Анощенко, Микола Дмитрович

АНОЩЕНКО-Николай-Дмитриевич-25.10.1894-14.12.1974.jpg

Анощенко, Микола Дмитрович ( рос. Анощенко Николай Дмитриевич; 07.10.1894, м. Бєлгород, тепер Російська Федерація — 14.12.1974, м. Москва, тепер Російська Федерація) — авіатор, винахідник, кінематографіст, один з основоположників кольорового та стереокіно.

Анощенко, Микола Дмитрович

(Анощенко Николай Дмитриевич)

Рік народження 07 .10 1894
Місце народження Бєлгород
Рік смерті 14 .12 1974
Місце смерті Москва
Alma mater Всеросійський державний інститут кінематографії
Напрями діяльності кінематограф, повітроплавання, література, мемуаристика
Відзнака Орден Святого Георгія, Орден Трудового Червоного Прапора, Орден Червоної Зірки


Життєпис

З юності захоплювався авіацією та спортом. 1910 отримав нагороду від М. Жуковського на перших в Російській імперії змаганнях планерів. З 1911 був завідувачем відділу авіації в «Газетці для дітей та юнацтва» («Газетка для детей и юношества»), писав статті для журналів «Аеро й автомобільне життя» («Аэро и автомобильная жизнь»), «Автомобіль і повітроплавство» («Автомобиль и воздухоплавание»), «До спорту» («К спорту»). Здійснив за 28 днів пішохідний перехід Москва — Севастополь, встановивши рекорд.

Під час Першої світової війни служив в авіазагоні аеростатів. 1916 закінчив у м. Петрограді (тепер м. Санкт-Петербург) школу повітроплавання й був направлений на Північний фронт. 05.05.1917 уперше на теренах Росії стрибнув з парашутом з прив’язаного аеростата з висоти 720 м. Першим запропонував, розробив і удосконалив м’який чохол куполу парашута.

У 1920-і був помічником начальника Повітряного флоту Червоної армії, очолював аеростатний відділ «Летючої лабораторії» — першої радянської науково-дослідної установи в галузі авіації. Займався відродженням «вільного повітроплавання» (безмоторними польотами на літальних апаратах), припиненого під час війни. Здійснював польоти з науковою метою. Виконавши усі вимоги Міжнародної авіаційної федерації, здобув звання «Першого червоного пілота-повітроплавця» (1920). 8–9.11.1922 встановив світовий рекорд, здійснивши політ на аеростаті тривалістю 22 години 10 хвилин на відстань 1273 км (від м. Москви до озера Ліекса, Фінляндія).

Ще 1913 здійснював зйомки з борту літака, тоді ж працював завідувачем відділу журналу «Кіно, театр і життя» («Кино, театр и жизнь»). У 1920-і був консультантом відділу наукових зйомок Кінокомітету Наркомпросу.

1925 направлений до Німеччини для вивчення кіносправи. Захопившись кіно, 1927 закінчив Державний інститут кінематографії. 1924–1956 викладав у цьому інституті, читав лекції з розроблених ним курсів «Загальна кінотехніка», «Технологія виробництва фільму», від 1940 — професор кафедри операторської майстерності.

Творчість

Написав кілька книг про повітроплавство: «Люди в повітрі», «Війна в повітрі» (обидві — 1923), «Літаки чи аеростати?» (1924), «Що таке Повітряний флот», «Що таке планери» та інші, а також низку праць про кіно, зокрема підручник «Основи кінематографії» (т. 1–3, 1929–1930; витримав кілька перевидань»), монографію «Основи сучасної кінотехніки» (1949) тощо.

У книзі «Народження кінофільми» («Рождение кинофильмы»; 1925) розповів про процес створення фільму на прикладі Київської кінофабрики Всеукраїнського кіноуправління (тепер Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка).

Був піонером у галузі створення навчального кіно, зняв низку навчальних і науково-популярних фільмів: «Аеростат і робота з ним», «Навчання молодих орлят», «Літак» (усі — 1918), «Люди-птахи» (1920), «На межі Азії» (1930) та ін.

Брав участь як кінооператор у створенні художніх фільмів: «Калоша № 18» (1927), «Злий дух» (1928), «П’ять хвилин» (1928), «Зелім-хан» (1929) та ін. 1929 його винахід — кінопроектор з безперервним рухом плівки було запатентовано в США, Франції та Німеччині.

1930 запатентував двокольоровий адитивний спосіб зйомки кольорового кіно «Спектроколор», за допомогою якого зняв перший радянський кольоровий документальний фільм «Свято праці» (1931). Застосовуючи цю систему, розробив процес зйомки та демонстрації стереокіно та зняв короткометражний стереофільм.

Залишив мемуари «Повітроплавці» («Воздухоплаватели»; 1960), а також машинописні спогади, що зберігаються в Білгородському державному краєзнавчому музеї.

Нагороди

Під час Першої світової війни був удостоєний шістьох бойових нагород, зокрема офіцерського ордена Святого Георгія.

Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, Червоної Зірки (1967), медалями.

Додатково

1944 М. Анощенко звернувся до Й. Сталіна з листом, в якому просив дозволити носити ордени часів Першої світової війни, зокрема Орден Святого Георгія, поряд із радянськими нагородами. Пропозицію було підтримано. Невдовзі вийшов проект указу. Відтоді носіння цих орденів не заборонялося.

Праці:

  • Кино в Германии. Москва : Кинопечать, 1927. 272 с.
  • Кино. Москва : Огонек, 1929. 47 с.
  • Общий курс кинематографии : в 3 т. Москва : Теакинопечать, 1929–1930.
  • Звучащая фильма в СССР и за границей. Москва : Теакинопечать, 1930. 104 с.
  • Чудеса киноаппарата. Москва : Теакинопечать, 1930. 104 с.
  • Краткий курс. Москва : Госкиноиздат, 1940. 355 с.
  • Основы современной кинотехники. Киев; Львов : Гостехиздат Украины, 1949. 200 с.
  • Воздухоплаватели. (Из воспоминаний). Москва : Воениздат, 1960. 181 с.
  • Кадрики из фильма моей памяти // Жизнь в кино: Ветераны о себе и своих товарищах / Сост. О. Т. Нестерович. Москва : Искусство, 1971. С. 95–107.

Література

  1. Анощенко Николай Дмитриевич // Попович М., Гончарук А., Куманев Г. и др. #Авиационная энциклопедия в лицах. Москва : Барс, 2007. С. 44.
  2. Климова И. А. Анощенко. Знаменитые земляки. Ярославль : Медиарост, 2019. 48 с.

Автор ВУЕ

Редакція_ВУЕ


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Анощенко, Микола Дмитрович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Анощенко, Микола Дмитрович (дата звернення: 3.04.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
25.03.2020

Покликання на статтю