Гранати

Гранати
Клас мінералу	силікати
Колір	від безбарвного до чорного
Форма кристалів	додекаедр, ікосітетраедра та їхні комбінації
Сингонія	кубічна
Твердість	6, 5–7, 5
Блиск	скляний або смолистий
Прозорість	прозорий, непрозорий
Густина	3, 5–4, 5 г/см3

Грана́ти (від лат. granatus — зернистий, з granum — зерно, насінина, крупинка) — група породотвірних мінералів класу силікатів острівної структури (ортосилікатів).

До складу групи входять мінерали: піроп, альмандин, спесартин, гросуляр, уваровіт, андрадит тощо. Група гранатів є частиною структурної супергрупи кубічних і псевдокубічних ортосилікатів, арсенатів, ванадатів і членів із групами RO₄, де R = Al, Fe³⁺, Zn.

Історична довідка

Гранати використовували ще у бронзовому віці як дорогоцінні камені та абразиви. У Давній Греції, Стародавньому Римі, Давній Персії із гранатів виготовляли прикраси. У Північному Причорномор’ї гранатові кристали були популярними у скіфів. У середньовіччі більшість гранатів видобували в Індії. Разом із рубінами і шпінеллю їх називали карбункулами.

В Україні гранати вперше описано в книзі лекцій «Про камені та геми» Феофана (Прокоповича), які вчений читав у Києво-Могилянській академії (1705—1709).

Характеристика

Усі види гранатів мають схожі фізичні властивості та кристалічні форми, але відрізняються за хімічним складом.

Хімічний склад

Загальна формула: A₃B₂(SiO₄)₃,

де A — переважно двовалентні катіони, додекаедрично оточені вісьмома аніонами кисню: Mg²⁺, Fe²⁺, Са²⁺, Mn²⁺ а також Y³⁺ або Na⁺;

B — переважно тривалентні катіони, октаедрично оточені шістьма аніонами кисню: Al³⁺, Fe³⁺, Cr³⁺, V³⁺ а також Ti⁴⁺, Zr⁴⁺, Sn⁴⁺, Sb⁵⁺ або Mg²⁺, Mn²⁺.

Гранати зазвичай кристалізуються в кубічній кристалічній системі і переважно утворюють ізометричні кристали із характерними формами ромбічного додекаедра (відомого також як «гранатоедр»), дельтоїдального ікосітетраедра та їхніх комбінацій.

Фізичні властивості

Густина — 3,5–4,5 г/см³.

Як наслідок варіативності хімічного складу гранатів (хімічні зв’язки в одних видах міцніші, ніж в інших) їхня твердість за шкалою твердості мінералів Мооса коливається в діапазоні 6,5–7,5.

Колір — від безбарвного до чорного, але найпоширеніші гранати із відтінками червоного. Світлопроникність — від прозорих зразків ювелірної якості до непрозорих різновидів, які використовують у промислових цілях як абразиви.

Блиск — скляний або смолистий.

Гранати трапляються у масивній, гранульованій формах, у вигляді макроскопічних кристалів (до 50 см). Не мають площин спайності, тому в разі руйнування під навантаженням утворюють гострі неправильні (конхоїдальні) уламки.

Різновиди

Виокремлюють два основних ізоморфних ряди гранатів, тверді розчини яких є найбільш поширеними:

а) піроп-альмандин-спесартин (піральспіт) із загальним складом [Mg, Fe, Mn]₃Al₂(SiO₄)₃ — альмандин Fe₃Al₂(SiO₄)₃, піроп Mg₃Al₂(SiO₄)₃, спесартин Mn₃Al₂(SiO₄)₃;

б) уваровіт-гросуляр-андрадит (уграндит) із загальним складом Ca₃[Cr, Al, Fe]₂(SiO₄)₃ — андрадит Ca₃Fe₂(SiO₄)₃, гросуляр Ca₃Al₂(SiO₄)₃, уваровіт Ca₃Cr₂(SiO₄)₃.

До складу групи гранатів також входять:

• менцерит(Y): (Y₂Ca)Mg₂(SiO₄)₃;
• ерингаїт Ca₃Sc₂(SiO₄)₃;
• голдманіт Ca₃V³⁺₂(SiO₄)₃;
• рубініт Ca₃Ti³⁺₂(SiO₄)₃;
• момоїт Mn²⁺₃V³⁺₂(SiO₄)₃;
• кнорингіт Mg₃Cr³⁺₂(SiO₄)₃ — піроп із домішками кнорингіту, утворюється лише під високим тиском, часто знаходять в кімберлітах, у чистому вигляді не трапляється;
• кальдерит Mn²⁺₃Fe³⁺₂(SiO₄)₃;
• меджорит Mg₃(SiMg)(SiO₄)₃;
• моримотоїт Ca₃Ti⁴⁺Fe²⁺(SiO₄)₃.

Сучасна класифікація гранатів, розроблена Міжнародною мінералогічною асоціацією у 2013, включає до складу групи гранатів іще шість гіпотетичних кінцевих членів із формулами: Y₂CaFe²⁺₂(SiO₄)₃, Mn²⁺₃Mn³⁺₂(SiO₄)₃, Mg²⁺₃Fe³⁺₂(SiO₄)₃, Fe²⁺₃Fe³⁺₂(SiO₄)₃, (Y,Yb)³⁺_1,5Na⁺_1,5M³⁺₂(SiO₄)₃ та А²⁺Na₂Si₂(SiO₄)₃.

