Гоббс, Томас

Портрет Т. Гоббса (фрагмент), бл. 1670, художник Дж. М. Райт

Гоббс, То́мас (англ. Hobbes, Thomas; 05.04.1588, м. Мальмсбері, графство Вілтшир, Англія, Велика Британія — 04.12.1679, маєток Гардвік-Голл, графство Дербішир, Англія, Велика Британія; похований у с. Олт-Гакналл, графство Дербішир) — філософ, математик, теоретик держави, історик, епістемолог, фундатор політичної філософії Нового часу.

Гоббс, Томас (Hobbes, Thomas)
Народження	05.04.1588
Місце народження	Мальмсбері
Смерть	04.12.1679
Місце смерті	Гардвік-Голл
Alma mater	Оксфордський університет
Місце діяльності	Велика Британія, Франція
Напрями діяльності	філософія політики, теорія держави і права

Життєпис

Народився в сім’ї сільського священника, мати походила з фермерської родини. З дитинства вирізнявся здібностями до навчання, опанував класичні мови у приватній школі. Підлітком здійснив латинський віршований переклад давньогрецької трагедії Евріпіда «Медея».

У віці 14 р. залишив рідне місто, щоби розпочати студії з математики, фізики та класичної літератури в Магдален-коледжі Оксфордського університету (1603–1607). Фінансову підтримку дістав від заможного дядька, який опікувався юнаком. Уже під час навчання виформував негативне ставлення до академічної освіти, університетської схоластичної філософії (див. Схоластика), аристотелівської логіки та політичної теорії.

Після здобуття диплома бакалавра (1608) вступив на службу до впливової аристократичної родини Кавендішів, спочатку як вихователь, компаньйон і особистий секретар Вільяма Кавендіша (1590–1628, майбутнього графа Девонширського), згодом — його сина. Співпраця з цією родиною тривала майже все життя мислителя й відіграла визначальну роль в його інтелектуальному становленні. Це забезпечило Гоббсу доступ до великої бібліотеки, можливість подорожувати та спілкуватися з провідними вченими та філософами свого часу.

Першу велику подорож Європою здійснив разом із вихованцем між 1610 і 1615. Від 1620 деякий час працював секретарем філософа та державного діяча Ф. Бекона, перекладав латиною його ранні праці. Наприкінці 1620-х тривалий час мешкав у м. Парижі, де познайомився з ученим і богословом М. Мерсенном. Під час третьої подорожі на континент у сер. 1630-х зустрівся з Г. Галілеєм у (1634–1636) у м. Флоренції. Повернувся на батьківщину 1637.

Наприкінці 1640, через події Громадянської війни в Англії 1642–1652, залишив батьківщину й вирушив до м. Парижа, де перебував у вигнанні до 1651 (як прихильник роялістів і теоретик абсолютного суверенітету мав підстави остерігатися переслідувань за свої політичні переконання). Короткий час обіймав посаду викладача математики у молодого Чарльза, принца Вельського (1647–1648). Листувався, а в 1648 особисто познайомився з Р. Декартом. У Франції Гоббс продовжив спілкування з М. Мерсенном та його колом, зокрема з філософом і натуралістом П. Гассенді, з яким його пов’язували дружні стосунки. Тут написав працю «Левіафан» (опубліковано 1651).

Після повернення до Англії (1651) продовжував публікувати філософські праці та переклади. У пізніші роки життя активно захищав свої ідеї в публічних дебатах. Зокрема, вів тривалі суперечки з математиком Дж. Валлісом (Воллісом, 1616–1703), теологом і ученим Сетом Вордом (1617–1689; обидва — Велика Британія), які критикували його спроби розв’язати класичну задачу квадратури круга. Окрему дискусію провадив із англіканським теологом Дж. Бремголлом (1594–1663; Велика Британія) щодо проблеми свободи волі та необхідності. Полемізував із природознавцем Р. Бойлем щодо засад експериментальної фізики.

