Бультманн, Рудольф Карл

Бу́льтманн, Рудо́льф Карл (нім. Bultmann, Rudolf Karl; 20.08.1884, с. Віфельштеде, тепер земля Нижня Саксонія, Німеччина — 30.07.1976, м. Марбург, тепер земля Гессен, Німеччина) — біблеїст, теолог і філософ, один із лідерів протестантської філософської думки 20 ст.

Бультманн, Рудольф Карл (Bultmann, Rudolf Karl)
Народження	20.08.1884
Місце народження	Віфельштеде
Смерть	30.07.1976
Місце смерті	Марбург
Місце поховання	Марбург
Alma mater	Тюбінгенський університет Ебергарда Карла, Марбурзький університет імені Філіппа
Місце діяльності	Німеччина
Напрями діяльності	біблеїстика, теологія, філософія
Традиція/школа	протестантизм

Життєпис

Народився в сім’ї лютеранського пастора. У 1895–1903 навчався у гуманітарній гімназії в м. Ольденбурзі (тепер земля Нижня Саксонія), з-поміж однокласників був Карл Ясперс. Після завершення гімназії приступив до вивчення протестантської (див. Протестантизм) теології в Тюбінгенському університеті Ебергарда Карла. Продовжив студії в університетах Берліна [з 1904, зокрема слухав лекції біблеїстів А. фон Гарнака та Германа Гункеля (1862–1932; тепер Німеччина)], та Марбурга [з 1905, зокрема навчався у фахівців з Нового Завіту Йоганнеса Вайсса (1863–1914), Адольфа Юліхера (1857–1938) та професора систематичної теології Вільгельма Геррманна (1846–1922; усі — тепер Німеччина)].

1910 захистив у Марбурзькому університеті дисертацію «Стиль проповіді апостола Павла та кінічно-стоїчна діатриба» (нім. «Der Stil der paulinischen Predigt und die kynisch stoische Diatribe»), отримав ступінь ліценціата теології. 1912 — габілітаційну дисертацію (див. Габілітація), присвячену екзегезі Феодора Мопсуестійського (нім. «Die Exegese des Theodor von Mopsuestia»).

Викладав у Марбурзькому університеті (до 1916), активний учасник творчого гуртка професора теології Мартіна Раде (1857–1940; тепер Німеччина), публікувався на сторінках часопису «Ді крістліхе Вельт» (нім. «Die christliche Welt», «Християнський світ», виходив до травня 1941). Продовжив викладацьку діяльність на посаді доцента в Університеті Бреслау (з 1916, тепер Вроцлавський університет), екстраординарного професора в Університеті Гессена (з 1920).

На запрошення від Марбурзького університету повернувся у заклад, де пропрацював до свого виходу на пенсію (1921–1951). Саме в марбурзький період опублікував свої головні праці; познайомився з М. Гайдеґґером та Р. Отто.

У 1930–1940-х Р. Бультманн перебував в опозиції до руху німецьких християн і нацистського режиму, будучи членом Церкви сповідання («Bekennenden Kirche»).

Після війни відвідав США та Англію, виступав із лекціями (зажили відомості як «Гіффордські лекції»).

Був одружений, виховував трьох доньок. Похований разом із дружиною на головному Марбурзькому цвинтарі.

Погляди і праці

Творчість Р. Бультманна динамічно розвивалася в трьох контекстах: науковому (біблеїстика), філософському (герменевтика) й теологічному (екзистенціальна теологія).

Біблеїстика

Один із найвпливовіших біблеїстів 20 ст. Був одним з піонерів т. з. критики форми (Formgeschichte) — наукового підходу до тексту Євангелій. Останній характеризував як:

визначення усних елементів традиції, що передують її кристалізації в Євангеліях, або в циклах, що фіксують традицію (джерело Q — гіпотетичне джерело, збірка висловлювань Ісуса Христа, давніша за Євангеліє від Марка, яку автори Євангелія від Луки та Євангелія від Матвія, за припущенням, використовували незалежно один від одного);
виявлення послідовності у наративах.

