Геката

Геката бореться з гігантом Клітієм. Фрагмент рельєфу з Пергамського вівтаря, 4 ст. до н. е.

Гека́та (грец. Ἑκάτη) — у давньогрецькій міфології — хтонічна богиня місячного сяйва, підземного світу, мороку, магії та чаклунства, покровителька всього таємничого і примарного, володарка перехресть, входів і порогів.

Історична довідка

Перша відома згадка про богиню міститься в «Теогонії» Гесіода.

Грецькі джерела не містять ясного переказу про народження Гекати та її місця в пантеоні; за міфологічним родоводом — древніша від богів-олімпійців, донька титана Перса. За іншою версією — донька Зевса (від Гери або Деметри). Від Урана отримала велику силу; в нагороду від Зевса за допомогу в титаномахії — владу над долями землі й моря. Від бога бурхливого моря Форкіса народила потвору Сциллу. Ім’я виводять від грец. «гекатон» — сотня (за міфом, Геката на сто років затримувала тіні непокірних на берегах р. Стіксу). За іншими тлумаченнями: «діюча здаля» або «та, що віддаляє, переміщає».

Ймовірно, культ Гекати запозичений греками від фракійців чи анатолійців. У найдавнішу епоху — богиня Місяця, пограниччя, знахарства, відання лікарських трав та отруйних рослин. Із поширенням культів Афродіти, Артеміди, Афіни протиставлена їм як підземне, хтонічне божество; образ богині набуває лякаючих, містичних рис, втілює темні й небезпечні зв’язки з підземним світом і душами померлих, таємні практики чаклунства і чарівництва.

Характеристика

Триморфна Геката. Римська копія оригіналу елліністичної доби (фрагмент)

Поширеною є думка, що Геката уособлює «підземний» аспект дуже древнього архетипу «сили трьох», богині-Тріади. Ця тріада (Персефона-Деметра-Геката) відображала у міфологічній свідомості вічний цикл природи, «матері-землі», що народила, вигодувала і забрала життя назад, у містичне підземне лоно, аби повернути/відродити його навесні.

Має бісексуальну природу, поєднує чоловіче та жіноче начало.

Як і Артеміду, Гекату вважали володаркою звірів, покровителькою мисливців, що дарує багату здобич на полюванні, проте її полювання — не денне, а нічне.

Як хранителька порогів, дверей і брам Геката міцно пов’язана з усім, що існує у пограниччі, прикордонні, «між» і «поміж», із буттям поза межами світу живих; здатна вільно подорожувати між світами людей, богів і мертвих.

Святилища Гекати часто розміщували біля вхідних дверей будинку чи міської брами як захист від духів, неспокійних небіжчиків (звідси Геката Пропілея — брамниця). Припускають, що ця функція богині визначила її зображення з двома смолоскипами (розташовані обабіч дверей — освітлюють вхід та дозволяють побачити відвідувача, гостя). Атрибутом Гекати як володарки порогів і переходів є ключ.

Поряд із тим, Гекату вшановували як богиню, що захищає і оберігає оселю, дарує родині добробут і благополуччя.

Також є покровителькою різних громадських обов’язків людини — народних зібрань, суду, ігор і змагань, війн; закликає до справедливості, дарує славу і перемогу сильнішому.

Іконографія і культ

Геката. Художник Вільям Блейк, 1795

Первісно зображувалася високою блідою жінкою, що сидить на престолі, або з двома смолоскипами в руках виходить вночі на полювання у супроводі собак, або ж мандрує зі свитою із богинь-месниць ериній, неспокійних душ, собак і демонів. Від кінця 5 ст. до н. е. Гекату зображували триморфною — як злиття трьох однакових жіночих постатей, з’єднаних спинами (перша відома скульптура триморфної Гекати належить Алкамену й знаходилася перед храмом Ніки в м. Афінах).

На фризі Пергамського вівтаря (4 ст. до н. е.) богиня зображена як триголова й шестирука, озброєна смолоскипом, мечем та списом. В інших класичних образах трьохтіла Геката може тримати в руках, окрім смолоскипу, змію, кинджал, ключ або батіг. Античні джерела пояснюють триморфність богині трьома фазами Місяця.

В езотеричних працях пізньої античності згадується як триголова, що має голови собаки, кобили і змії (рідше — левиці).

Культові зображення та вівтарі триморфної Гекати встановлювали на перехрестях трьох шляхів, де лишали жертовну їжу, а також приносили в жертву чорних цуценят. Священна тварина — собака, що асоціювався зі шляхом, мандрами, захистом приміщення, охороною кордонів між царством живих і мертвих (Цербер), неспокійними душами мертвих; вважали, що виття собак попереджало про наближення Гекати.

Відповідником у римській міфології й релігії є Тривія (з лат. Trivia — «три шляхи»).

Святилища Гекати існували в Аргосі, Афінах, Беотії, Егіні, Елевсінії, Зеринфі, Лагіні, Селінунті та ін. полісах.

Додатково

Гекату вшановували у давньому Візантії як рятувальницю міста від Філіпа ІІ Македонського (340 до н. е.), що місячним сяйвом освітила нападників, які готувалися до штурму, і тим вчасно попередила мешканців. Звідти стає відомою як Геката Світлоносна, а м. Візантій отримало новий символ — півмісяць.

Література

  1. Грейвс Р. Мифы Древней Греции / Пер. с англ. К. П. Лукьяненко; под ред.. А. А. Тахо-Годи. Москва : Прогресс, 1992. 620 с.
  2. Міфи Давньої Греції / уклад. Н. Тисовська. Київ : Країна Мрій, 2013. 269 с.
  3. Кун. Н. А. Легенды и мифы Древней Греции. Харьков : Фолио, 2014. 443 с.
  4. Morford M., Lenardon R., Sham M. Classical Mythology. New York : Oxford University Press 2018. 792 р.
  5. Публій Овідій Назон. Метаморфози / Пер. А. Содомори. Львів : Апріорі, 2019. 520 с.

Автор ВУЕ

А. В. Арістова


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Геката // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Геката (дата звернення: 23.10.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
22.01.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