Походження. Розташування родовищ

У світі

Гранати найбільш поширені в метаморфічних породах гірських, таких як гнейси, слюдяні та кристалічні сланці, еклогіт. Трапляються також в магматичних і осадових гірських породах, важких мінеральних розсипах (берегові, річкові відклади). Хімічний склад гранатів завжди пов’язаний зі складом навколишньої породи: наприклад, багатий на магній піроп часто присутній у перидотитах і серпентинітах, зелений уваровіт — переважно в серпентинітових хромовмісних породах.

Родовища (багато з яких активно розробляють) є в Австралії, Австрії, Греції, Зімбабве, Індії, Ірані, Іспанії, Італії, Канаді, Кенії, Китаї, Лесото, Мексиці, Намібії, Нігерії, Німеччині, Пакистані, Португалії, Південно-Африканській Республіці, Росії, США, Таїланді, Танзанії, Туреччині, Чехії, Чилі, Франції, Швеції, Швейцарії, Шрі-Ланці, Японії.

В Україні

На території України гранати здавна знаходили на Закарпатті та в межах Українського кристалічного щита. Єдине в Україні детально розвідане родовище гранатів — Слобідське у Хмільницькому районі Вінницької області. Його запаси становлять 673 тис. т за середнього вмісту в породі (граніті) 15,18 %. За попередніми оцінками, сусіднє Іванівське родовище граніту має середній уміст гранатів близько 27 %, а його запаси — понад 25 млн т. Склад гранатів Слобідського та Іванівського родовищ: альмандин — 61 %, піроп — 31 %, гросуляр — 7 %, спесартин — 1 %. На Кіровоградщині оцінено попутні запаси гранатів в розкривних породах (гнейсах) Завалівського родовища графіту в обсязі 1,66 млн т за середнього вмісту 15,8 %.

Значення

Світове виробництво гранатових концентратів зосереджено у США, Австралії, ПАР, Китаї та Індії. Світовий видобуток промислових гранатів у 2024 склав 980 тис. т. Основні методи збагачення: гравітаційний, магнітна сепарація, флотація.

Чисті кристали гранатів дотепер використовують як дорогоцінне каміння. Найбільший попит мають кристали зеленого, червоного, жовтого та помаранчевого кольору.

Гранатовий пісок є добрим абразивом. Його використовують для піскоструменевого обдування та гідроабразивного різання, а також у буровій справі (зокрема, піскові фракції як пропант для підвищення ефективності нафтогазовидобування із застосуванням технології гідравлічного розриву пласта).

Гранати застосовують у приладобудуванні та електроніці як феромагнетики.

У промисловості також широко використовують штучні гранати.

Література

1. Лазаренко Є. К., Винар О. М. Гранати // Мінералогічний словник. Київ : Наукова думка, 1975. 774 с.
2. Галецький Л. С., Чернієнко Н. М., Брагін Ю. М. та ін. Атлас «Геологія і корисні копалини України». Київ : Геос-ХХІ століття, 2001. 168 с.
3. Strunz H., Nickel E. Strunz Mineralogical Tables. 9 aufl. Stuttgart : E. Schweizerbart'sche, 2001. P. 540–542.
4. Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / За ред. В. С. Білецького. Донецьк : Донбас, 2004. Т. 1. 640 с.
5. Гурський Д. С. Неметалічні корисні копалини // Гурський Д. С., Єсипчук К. Ю., Калінін В. І. та ін. Металічні і неметалічні корисні копалини : в 2 т. Київ : Центр Європи, 2006. Т. 2. 552 с.
6. Сивий М., Паранько І, Іванов Є. Географія мінеральних ресурсів України. Львів : Простір М, 2013. 684 с.
7. Deer W., Howie R., Zussman J. An Introduction to the Rock-Forming Minerals. London : Mineralogical Society of Great Britain and Ireland, 2013. 498 p. URL: https://pubs.geoscienceworld.org/minersoc/books/book/952/An-Introduction-to-the-Rock-Forming-Minerals
8. Galoisy L. Garnet: From Stone to Star // Elements. 2013. Vol. 9 (6). P. 453–456. URL: https://pubs.geoscienceworld.org/msa/elements/article-abstract/9/6/453/138001/Garnet-From-Stone-to-Star?redirectedFrom=fulltext
9. Grew E., Locock A., Mills StJ. et al. Nomenclature of the Garnet Supergroup // American Mineralogist. 2013. Vol. 98 (4). P. 785–811. URL: https://pubs.geoscienceworld.org/msa/ammin/article-abstract/98/4/785/45880/Nomenclature-of-the-garnet-supergroup?redirectedFrom=fulltext
10. Мінералого-петрографічний словник : в 2 т. / Уклад.: В. С. Білецький, В. Г. Суярко, Л. В. Іщенко. Харків : Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут» ; Київ : ФОП Халіков Р. Х., 2018. Т. 1: Мінералогічний словник. 444 с.
11. Garnet (Industrial) // Mineral Commodity Summaries 2025. Reston : U.S. Geological Survey, 2025. P. 76–77. URL: https://pubs.usgs.gov/publication/mcs2025
12. Мостика О. М., Мостика Ю. С. Гранати Українського щита. Львів : Новий Світ-2000, 2026. 224 с.
13. Garnet Group // Mindat.org. URL: http://www.mindat.org/min-10272.html

Автори ВУЕ

Л. Л. Бачурін
В. С. Білецький

Покликання на цю статтю: Білецький В. С., Бачурін Л. Л. Гранати // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Гранати (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 16.04.2025