Бєлгородська область
Бє́лгородська о́бласть (рос. Белгородская область) — адміністративно-територіальна одиниця Росії, суб’єкт федерації. Обласний центр — м. Бєлгород.
|
Бєлгородська область (Белгородская область) | |
|---|---|
| Тип | область |
| Адміністративний центр | Бєлгород |
| Країна | Росія |
| Площа (кв. км) | 27 100 |
| Чисельність населення (тис.осіб) | 1 511,6 |
| Густота населення (осіб на кв.км) | 55,8 |
| Найбільші міста | Бєлгород |
| Адміністративні кордони | Курська область, Воронезька область |
| Міжнародні кордони | Україна |
Зміст
Географічне положення
Область розташована на південному заході Росії. Займає частину південного схилу Середньоруської височини в басейнах річок Дніпра і Дона на Східно-Європейській платформі. Межує на півдні та заході з Луганською, Харківською й Сумською областями України, на півночі та північному сході — з Курською, на сході — з Воронезькою областями РФ.
Протяжність з півночі на південь — близько 190 км, із заходу на схід — приблизно 270 км. Загальна довжина кордонів — 1 150 км, з Україною — 540 км. Територія — 27,1 тис. км².
Адміністративний поділ
Поділена на 21 район, 6 міст обласного підпорядкування (Алексєєвка, Бєлгород, Валуйки, Старий Оскол, Губкін, Шебекіно) і 4 міста районного підпорядкування (Грайворон, Новий Оскол, Короча, Строїтель), 20 селищ міського типу, 1592 сіл. Адміністративний центр — м. Бєлгород.
Історична довідка
Поява людей на території сучасної Бєлгородської області датується добою верхнього палеоліту (найдавніші стоянки — Деміно-Олександрівка I, Деміно-Олександрівка XII, обидві безпосередньо на кордоні з Україною поблизу однойменного села Харківської обл., та ін.). Виявлено також стоянки й окремі пам’ятки доби мезоліту й неоліту. Бронзовий вік зокрема представлений пам’ятками катакомбної культури. У І тис. до н.е. регіон перебував під культурним впливом скіфів (виявлено окремі скіфські поховання).
У ранньому середньовіччі на територію майбутньої Бєлгородської області мігрували алани (виявлено залишки їхніх укріплень і поховань). У 8–9 ст. місцевість було заселено східнослов’янськими племенами сіверян. У цей період аланське і слов’янське населення регіону було данниками Хозарського каганату.
Територія Бєлгородської області остаточно опинилася під владою Давньої Русі у кін. 9–10 ст. (регіон перебував у залежності від Чернігівського князівства, а пізніше став його частиною).
У 13 ст. місцевість зазнала значного спустошення під час Монгольської навали, після чого залишалася рідконаселеною. У 14–15 ст. на регіон претендували Московське князівство й Велике князівство Литовське. На початку 16 ст. територія майбутньої Бєлгородської області остаточно опинилася під владою Московського князівства.
Для захисту прикордонних територій від нападів кочовиків за наказом московського царя 1596 почали зводити фортецю Бєлгород й інші укріплені міста регіону. 1612 військо князя Семена Лика (?–1621, намісник князів Вишневецьких у м. Овручі) захопило і зруйнувало фортецю. Наступного року її відновили на лівому березі р. Сіверський Донець.
1638–1658 російська влада звела систему укріплень від р. Ворскли майже до р. Дону [відома як Бєлгородська оборонна лінія («Белгородська черта»)]. Для забезпечення її функціонування створена окрема адміністративно-територіальна військова одиниця — Бєлгородський полк. Після Переяславської ради й поширення влади Росії на Лівобережну Україну у 2 пол. 17 ст. місто втратило оборонне значення.
1708–1727 територія була розділена між Київською та Азовською губерніями. 1727 утворена окрема Бєлгородська губернія (до неї входили землі сучасної Бєлгородської, Курської, Орловської, частково Брянської та Харківської областей).
Після адміністративної реформи 1780 м. Бєлгород став повітовим центром Курського намісництва, згодом губернії (19 ст.).
Після розпаду Російської імперії на початку квітня 1918 ці території ввійшли до складу Української Народної Республіки, після перевороту 29.04.1918 — до Української Держави гетьмана П. Скоропадського. У грудні 1918 Бєлгородська область зайнята більшовицькими військами, з літа до грудня 1919 — під контролем Добровольчої армії лідера А. Денікіна. На початку 1919 регіон включено до складу Курської губернії, з 1928 приєднано до Центрально-Чорноземної області, а з 1934 — до Курської області.
Під час Другої світової війни територія майбутньої області була окупована німецькими військами (нацистські війська зайшли на територію регіону наприкінці осені 1941, повністю зайнявши її влітку 1942). Упродовж весни-літа 1943 радянські війська здійснили низку контрнаступальних операцій, вигнавши нацистів із регіону.
06.01.1954 Президія Верховної Ради СРСР видала указ про утворення Бєлгородської області, частину районів виокремлено із Курської (зокрема м. Бєлгород) й Воронезької областей.
