Суспільний договір
Суспі́льний до́говір, суспі́льного до́говору тео́рія (англ. social contract theory) — соціальна доктрина про походження держави, яка базується на уявленні про договірний характер формування суспільства та держави.
Характеристика
Згідно з цією теорією утворення держави, яка б гарантувала особисту свободу і суспільний мир, можливе лише завдяки добровільній згоді індивідів будувати взаємовідносини на засадах права та створенню суспільних інституцій для їх захисту. Теорія суспільного договору пов’язана з моральною та політичною теорією доби Просвітництва, висвітлена у працях Т. Гоббса, Дж. Локка та Ж.Ж. Руссо.
Т. Гоббс одним із перших у Новому часі заперечив теорію про божественне право монарха керувати суспільством і висловив ідею, що влада політична і взаємні зобов’язання уряду й підданих є результатом уявного договору, який укладають між собою окремі індивіди для забезпечення особистих інтересів. Т. Гоббс змоделював гіпотетичний природний стан, у якому жили люди до утворення суспільства. У природному стані люди були відносно рівними, мали повну свободу, але вели постійну війну за виживання. За таких умов вони насамперед прагнули уникнути смерті й не мали жодної можливості забезпечувати свої інтереси на тривалий період.
Однак люди як раціональні істоти змогли укласти договір, який гарантував вихід із цього природного стану. Цей контракт повинен складатися з двох домовленостей:
1) люди повинні взаємно відмовитися від необмежених жодними законами прав, які мали у природному стані;
2) вони повинні уповноважити людину чи групу людей підтримувати цей контракт. Тобто мають домовитися жити за законами і створити механізм їх дотримання.
Укладення суспільного договору означає утворення суверена — штучного, договірного носія влади верховної, наділеного легітимними засобами підтримання умов договору. Життя під сувереном, який має абсолютну владу, може бути важким, але це краще ніж жити у природному стані. Суверен є єдиним гарантом неповернення до природного стану. Укладення суспільного договору означає також утворення загальновизнаної шкали цінностей. У природному стані немає нічого морального чи аморального, оскільки відсутні загальні норми поведінки. Суспільний договір встановлює такі норми, внаслідок чого утворюється спільнота людей зі спільними цінностями і виникає суспільство.
Дж. Локк також змоделював утворення держави як перехід від природного до громадянського стану шляхом укладення суспільного договору. Для нього це не постійна ворожнеча, а природна гармонія і свобода. Люди укладають суспільний договір не для того, щоб покинути природний стан, а для того, щоб захистити свої природні права, зокрема приватну власність. У результаті цього відбувається трансформація суспільства з природного на політичне суспільство з законами, урядом та суддями. Якщо урядування перетворюється на тиранію, що порушує умови контракту, люди мають право скинути урядовців, тобто розірвати контракт, і заново встановити громадянський стан. Дж. Локк уважав, що суспільний договір можна розірвати й укласти заново.
Ж.Ж. Руссо розглядав суспільний договір як засіб побудови легітимного і справедливого суспільного порядку. Мислитель підтримував гіпотезу, що люди за природою є вільними і переслідують свої індивідуальні інтереси. Уважав, що ці інтереси можна узгодити й забезпечити справедливе співіснування, міркував над тим, як «віднайти таку форму об’єднання, яка усією спільною силою забезпечувала б особистості та майну кожного з об’єднаних індивідів захист і покровительство, і завдяки якій кожен, приєднуючись до всіх, підкорявся б, однак, лише самому собі і залишався б так само вільним, як і раніше». У суспільному договорі передбачене відчуження прав окремих членів об’єднання на користь спільноти, де кожен «перетворює свою особу і всю свою силу на спільне надбання, яке перебуває під верховним керівництвом загальної волі, а кожного з членів тіла ми визнаємо невід’ємною часткою цілого». Кожен індивід стає подвійно зобов’язаним: як член суверена (політичного тіла) має обов’язки перед приватними особами, а як член об’єднання — перед сувереном. Укладення соціального договору означає перехід від природного до громадянського стану, від відносин на основі сили до відносин на засадах права. Утворене об’єднання називається громадянською спільнотою, або республікою, а його члени — громадянами.
Теорія суспільного договору мала значний вплив на формування суспільств Західної Європи, особливо на політичний устрій країн Британської Cпівдружності (див. Співдружність Націй).
Джерела
- Hobbes T. Leviathan. London : Green Dragon in St. Pauls Church-yard, 1651. 445 p.
- Гоббс Т. Левіафан, або Суть, будова і повноваження держави церковної та цивільної / Пер. з англ. Р. Димерець, В. Єрмоленко, Н. Іванова та ін. Київ : Дух і Літера, 2000. 600 с.
- Лок Дж. Два трактати про врядування / Пер. з англ. О. Терех, Р. Димирець. Київ : Основи, 2001. 265 с.
- Руссо Ж.-Ж. Про суспільну угоду, або принципи політичного права / Пер. з фр. О. Хома. Київ : Port-Royal, 2001. 349 с.
- Locke J. Two Treatises of Government and A Letter Concerning Toleration. New Haven : Yale University Press, 2003. 384 p.
Література
- Skyrms B. Evolution of the Social Contract. 2nd ed. Cambridge : Cambridge University Press, 2014. 148 p.
- Weale A. Modern Social Contract Theory. Oxford : Oxford University Press, 2020. 472 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Буник М. З. Суспільний договір // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Суспільний договір (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 01.10.2024
