Арендт, Ганна

Hannah Arendt 1933.jpg

А́́рендт, Га́нна (нім. Arendt, Hannah; 14.10.1906, м. Ганновер, тепер Німеччина — 04.12.1975, м. Нью-Йорк, США) — політична філософиня, політологиня, соціологиня. Учениця М. Гайдеггера, Е. Гуссерля та К. Ясперса. Фундаторка теорії тоталітаризму як соціального явища.

Арендт, Ганна

(Arendt, Hannah)

Рік народження 14.10.1906
Місце народження Ганновер
Рік смерті 04.12.1975
Місце смерті Нью-Йорк
Напрями діяльності філософія, політологія, соціологія

Життєпис

Народилася в родині, яка належала до середнього класу і дотримувалася соціал-демократичних поглядів. Виросла в м. Кенігсберзі (тепер м. Калінінград, РФ), куди незабаром після її народження переїхала сім’я.

Вивчала філософію та теологію в університетах Марбурга, Фрейбурга та Гейдельберга, захоплювалась лекціями Е. Гуссерля, К. Ясперса, Р. Бультмана і М. Гайдеггера.

1928 захистила докторську дисертацію про поняття любові у філософії Августина Аврелія. Протягом 1929–1937 одружена з мислителем і есеїстом Г. Андерсом. Від 1933 після приходу до влади А. Гітлера брала активну участь у роботі організацій, що допомагали переховуватися та виїжджати євреям, спочатку в м. Берліні, потім у м. Парижі. 1940 була заарештована та інтернована до концентраційного табору поблизу м. Гурс, звідки незабаром утекла.

1940 вийшла заміж за філософа і поета Г. Блюхера (1899–1970). 1941 через м. Лісабон (Португалія) емігрувала з чоловіком до США. Громадянство отримала 1950. В еміграції Арендт активно писала статті для різних журналів, зокрема, для журналу німецьких євреїв в США «Ауфбау» («Aufbau»). Вела публічну кампанію за створення єврейської армії, акцентуючи на необхідності заново сформулювати принципи сіонізму. У 1940-ві обіймала посаду виконавчого директора корпорації «Єврейське культурне відродження», що сприяла та підтримувала єврейських письменників і вчених-гуманітаріїв, які зазнали переслідувань від нацистського режиму. Публікувала полемічні статті на тему нацистських переслідувань євреїв. У США співпрацювала з міжнародними єврейськими організаціями.

Після війни Арендт викладала в Принстонському і Колумбійському університетах, Каліфорнійському університеті у Берклі. Від 1963 ― професор Чиказького університету, 1967 стала професором політичної філософії в Нью-Йоркській новій школі (фактично американській філії Франкфуртської школи).

Погляди і творчість

У 1950-ті Арендт аналізувала ступені занепаду вільного світу, розглядала новітні процеси індустріалізації, автоматизації, творення масового суспільства споживання. Вбачала порятунок у стабільності людських інституцій, принципово вважала, що постійні інновації не можуть бути надійною основою суспільства.

Власну активну динаміку письменницької та наукової діяльності Арендт пояснювала «спрагою зрозуміти» оточення. На її думку, в 20 ст. це прагнення несподівано ускладнюється. Зумовлено це жахом, який продукували тоталітарні системи, що кардинальним чином змінили норми моральної оцінки й політичної активності, відмовившись від традицій і спричинивши епохальну «кризу сучасності».

У праці «Витоки тоталітаризму» («The Origins of Totalitarianism»; 1951) Арендт визначала тоталітаризм як «річ у собі», «конкретну універсалію», що має власну форму та логіку. Характерні риси тоталітарної ідеології ― расизм, антисемітизм, імперіалізм, всевладдя бюрократії. Терористичний характер тоталітарного режиму ― не так результат прагматичного розрахунку або вияв людської агресивності, як «дедукція» з ідеології, що не торкається душевних глибин людини. Мета тоталітарного режиму полягає в перетворенні людей на тварин за допомогою табірного терору. У пеклі, виданому пропагандою за рай, «науковими» засобами «стерилізують» людську природу, з якої цілеспрямовано виганяють усе спонтанне. В такому суспільстві покарання не повинно викликати спротиву, а експлуатація не передбачає винагороди. Відтак праця тут ― непродуктивна, а нечутливість ― тотальна.