24.02.2022 Росія розпочала повномасштабне вторгнення на територію України (див. Російсько-українська війна). Бєлгородська область стала одним із основних плацдармів російських окупаційних військ. Через неї відбувався рух військ агресора в напрямку м. Старобільська (Луганська область, Україна) і прикордонних районів Харківської області. Під час контрнаступальної операції 06–30.09.2022 і звільнення окупованої частини Харківської області частина російських військ відступила до Бєлгородської області. З території Бєлгородської області війська агресора завдають регулярних обстрілів по м. Харкову і прикордонних районах Харківської області. З 10.05.2024 розпочалася повторна спроба наступу на прикордонну територію, основним плацдармом для якої знову є Бєлгородська область.
Природа
Рельєф і корисні копалини
Рельєф — горбиста полого-хвиляста ерозійна (див. Ерозія) рівнина із середньою висотою 200 м (над рівнем моря). Місцевість яружно-балкова. На південному сході — різнотравні лучні степи, переважно розорані. Найвища точка області — на північному заході у Прохорівському районі; найнижча — у долинах річок Оскіл та Сіверський Донець. У південно-західній частині — зона зчленування південно-західного схилу Воронезької антеклізи та Дніпровсько-Донецької западини.
На території області розташована південно-східна частина Курської магнітної аномалії. Видобувають боксит, апатит, будівельні матеріали (глина, пісок, крейда), золото, графіт, граніт, базальт, діабаз, кварцит, гнейс, мігматити.
Ґрунти
Найпоширеніші ґрунти — типові, звичайні, вилугувані, опідзолені, солонцюваті та карбонатні чорноземи, також є темно-сірі та світло-сірі лісові.
Річки
В області налічується приблизно 480 річок. Найбільші: північно-західні — Сіверський Донець, Ворскла, Ворсклиця, Псел, східні — Оскіл, Тиха Сосна, Чорна Калитва, Валуй. Більшість з них рівнинні, з малими ухилами, мають роздроблені долини з широкими заплавами.
Клімат
Клімат — помірно континентальний. Середня річна температура — від +5,4 °C до +6,7 °C, змінюється з півночі на південний схід. Тут м’яка зима, літо — тривале, присутні снігопади та відлиги. Опади — нерівномірні, середня кількість — 540–550 мм, найбільше випадає на заході й на півночі.
Рослинний і тваринний світ
Флора області загалом налічує 1475 видів судинних рослин. Область розташована у межах двох зон: лісостепової і степової. У лісостеповій зоні представлені підзони типового (охоплює більшу частину території області) і південного Лісостепу. Основу рослинного покриву складають широколистяні ліси, байрачні ліси, діброви, заплавні ліси, остепнені луки, лучні степи, справжні степи. Основною лісотвірною породою є дуб звичайний. Також в області збереглися реліктові (див. Релікти) крейдяні бори із сосною крейдовою, а найбільше природних соснових борів збереглося по річках Оскіл, Ворскла, Сіверський Донець, Нежеголь. По всій території поширені лучні, лучно-степові, степові, лісові, узлісні, чагарникові, карбонатних відслонень, водно-болотні, прибережно-водні, синантропні рослинні угруповання.
Понад чверть лісовкритих площ області становлять штучні насадження, що здебільшого виконують полезахисну, протиерозійну, санітарну функції. У складі лісових культур найчастіше використовують хвойні породи дерев. Значний, а подекуди й максимальний відсоток території області трансформований унаслідок господарської діяльності, що зумовило високу фрагментацію природного рослинного покриву, зниження лісистості, збереження природної рослинності у межах природоохоронних об’єктів і на неугіддях.
Фауна області багата й різноманітна, у її складі відомо понад 10 тис. видів, включно з 68 ссавцями, серед яких переважають гризуни (25 видів). Загалом представлені всі основні групи безхребетних і хребетних тварин: комахи, риби, земноводні, плазуни, птахи тощо. Тут зустрічаються лось, олень благородний, єнотоподібний собака, сарна європейська, свиня дика, вовк, лисиця, борсук, куниця, зайці, ховрах крапчастий та ін. Багатьом видам тварин загрожує зникнення, серед них дрохва, хохітва, дерихвіст степовий, тритон гребінчастий, підуст, сом та ін.
У межах області знаходиться 352 заповідних об’єкта і природоохоронні території, зокрема державний природний заповідник «Бєлогор’є», у складі якого охороняються ділянки степової рослинності, Ровенський і Хотмижський природні парки, 208 заказників, пам’ятки природи тощо.
Населення
Кількість населення — 1 511,6 тис. осіб (2005, перепис), густота — 55,8 осіб/км². Міське — 65,8 %, сільське — 34,2 %. склад населення за етнічними групами (2010, перепис): росіяни (94,4 %), українці (2,8 %), вірмени (0,5 %), азербайджанці (0,3 %), турки (0,3 %), татари (0,2 %).
Господарство
Промисловість
Провідні галузі промисловості: харчова, гірничодобувна, хімічна, машинобудівна, металургійна, виробництво будівельних матеріалів. Серед підприємств станом на 2024 — «Комбінат КМАруда», «Металоінвест», «Яковлівський гірничо-збагачувальний комбінат», молочний комбінат, кондитерська фабрика, цементний, механічний та лакофарбовий заводи. Також діють 4 теплові електростанції (3 — у м. Бєлгороді, 1 — у м. Губкіні).