Згідно з Бультманном, основу методології «критики форми» становлять такі припущення:

фрагментарний характер традиції, на якій уґрунтовані синоптичні Євангелія;
редакційна діяльність євангелістів з первинними елементами традиції;
визначення Євангелій як компіляції більш ранніх елементів усної традиції.

Метою «критики форми», відповідно, є:

виокремлення ранніх елементів традиції;
виявлення їхньої первісної форми;
аналіз їхнього походження й «місця в житті» ранньохристиянських еклезій;
визначення мотивів, якими керувалися автори Євангелій.

У біблеїстиці Р. Бультманна помітно виділяються два проблемних дискурси: а) пошук історичного Ісуса; б) походження синоптичних Євангелій.

Дослідник виказував серйозні сумніви щодо методології пошуку, вважав, що отримання інформації про особу Ісуса за результатами історичних реконструкцій є вкрай малоймовірним. На його переконання, ранньохристиянські джерела (синоптики, ап. Павло) не містять таких свідчень, бо їх не цікавив «історичний Ісус» (хоча й не відкидає можливості віднайти історичні свідоцтва про Ісуса, які містяться у синоптиків). Стосовно «місця в житті» (нім. «Sitz im Leben»), то його обумовили апологетичні мотиви (розбіжності з юдаїзмом). Саме цей елемент, згідно з Бультманном, суттєво вплинув на формування синоптичних Євангелій. Відтак сутність Євангелій, на його думку, полягає в тому, що вони є радше вираженням віри ранньохристиянських громад, аніж звісткою про життя історичного Ісуса. Євангелісти, апостоли Іван та Павло мовлять про Христа керигми, який є центром християнської віри. Відповідно до концептуальної схеми «історія проти оповіді» (нім. Historie versus Geschichte) або «історичний Ісус проти біблійного Христа» біблеїста Мартіна Келера (1835; тепер Росія — 1912; тепер Німеччина), Бультманн вважав, що «Христос євангелій» — це Христос віри, керигми, або духовного розуміння історії (Geschichte), тоді як Ісус є постаттю емпіричної історії (Historie). Проблема ліберальних теологів 19 ст., на його думку, полягала в тому, що вони прагнули віднайти «справжнього» Ісуса методами історичної науки. Бультманн погоджувався з А. Швейцером у тому, що такі спроби породили численні гіпотетичні образи Ісуса, які в реальності не існували.

Філософія (герменевтика)

Як і М. Гайдеґґер, Бультманн вважав, що об’єктивного дослідження тексту не існує. Відповідно, мова ціннісно-нейтральних фактів непридатна для розуміння тексту, а особливо тексту Біблії. Зважаючи на герменевтичні теорії Ф. Шлеєрмахера і В. Дільтея, дійшов висновку, що в контексті роботи з текстом необхідно враховувати місце людини в історії й ті життєві прояви, що закарбувалися на його сторінках. Робота з текстом вимагає не тільки лінгвістичних операцій, але й особистої зацікавленості дослідника, що дозволяє підійти до тексту з релевантними питаннями. Необхідною передумовою для розуміння вважав живий взаємозв’язок інтерпретатора з темою, що відбита в тексті.

Запозичив у попередньої герменевтичної традиції поняття «передрозуміння» (нім. Vorverständnis), яке постійно зорієнтовано на порушення певного питання (нім. Fragestellung). На його думку, інтерпретація Біблії неможлива з об’єктивних (наукових) позицій. Суб’єктивне тлумачення Нового Завіту стає найбільш об’єктивним у моменти, коли постає питання про власне існування. Зрештою, тоді й відкривається нагода почути текст. Відповідно, прочитання тексту Біблії має супроводжуватися екзистенційним пізнанням Бога в різних його формах.