Погляди і праці

Був дуже плідним письменником і перекладачем. У 1629 здійснив англійський переклад праці Фукідіда «Історія Пелопоннеської війни».

Цілісну філософську систему сформував порівняно пізно — переважно під час еміграції до м. Парижа (1640–1651), а також після повернення до м. Лондона. Свій задум виклав латинською мовою під назвою «Елементи Закону, Природного і Політичного» (лат. Elementa philosophiae) в трьох частинах: «Про тіло» (De corpore; 1655); «Про людину» (De homine; 1658); «Про громадянина» (De cive; була опублікована першою в 1642 і 1647). Саме третю частину, присвячену теорії держави і права, згодом розвинув у своєму найвідомішому англомовному творі «Левіафан» («Leviathan»; 1651).

Наприкінці 1660-х завершив історичну працю «Бегемот, або Довгий парламент» («Behemoth, or The Long Parliament»), присвячену подіям громадянської війни в Англії та діяльності парламенту в 1640–1653 (опубліковано посмертно). Уклав латинське видання «Левіафана» (1668) зі змінами та доповненнями.

У 1670-х звернувся до класичної спадщини та опублікував переклади поем Гомера «Одіссеї» та «Іліади».

Гоббс розпрацьовував свою філософію з опертям на натуралістичне бачення світу. Формував свої погляди самостійно, без прямої залежності від англійських інтелектуальних кіл (зокрема Ф. Бекона): тривале перебування у Франції та Італії сприяло засвоєнню нових ідей та впливових континентальних традицій — раціоналізму та натуралізму. Розвивав раціоналістичну теорією пізнання, започатковану Р. Декартом та частково Г. Галілеєм. Ще раніше, під впливом вивчення Евкліда, плекав задум вибудувати філософію як струнку раціональну систему, подібну до геометрії. Щодо натуралізму — Гоббс продовжив лінію, що сягає доби Відродження, зокрема у вченні Телезіо та інших мислителів, які прагнули відновити античну традицію стоїків та епікурейців.

Найоригінальніше його талант увиразнився у царині політичної філософії. Хоча серед його попередників називають Н. Макіавеллі, Г. Гроція, Ж. Бодена та Й. Альтузія, вони здебільшого були істориками або правниками, тоді як Гоббс міркував з позицій філософа-матеріаліста й номіналіста.

Метафізика

Фронтиспіс книги «Левіафан», 1651

Гоббс розбудував свою філософію на послідовно раціоналістичній і матеріалістичній основі. Вважав, що реальність складається винятково з тіл, тоді як уявлення про нематеріальні субстанції є лише фікціями мислення. Тим намагався усунути картезіанську проблему співвідношення душі й тіла. Найбільшу критику спричинили два положення його теорії: а) всі тілесні процеси зводяться до руху; б) психічні явища також мають механічну природу. Захищаючи першу тезу, Гоббс, подібно до Галілея і Декарта, стверджував, що чуттєві якості мають суб’єктивний характер, не є об’єктивними властивостями речей. На користь цього наводив два аргументи: появу відчуттів без зовнішнього подразника (як у снах чи мареннях) та здатність різних впливів викликати однакові переживання (наприклад, механічний вплив на зоровий нерв може спричинити відчуття світла). Твердження про механічну природу психічного Гоббс обґрунтовував тим, що рух може породжувати лише рух і сам виникає лише через рух; позаяк стани свідомості спричинені тілесними змінами та, своєю чергою, зумовлюють дії тіла, вони мають ту саму природу. Крім того, вбачав аналогію між фізичним рухом і вольовим імпульсом, підкреслював їхню структурну подібність.

Епістемологія

У концепції Гоббса не існувало жодних ідеальних сутностей: психічні явища мали тілесну основу, а самі тіла розглянуто як механізми.

