Біосоціальне

Біосоціа́льне (від біо… та соціальне) — поняття, яке описує діалектичний взаємозв’язок біологічних і соціальних чинників у формуванні поведінки людини, розвитку її особистості та функціонуванні суспільства.

Біосоціальне в широкому розумінні відображає взаємодію біологічної сутності людини та її соціального середовища.

Історична довідка

Ідея біосоціального виникла в часи античності. Зародження біосоціального підходу відбулося за Платона й Аристотеля, які вивчали природу людини як поєднання фізичного тіла та душі. Аристотель також розглядав людину як «політичну тварину», підкреслюючи її природну схильність до життя в суспільстві.

У Новий час (17–18 ст.) виникли перші теорії суспільного договору (Т. Гоббс, Ж.-Ж. Руссо), засновані на природних і соціальних аспектах життя людини.

У 19 ст. біосоціальна тематика розвивалася завдяки виникненню еволюційного вчення (зокрема обговоренню праць Ч. Дарвіна, який обґрунтував еволюційну теорію походження видів, що пояснювала формування соціальних і поведінкових особливостей людини внаслідок добору природного).

У 20 ст. біосоціальна концепція набула системного характеру завдяки працям з антропології (М. Мід), соціобіології (Е. О. Вілсон) та психології (З. Фройд, Ж. Піаже).

Характеристика

Виділяють такі головні аспекти біосоціального:

а) біологічна основа соціальної поведінки (генетичні та фізіологічні механізми впливають на формування поведінкових реакцій, емоцій, когнітивних здібностей, які змінюються під впливом соціального середовища);

б) соціалізація біологічних потреб (реалізації базових фізіологічних потреб людини, таких як харчування, розмноження або безпека, залежать від культурних норм, традицій, моральних принципів її соціального оточення);

в) взаємодія природи і виховання (на сучасному етапі розвитку науки й суспільства активно обговорюють співвідношення вроджених (біологічних) і набутих (соціальних) чинників у формуванні особистості);

г) еволюційний аспект (соціальну поведінку розглядають як результат еволюційного розвитку людини, що сприяє її виживанню та адаптації як біологічного виду);

ґ) біосоціальні системи (людина як біосоціальна істота є частиною складних систем, де біологічні та соціальні компоненти взаємодіють на різних рівнях — від індивідуального до глобального).

Значення

Комплексні підходи до лікування й профілактики захворювань у медицині та охороні здоров’я засновані на розумінні біосоціальних чинників. У психології та педагогіці знання про ці чинники використовують для адаптації соціальної, створення навчальних програм з урахуванням індивідуальних особливостей учнів, розробки ефективних методів виховання та корекції поведінки. У соціології й антропології біосоціальне пояснює механізми виникнення соціальних норм, конфліктів і кооперації в суспільстві. У кримінології дослідження біосоціальних причин поведінки девіантної використовують для розроблення програм ресоціалізації правопорушників. Біосоціальний підхід застосовують у формуванні моральних і правових норм. В екології на розумінні біосоціального засновано гармонізацію взаємодії людини та довкілля, зокрема сталого розвитку концепція, заходи з охорони навколишнього природного середовища.

Література

Wilson E. O. Sociobiology: The New Synthesis. Cambridge : Belknap Press of Harvard University Press, 2000. 697 p.
Бех В. П. Человек и Вселенная: когнитивный анализ. 2-е изд. доп. Запорожье : «Просвіта», 2004. 148 с.
Костючков С. К. Біологічне й соціальне розуміння природи людини: біополітичний аспект // Грані. 2014. № 9 (113). С. 72–76.
Путров С. Ю. Біосоціальні технології у контексті здоров’я людини. Київ : Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, 2014. 554 с.
Harari Y. N. Sapiens: A Brief History of Humankind. London : Harper, 2015. 464 p.
Mytskan T. S., Mytskan B. M., Grygus I. M. Biosocial Values and Functions of Physical Culture // Rehabilitation and Recreation. 2023. № 16. P. 90–103.
Грубінко В. В., Грубінко А. В. Біосоціальна еволюція людини в середовищі її існування // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Біологія. 2023. Т. 83. № 3–4. С. 92–107.