Визначальним елементом герменевтичної системи Бультманна є концепція деміфологізації, яку він запропонував у праці «Керигма і міф» («Kerygma und Mythos»; 1941, опубл. 1948). Базована на припущенні, що донауковий світ Євангелія з його чудесами і надприродними силами є несумісним зі світом наукового мислення 20 ст. Згідно з Бультманном, людина-сучасник не мислить міфологічними категоріями 1 ст. н. е. Вона розуміє світ у науково-натуралістичних формах, які несумісні з новозавітною (глибоко міфологічною) картиною світу. В інтерпретації Бультманна міф — це не вигадка (як наполягали просвітники 18 ст.), рівним чином і не відбиття об’єктивного світу, але форма урозуміння людиною себе в цьому світі. Так, новозавітна картина світу зображує його трирівневим: Небо — земля — пекло, місцем боротьби між Богом і диявольськими силами.

Відповідно, своїм завданням мислитель убачав інтерпретацію Євангелія зрозумілою сучасникам мовою, з урахуванням новітньої картини світу. Забезпечити цей процес може деміфологізація Нового Завіту. На думку Бультманна, звістку (керигму), що є серцем Євангелія, необхідно звільнити від міфологічної оболонки та зробити зрозумілою сучасній культурі: міфи мають тлумачитися не міфологічно, але антропологічно й екзистенціально. Отже, на відміну від ліберальних теологів, він прагнув не усунути міф, але переосмислити його. На думку Бультманна, єдину прийнятну інтерпретацію Євангелія може запропонувати лише екзистенціалізм як найближча до християнства філософська традиція — їх об’єднує проблема людського існування. Запозичивши у Гайдеґґера ідею про «автентичне» і «неавтентичне» існування Бультманн використовує її для інтерпретації хамартіології (вчення про гріх), антропології й сотеріології, прагне надати давнім християнським поняттям нового й актуального звучання.

Лекція «Новий Завіт і міфологія. Проблема деміфологізації новозавітної проповіді», прочитана Бультманном 1941 для невеликого кола пасторів, після Другої світової війни стала предметом надзвичайно гострих теологічних дискусій. У 1950-1960-х роках вчення біблеїста стало предметом широкого обговорення в християнських інтелектуальних колах Європи та Північної Америки.

Теологія

Файл:Rudolf Bultmann als Porträtbüste von Michael Mohns.JPG

Погруддя Р. Бультманна, встановлене 2002 у м. Ольденбурзі (Німеччина)

На теологію Бультманна справила вагомий вплив співпраця з Гайдеґґером у 1923–1928. Так, його антропологія повністю побудована на гайдеґґерівському екзистенціальному аналізі людського існування. На його думку, сучасна людина керується двома принципами:
а) потурання власним егоїстичним інтересам і бажанням, що супроводжуються відмовою від життя за Божими заповідями;
б) прагнення досягти особистої й колективної безпеки за рахунок власних зусиль (фінансів, технологій, науки, політичних систем).
Водночас людина залишається смертною, вразливою до природних і стихійних лих, які не піддаються її контролю. Хамартіологія Бультманна походить від концепції «неавтентичного існування», яка в його інтерпретації є еквівалентом біблійного поняття «гріх». «Неавтентичне існування» — це життя на догоду плотській гріховній подобі, що є мінливою й тимчасовою. Відповідно, гріхом є прагнення триматися теперішнього, доступного, швидкоплинного, тобто того, що задовольняє своє неавтентичне Я.

Сотеріологія для Рудольфа Бультманна це процес досягнення своєї автентичності, на противагу амбітним мотивам сучасної людини. Бог закликає людство зректися практики самоспасіння та егоїзму. Слово Боже кличе до Бога, Який вище за світ і наукове мислення, і в Якому людина отримує безпеку і свою справжню природу. Шлях до спасіння пролягає через віру в християнську звістку та набуття Божої благодаті. Відтоді Бог починає вести людину в майбутнє, вивільняє тим від пут минулого неавтентичного життя. У екзистенціальній інтерпретації Бультманна спасіння постає як докорінна зміна способу існування, що супроводжується «розп’яттям» своїх прагнень, бажань і амбіцій із усвідомленням цілковитої залежності від Бога.