Сільське господарство
Найпоширеніший вид діяльності у сільському господарстві — тваринництво. Розводять свиней, корів, курей, індиків, овець, кіз, з риб: щуку, карася, короп, осетра. Також зустрічаються конярство та бджільництво.
Вирощують пшеницю, гречку, просо, ячмінь, кукурудзу, горох, сою, соняшник, цукровий буряк, картоплю, гірчицю, капусту, гарбуз тощо. Бєлгородська область на четвертому місці за вирощуванням зернових культур в Росії.
Сфера послуг
Поширена роздрібна торгівля. Працюють відділення банків та пошти, заклади громадського харчування, побутового обслуговування населення, лікарні тощо. Станом на 2020 загальна кількість туристів була 216,3 тис. Росіян — 208,6 тис.; іноземців, які зупинялись у готелях та в інших закладах відпочинку — 7,7 тис. (з 91 країни світу). Найбільше з України (62.3 %) та Білорусі (7,5 %).
Транспорт
Бєлгородська область має розвинену транспортну мережу. Протяжність автомобільних доріг з твердим покриттям — 19 804 км. Загальна довжина залізничних колій — 700 км (2018). Основні ділянки залізничних магістралей: Прохорівка — Наумовка, Трефілівка — Нежеголь, Івня — Хотмизьк, Засимівка — Уразово, Рогове — Валуйки (останні дві використовуються для транзитних вантажних перевезень).
У м. Бєлгороді діє міжнародний аеропорт (1954), у м. Старий Оскол — внутрішній.
Наука, освіта, культура
Наука та освіта
Станом на 2024 налічують 550 закладів загальної середньої освіти. Серед інших закладів — дошкільні (ясла-садок), коледжі, професійно-технічні училища. Діють музичні, спортивні, художні школи, будинки дитячої творчості. Заклади вищої освіти у м. Бєлгороді — Бєлгородський державний технологічний університет імені В. Г. Шухова (з 1970), Бєлгородський державний аграрний університет (з 1978), Бєлгородський університет кооперації, економіки та права (з 1978), Бєлгородський державний інститут мистецтв та культури (з 1960) тощо.
Культура й мистецтво
Серед закладів культури — театри, музеї, загальнодоступні бібліотеки, організації культурно-дозвільного типу тощо. Станом на 2024 працюють: Бєлгородський державний історико-краєзнавчий музей (з 1924), Бєлгородський музей народної культури (з 1999); Бєлгородський державний літературний музей (з 1999); Бєлгородський державний історико-мистецький музей-діорама «Курська битва. Бєлгородський напрямок» (з 1987); Державний воєнно-історичний музей-заповідник «Прохорівське поле» (з 1995; Прохоровський район); Шебекінський історико-художній музей (з 1984, м. Шебекіно), Валуйський історико-художній музей (з 1964, м. Валуйки) тощо. Серед будинків-музеїв — Музей М. Ватутіна (з 1950; с. Мандрове), Музей В. Єрошенка (з 1986; с. Обухівка;).
Пам’ятки області — Свято-Троїцький Холківський монастир (засн. 1620; с. Холки), собор Успіння Пресвятої Богородиці (побуд. 1803; м. Новий Оскіл), собор Олександра Невського (побуд. 1903; м. Старий Оскол) тощо.
Також діє Бєлгородська державна філармонія (з 1966), у складі якої є симфонічний оркестр (від 1994).
У районі проводяться міжнародні фестивалі: хорової музики імені С. О. Дегтярьова (1766–1813) та Г. Я. Ломакіна (1812–1885); гітарної музики (від 1994; м. Бєлгород); слов’янської культури «Хотмизька осінь» (з 1997; с. Хотмизьк Борисівського району). З 1993 проходить Всеросійський конкурс баяністів та акордеоністів.
Спорт
Наявні басейни, спортивні комплекси, стадіони. Найпопулярніші види спорту — армреслінг, баскетбол, волейбол, плавання, спортивна та художня гімнастика, футбол, бокс тощо.
Персоналії
В Бєлгородській області народились винахідник у галузі поліграфії Алісов М. І.; письменник Єрошенко В. Я.; авіатор Анощенко М. Д.
Література
- География Белгородской области / Под общ. ред. Г. Н. Григорьева. Белгород : Белгородский государственный национальный исследовательский университет, 1996. 144 с.
- Пархоменко И. Г. Белгородская губерния. 2-е изд., испр. и доп. Белгород : Белорусская государственная сельскохозяйственная академия, 2002. 306 с.
- Білгород — це Україна // Історична правда. 2022. URL: https://www.istpravda.com.ua/artefacts/2022/03/30/161137/
- Маслійчук В. Білгород: російський острів в українському морі // Локальна історія. 2023. URL: https://localhistory.org.ua/texts/statti/bilgorod-rosiiskii-ostriv-v-ukrayinskomu-mori/
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Бєлгородська область // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бєлгородська область (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено: 23.06.2024