Пізнання, як і кожний інший процес, тлумачив механістично. Під час контакту зовнішнього об’єкта з органом чуття рух передається від предмету до органа, далі — через нерви — до мозку. Отже, пізнавальний акт обов’язково проходить через сферу чуттєвості: у межах механічної моделі іншого шляху бути не може. Унаслідок цього методологічний раціоналізм поєднувався з психологічним сенсуалізмом. Водночас Гоббс усвідомлював гіпотетичний характер такої механістичної інтерпретації, бо будь-яке знання є висновком із явищ, яким властиві гіпотетичні причини.

Натуралістична етика і політика

Тлумачив соціальну філософію натуралістично — як продовження вчення про природу; виходив із припущення, що людиною керують ті самі механічні закони, що й фізичним світом. Вважав, що світові потрібна нова політична система, яку він мав за мету запропонувати.

Заперечивши аристотелівську тезу про людину як «істоту політичну», Гоббс стверджував, що людина від природи керується егоїзмом: кожен дбає насамперед про самозбереження та власну користь. Добром є те, що служить інтересам індивіда, злом — те, що їм суперечить; іншого мірила природа не встановлює. У природному стані не існує ні прав, ані обов’язків, які могли б обмежувати людину; усе, чого вона здатна досягти, визначають винятково її власна сила та можливості. Звідси висновував, що в природному стані панує «війна всіх проти всіх» (лат. bellum omnium contra omnes), а «людина людині вовк» (лат. homo homini lupus est). Проте безперервна боротьба загрожує власне існуванню людей, а тому (спонукані почуттями страху, взаємної небезпеки і розсудливістю) індивіди відмовляються від частини своїх претензій і погоджуються жити так, ніби пов’язані договором. У такий спосіб постає держава — не як природний витвір, а штучна конструкція, покликана забезпечити припинення війни і громадянський мир. Лише з її виникненням з’являються право, обов’язок і загальна норма добра та зла.

Механістично Гоббс пояснював не тільки походження держави, а й принципи її функціонування. Ідеалом для нього був добре налагоджений механізм, що потребує єдиного центру сили. У політичному вимірі це означало пріоритет монарха як носія верховної влади: піддані передають йому свої права, а норми життя визначені його волею. Використовує образ біблійного чудовиська Левіафана як алегорію могутньої й мало не всевладної держави («смертного бога»). Через радикальні ідеї про підпорядкування церкви державі та абсолютну владу монарха книги Гоббса часто забороняли, а його послідовники зазнавали утисків.

Ідеї природного стану людини, природного закону та суспільного договору визначатимуть чільний напрям політичного філософування 17–18 ст.

Філософія релігії

Гоббс виключає з царини філософії теми, занадто складні для причиново-механістичного тлумачення, визнає їх предметом раціонального обговорення, але не науки (scientia). Його критикували як атеїста, хоча в праці «Елементи права» він пропонує космологічний аргумент на користь існування Бога та підкреслює: ми можемо знати, що «перша причина всіх причин» існує. Вказував, що приписування Богові певних рис не означає його буквального описання. Ми або висловлюємо свою нездатність на це, коли називаємо Бога незбагненним, або висловлюємо свою повагу, коли називаємо Його велемудрим і справедливим. У пізніших працях, зокрема в додатку до латинського видання «Левіафана» (1668), Гоббс допускає, що Бог має принаймні одну рису — протяжність, впливаючи на світ як цілісність, але не перебуваючи в кожній його точці.

Філософ скептично ставився до чудес і видінь.

Визнання

Гоббс посів проміжне місце між добою Відродження і Просвітництвом. Серед визначних мислителів його ідеї розвивав Б. Спіноза, прихильно оцінював П. Гассенді. Натомість опозицію становили представники кембриджського платонізму (Ральф Кадворт і Генрі Мор), а також Дж. Лок та Е. Шефтсбері.