Основні праці

У м. Марбурзі Бультманн видає такі праці, як-от: «Історія синоптичної традиції» (1921), «Дослідження синоптичних Євангелій» (1925), чотиритомне зібрання есе «Віра і розуміння» (1933–1965), «Новий Завіт і міфологія: проблема деміфологізації новозавітного звіщення» (1941), «Історія та есхатологія» (1958) тощо.

Визнання

Нагороджений премією імені Ройхліна «за видатну німецьку роботу в галузі гуманітарних наук» (1957).

Удостоєний Ордена «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина» за особливі досягнення в культурній та інтелектуальній сферах (1974).

Бронзове погруддя Р. Бультманна встановлене в м. Ольденбурзі (2002).

Мав почесні докторські ступені багатьох університетів.

Найвідомішими учнями Р. Бультманна були: біблеїст Ернст Кеземанн (1906–1998; Німеччина), теологи Шуберт Огден (1928–2019; CША) та Вільгельм Камла (1905–1976; Німеччина). Його лекціями захоплювалася Г. Арендт.

Додатково

З погляду Бультманна, Ісус був конкретною, історичною особою, але його чудеса і воскресіння — це не історичні, а надісторичні (символічні) події. Ісус «воскрес» у серцях і свідомості перших учнів. Адже історичний факт, який включає воскресіння з мертвих, — абсолютно немислимий з наукової точки зору.
Мартін Гайдеґґер і Рудольф Бультманн вели листування упродовж 50 років (1925–1975).
На прохання Штутгартського єпископа К. Барт надав 1941 експертний висновок щодо програми деміфологізації Нового Завіту. У квітні 1952 Генеральний синод Об’єднаної євангелічної лютеранської церкви Німеччини (Фленсбурзький cинод) ухвалив декларацію проти «деміфологізаційної теології» Рудольфа Бультманна.
За заповітом Бультманна під час похоронної служби за ним (04.08.1976 у церкві Маттеускірхе в Марбурзі) біблійні тексти читали без богословських коментарів.

Праці

Die Geschichte der synoptischen Tradition. 2 aufl. Göttingen : Vandenhoeck & Ruprecht, 1931. 408 р.
Glauben und Verstehen: Gesammelte Aufsätze : in 4 bd. Tübingen : Mohr (Paul Siebeck), 1933–1965.
Geschichte und Eschatologie: Gesammelte Aufsätze. Tübingen : Mohr (Paul Siebeck), 1964. 188 р.
Die Erforschung der synoptischen Evangelien. Berlin : Alfred Töpelmann, 1966. 54 р.
Neues Testament und Mythologie das Problem der Entmythologisierung der neutestamentlichen Verkündigung. München : Сhr. Kaiser, 1985. 64 р.

Література

Grenz S. J., Olson R. E. 20th-Century Theology: God and the world in a transitional age. Downers Grove : InterVarsity Press, 1992. 393 p.
Hammann K. Rudolf Bultmann: Eine Biographie. Tübingen : Mohr Siebeck, 2009. 582 р.
Kennedy P. Twentieth Century Theologians: A New Introduction to Modern Christian Thought. London : I.B.Tauris & Co Ltd, 2010. 364 p.
Labron T. Bultmann Unlocked. London : T. & T. Clark, 2011. 130 p.
Таранов С. Теологічний екзистенціалізм. Київ : Четверта хвиля, 2014. 328 с.
Congdon D. Rudolf Bultmann: a companion to his Тheology. Eugene : Cascade Books, 2015. 176 p.
Соколовський О. Христологія: еволюція доктрини. Житомир: Вид-во Євенок О. О., 2018. 472 с.

Автор ВУЕ

А. С. Данканіч

Покликання на цю статтю: Данканіч А. С. Бультманн, Рудольф Карл // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бультманн, Рудольф Карл (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 21.06.2024