці. Серед божеств водної стихії виділялися Океан, Протей (бог дельфінів), Нерей, Главк (покровитель моряків і рибалок), Ахелой — річкове божество з тілом бика і головою людини (його ріг, відрубаний Гераклом, став рогом достатку; варіант: ріг Амалфеї), та нижчі за рангом істоти. До свити Посейдона входили також тельхіни.

Царство тіней

Другий брат Зевса, Аїд, запанував над підземним світом. Після викрадення Аїдом (з дозволу Зевса) Персефони ображена Деметра покинула Олімп, і на Землі почала завмирати природа. Богиня поселилася в Елевсині в царя Келея. Рішенням Зевса Персефона 2/3 року мала перебувати на Олімпі, а 1/3 року — в підземному царстві. На честь її повернення щорічно відзначалися 9-денні Елевсинські містерії. Від Зевса, який перетворився на змія, Персефона народила Меліною (богиня підземного царства) і Загрея (Сабазій, божество містерій), якого розірвали титани.

Підземний світ, де разом із Персефоною панував Аїд, що сторонився Олімпу, населяли різні чудовиська й духи смерті: пес Кербер, гарпії, ерінії, горгони, кери, Нюкта, Танатос, Гіпнос, а також Геката, богиня різних чудовиськ, із її свитою, до якої входили стігійські собаки, нічні демони мормоліки (Акко, Алфіто, Ламія), жінка-вампір Емпуса, Меліноя (божество привидів, служниця Аїда, яка доглядала за померлими, що блукали по землі, а кожну ніч виходила з царства померлих, щоб лякати смертних), Харон тощо. А над похмурими полями, які поросли блідими квітами асмодела (дикого тюльпапу), носилися сумні тіні померлих. Суддями в підземному царстві стали сини Зевса: Мінос і Радамант (від Європи) та Еак (від Егіни, доньки Асопа).

Нижчі божества

Найнижчу нішу посідали численні добрі божества (музи, ори, харіти та ін.), які прислуговували олімпійцям, демонічні сили (гарпії, сирени, ерінії), які чинили зло, та істоти нейтральні й потішні.

Весь навколишній світ населяли прекрасні німфи (божества природи різних видів, яких іноді вважалися доньками Зевса). Вони поділялися на класи залежно від місця перебування: ураніди (небесні), плеяди (зіркові; супутниці Артеміди), океаніди (океанічні), гіади (дощові), нереїди (морські), наяди (річкові й стумкові), пегаї (родникові й струмкові), лімнади (озерні й болотяні), ореади й агростіни (гірські), альсеїди (гайові), напеї (німфи лощин, лісових долин і галявин), дріади (деревні), гамадріади (лісові).

Уява греків розташувала в світі й таких міфічних істот, як грифони (істоти з тулубом лева та головою орла, з гострими пазурами й білими або золотими крилами), єдинорог (кінь із великим загостреним спіралевидним рогом, що виходив з лоба), мантікора (чудовисько з тілом червоного лева, головою людини й хвостом скорпіона з шипами, що виділяли отруту), Фенікс (священний птах, який раз у 500 чи 1000 років прилітав із Єгипту, спалював себе і відроджувався знову з власного попелу) та ін.

Результат

Перемога олімпійців символізувала торжество гармонії та ладу над хтонічними силами хаосу. Проте боги були несправедливі щодо людей, на допомогу яким прийшов титан Прометей, що викрав у богів вогонь і передав його людям. Титан був прикований до скелі на Кавказі, де його печінку щоденно клював орел. На знак покарання людям за дії Прометея Зевс створив жінку Пандору, яка всупереч забороні відкрила фатальний глечик і вона випустила з нього в світ усі біди. Вона народила від Епіметея Пірру й Профасіса. На Піррі оженився герой потопу Девкаліон (син Прометея й Гесіони). Вони відновили людський рід, знищений потопом. Надалі боги користувалися допомогою героїв у боротьбі з конкурентами й силами зла.

Багатогранна й поетична грецька міфологія стала найбагатшою серед міфологій світу. Її сюжети, попри неоднозначну мораль і поведінку міфічних персонажів як відображення суперечностей перехідного періоду в історичному розвитку людства, розвивають людську фантазію й сприяють духовному освоєнню світу, а висловлювання богів стали повчальними, породили багато афоризмів, які збагатили культуру.

Джерела

Гомерівські гімни / пер. І. Франка // Франко І. Зібрання творів: у 50-ти т. Київ : Наукова думка, 1976. Т. 8. С. 202—273.
Гомер. Iлiада / Пер. iз старогрец. Б. Тен. Київ: Днiпро, 1978. 431 с.
Давньогрецька трагедія: збірник / Передм. і прим. В. Пащенка. Київ : Дніпро, 1981. 232 с
Софокл. Трагедії / Пер. з давньогрец. Б. Тен, А. Содомора. Київ : Дніпро, 1989. 303 с.
Есхіл. Трагедії / Пер. з давньогрец. А. Содомори, Б. Тена. Київ : Дніпро, 1990. 320 с.
Еврипід. Трагедії / Пер. з давньогрец. А. Содомори та Б. Тена. Київ : Основи, 1993. — 448 с.
Гомер. Одіссея / Пер. Б. Тена. Харків : Фоліо, 2001. 547 с.
Гесіод. Походження богів. Роботи і дні. Щит Геракла / Пер. з давньогрец. А. Содомори. Львів : Апріорі, 2018. 136 с.

Література

Козовик І. Я., Пономарів О. Д. Словник античної міфології. Київ : Наукова думка, 1985. 236 с.
Nagy G. Greek Mythology and Poetics. New York : Cornell University Press, 1992. 382 р.
Hard R. The Routledge Handbook of Greek Mythology: Based on H. J. Rose’s Handbook of Greek Mythology. London; New York : Routledge, 2003. 753 p.
Graf F. Griechische Mythologie. Eine Einführung. Mannheim : Patmos, 2004. 198 р.
Антична література / Миронова М. М. (кер. авт. кол.) та ін. Київ : Либідь, 2005. 488 с.
Мозговий І. П. Таємниці прадавнього Космосу. Суми : Коллаж-Принт, 2021. 516 с.

Автор ВУЕ

І. П. Мозговий

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 19.03.2026

FREEARTICLES