У 18 ст. інтерес до ідей Гоббса зріс на тлі занепаду впливу Р. Декарта та Н. Мальбранша. Значну увагу його працям приділяв Г. Ляйбніц, хоча й критикував у багатьох аспектах. Найбільший резонанс мала політична теорія Гоббса — найоригінальніша частина ідейної спадщини, що й забезпечила йому тривалу славу одного з засновників новочасної політичної думки.

Пізніші британські емпіристи, зокрема Дж. Лок і Д. Г’юм, розвивали теми, започатковані Гоббсом, що дозволило вважати його піонером британського емпіризму.

1929 до 250-річчя з дня смерті мислителя, в м. Оксфорді відбувся науковий конгрес, а наступного року засновано Гоббсівське товариство (Societas Hobbesiana).

У грудні 1983 в США створено Міжнародну асоціацію Гоббса; а 2011 — Європейське товариство Гоббса. Від 2026 внаслідок злиття обох структур засновано Міжнародне товариство Гоббса (англ. The International Hobbes Society) як дослідницька мережа та наукова платформа для обміну ідеями і дослідженнями.

На честь діяча названо астероїд 7012 Гоббс (відкрито 1991).

Додатково

Гоббс народився передчасно, оскільки його мати була налякана звісткою про наближення до Франції іспанської морської Армади. Згодом філософ зазначав, що його мати народила двійню — його і страх.
Головна праця мислителя «Левіафан» неодноразово зазнавала заборон, відомо про факт її публічного спалення. Католицька церква вважала небезпечними ідеї Гоббса про сильну й суверенну державу, підпорядкування монарху церковної влади, що мало наслідком внесення його творів до «Індексу заборонених книг».

Праці

The Clarendon Edition of the Works of Thomas Hobbes : (Vols. 1–24). Oxford : Oxford University Press, 1994–

У к р. п е р е к л. —

Бегемот / Пер. з англ. Л. Білас. Київ : Абрис, 1996. 336 с.
Левіафан, або Суть, будова і повноваження держави церковної та цивільної / Пер. з англ. Р. Димерець та ін. Київ : Дух і Літера, 2000. 600 с.

Література

Sorell T. Hobbes. The Arguments of the Philosophers. London : Routledge, 1999. 176 p.
Hoekstra K. Hobbes on Law, Nature, and Reason // Journal of the History of Philosophy. 2003. Vol. 41 (1). P. 111–120.
Панич О. О. Розвідки з історії скептицизму в британо-американській епістемології. Ч. 1: Британська модерна філософія (Гоббс, Локк, Барклі, Х'юм, Рід). Донецьк : Донецький національний університет, 2007. 524 с.
The Cambridge companion to Hobbes’s Leviathan / Ed. by P. Springborg. Cambridge; New York : Cambridge University Press, 2007. 533 р.
Дзьобань О. Проблеми безпеки у договірній концепції Томаса Гоббса: Аксіологічний аспект // Стратегічні пріоритети. 2008. № 1 (6). C. 161–167.
Höffe O. Thomas Hobbes. München : C. H. Beck, 2010. 251 p.
The Oxford handbook of Hobbes / Ed. by A. P. Martinich, K. Hoekstra. Oxford : Oxford University Press, 2016. 649 p.
Усов Д. В. Філософія свободи Томаса Гоббса: засадничі складові та новітні контексти // Multiversum. Philosophical almanac. 2021. Вип. 2 (174). Т. 1. С. 81–94.
A Companion to Hobbes / Ed. by M. P. Adams Oxford : Wiley-Blackwell, 2021. 544 p.
Bardin A. Hobbes’s Materialist Agenda: The Politics of Early Modern Science. Edinburgh : Edinburgh University Press, 2026. 224 р.

Автор ВУЕ

Ю. В. Розумна

Покликання на цю статтю: Розумна Ю. В. Гоббс, Томас // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Гоббс, Томас (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.03.2026