Арендт переконувала: «щоб позбавити людину можливості діяти в умовах свободи, необхідно позбавити її можливості думати, хотіти, виробляти». На думку Арендт, аналізуючи феномен тоталітаризму, помилково вважати, що він призводить до цілковитої політизації життя, в результаті чого знищується свобода. Навпаки, твердить дослідниця, ми маємо справу з феноменом деполітизації, яку здійснюють настільки радикально, що це зумовлює знищення елемента політичної волі в будь-якій діяльності. Для встановлення тоталітарного режиму необхідний терор як інструмент утілення ідеології. І ця ідеологія мусить здобути підтримку більшості перед тим, як терор зможе набути стабільного характеру.

В еволюції тоталітаризму Арендт вирізняла специфічні аспекти. Зокрема: а) свавілля еліт і політичних лідерів, які широко використовують маніпуляції, нехтують прямими наслідками дій, презирливо ставляться до суспільного блага; б) абсолютна непередбачуваність політики; в) націленість тоталітарної доктрини найперше на трансформацію самої людської природи.

Арендт відзначала, що при тоталітаризмі був реалізований принцип: «приватною особою залишається тільки той, хто спить». У праці «Становище людини» («The Human Condition»; 1958) описана «правильна» структура людського світу, яку навмисно знищили нацизм і сталінізм. Арендт стверджувала, що справжнім змістом влади є здатність людей діяти спільно, а там, де люди розрізнені й апатичні, немає влади взагалі. У дослідженні «Банальність зла. Суд над Айхманом в Єрусалимі» («Eichmann in Jerusalem: A Report on the Banality of Evil»; 1963) Арендт шукає відповідь на питання, що може дати надію в ситуації катастрофи середини 20 ст., яку автор сама пережила і аналізувала все життя. Як жити, знаючи, що люди здатні на радикальне зло? Арендт звертається до досвіду Стародавніх Афін, Французької революції, рад депутатів, які спонтанно створювалися під час революцій ― в м. Парижі в 1871, в Угорщині в 1956.

Інші праці — «Між минулим і майбутнім» («Between Past and Future»; 1961); «Про революцію» («On Revolution»; 1963); «Люди за темних часів» («Men in Dark Times»; 1968); «Про насильство» («On Violence»; 1970); «Кризи республіки» («Crises of the Republic»; 1972).

Нагороди

Арендт стала першим філософом — лауреатом Премії З. Фройда за наукову прозу (1967). Відзначена медаллю Емерсона — Торе Американської академії мистецтв і наук (1969).

Праці

  • Eichmann in Jerusalem: a Report on the Banality of Evil. London : Penguin Books, 2006. 336 p.
  • The Origins of Totalitarianism. New York : Schocken, 2004. 576 p.
  • Between Past and Future. New York : Penguin Classics, 2014. 320 p.
  • On Revolution. London : Faber & Faber, 2016. 352 p.
  • The Human Condition. Chicago; London : University of Chicago Press, 2018. 380 p.

У к р. п е р е к л. —

  • Становище людини. Львів : Літопис, 1999. 254 с.
  • Джерела тоталітаризму. Київ : Дух і літера, 2002. 575 с.
  • Між минулим і майбутнім. Київ : Дух і літера, 2002. 321 с.
  • Люди за темних часів. Київ : Дух і Літера, 2008. 320 c.
  • Банальність зла. Суд над Айхманом в Єрусалимі. Київ : Дух і Літера, 2013. 367 с.

Література

  1. Шевчук Д. Проблема відродження класичної традиції в сучасній політичній філософії: Ханна Арендт, Лео Штраус // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія: Філософія. 2010. Вип. 6. С. 12–19.
  2. Шиманська К. В. Філософія антитолітаризму Ханни Арендт // Філософські та методологічні проблеми права. 2011. № 1. С. 76–84.
  3. Соловей А. М., Штерн В. Ю. Ханна Арендт про співвідношення політики і моралі // Панорама політологічних студій. 2013. Вип. 11. С. 6–14.
  4. Hayden P. Hannah Arendt Key Concepts. London : Routledge, 2014. 256 p.
  5. Принц А. Ханна Арендт або Любов до світу / Пер. з англ. Київ : Темпора, 2016. 342 с.
  6. Штерн В. Ю. Поняття політичного Х. Арендт // Політикус. 2016. Вип. 2. С. 38–42.

Автор ВУЕ

Д. Ю. Гаврилюк


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Гаврилюк Д. Ю. Арендт, Ганна // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Арендт, Ганна (дата звернення: 4.07.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
04.06.2020

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