Чеснота

А. Дюрер «Алегорія справедливості» (1498)

Чесно́та (давньогр. αρετή, лат. virtus) — філософська, етична, релігійна категорія, що вказує на позитивну моральнісну якість людини, відповідну моральним вимогам і уявленням про добро; основа моральних законів, принципів і цінностей.

Історична довідка

У давньогрецькій культурі αρετή означало чесноту, відвагу, шляхетність, високу майстерність, славні дії. На ролі чеснот у житті людини наголошували Есхіл, Ксенофонт, Сократ, Демокрит. Платон поставив на перше місце чесноти мудрості, мужності, помірності і справедливості та наполягав на розвитку певних чеснот у представників різних верств суспільства. Аристотель у «Нікомаховій етиці» (давньогр. «Ἠθικὰ Νικομάχεια») розмежував діаноетичні (інтелектуальні) й етичні чесноти, які формуються в регулярній практичній діяльності, сприяють формуванню характеру та досягненню евдемонії. Філософ уважав кожну чесноту золотою серединою між надлишком і нестачею. Епікур вбачав у насолодах і чеснотах джерела благого життя. До головних давньогрецьких чеснот належать мудрість (розсудливість), мужність, помірність (стриманість), справедливість. У давньоримській культурі вони були означені як кардинальні. Луцій Анней Сенека порівнював чесноту з мистецтвом і наголошував на можливості існування проміжного стану між порочністю та доброчесністю. Марк Аврелій пов’язував спрямування до чеснот із життям згідно з благою природою.

Аврелій Пруденцій Клемент (348, тепер Іспанія — після 410, м. Рим, Стародавній Рим) у «Психомахії» (лат. «Psychomachia») описав боротьбу між чеснотами й вадами в душі людини та започаткував зображення їх як алегоричних фігур (див. Алегорія). Це зумовило поширення зображень персоніфікованих чеснот у європейській скульптурі й живописі Середньовіччя, Відродження і Нового Часу. Символами чесноти справедливості були меч і ваги, розсудливості — вуздечка, повід і змія, мужності — лев.

Тиціан «Алегорія розсудливості» (близько 1550–1565)

Ідея морального вдосконалення шляхом розвитку чеснот є в давньоіндійській філософії, етиці буддизму, конфуціанстві, середньовічній філософії йоги. Вчення Аристотеля про чесноти вплинуло на етику середньовічних арабських філософів.

До семи християнських чеснот належать розсудливість, мужність, справедливість, помірність, віра, надія і любов. Чесноти цнотливості, помірності, любові, старанності, терплячості, доброти, смирення протистоять семи гріхам. Апостол Павло обґрунтував пріоритет чеснот віри, надії і любові. Аврелій Августин розглядав чесноти як спосіб долучитися до вищого блага та прояв любові до Бога. Тома Аквінський розвивав ідею про чесноту як золоту середину та обґрунтував цінність чесноти релігії.

У філософії Нового часу і Просвітництва осмислення чеснот було похідним від розмірковування щодо норм і принципів. Т. Рід визначав чесноту як намір свідомо діяти згідно з певними правилами. Д. Гʼюм виділяв природні чесноти (пов’язані з природою людини) і штучні (пов’язані з її інтересами). Дж. Батлер наголошував на зв’язку між чеснотою і турботою про благо інших. Р. Прайс розрізняв абстрактну абсолютну чесноту дії та практичну чесноту діяча, пов’язану зі свободою, розумом і намірами людини.

Ф. В. Ніцше запропонував образ чесноти танцівника, пов’язаної з утвердженням життєвої сили.

Осмислення чеснот є у працях українських філософів-гуманістів П. Русина, Ю. Котермака-Дрогобича, С. Оріховського. І. Вишенський уважав мудрість, справедливість і чесність складовими доброчесності. Г. Сковорода пов’язував розуміння чеснот із вченням про щастя та визнавав мудрість основою доброчесності.

А. Шептицький називав чесноти розважливості, мужності, стриманості і справедливості природніми й водночас набутими, оскільки вони формуються, коли людина сама себе творить.

Від кінця 16 ст. згадки про чесноти трапляються в українській геральдичній поезії. Українські гравюри з алегоріями чеснот у вигляді людських фігур із певними атрибутами були ілюстраціями до видань тез академічних диспутів, панегіриків, трактатів із риторики 17 — 1-ї пол. 18 ст.

Осмислення чеснот у контексті пізнання самореалізації є у творчості Лесі Українки і В. Стуса.

Характеристика

Відродження етики чеснот відбулося в кінці 1950-х, коли Е. Енскомб запропонувала повернутися до її античних джерел. Новітнє осмислення чеснот представили П. Т. Гич (1916–2013; Велика Британія) і Ф. Фут. А. Макінтайр у праці «Після чесноти» (англ. «After Virtue: a Study in Moral Theory», 1981) назвав їх набутими людськими якостями, які є результатом розвитку цінностей конкретного культурного середовища. Сучасні аретологічні концепції (див. Аретологія) розвивають К. Свантон (нар. 1947), Л. Загзебськi (нар. 1946, США), М. Слоут (нар. 1941, США).

Теорія чеснот може бути частиною деонтологічної етики та утилітаризму, однак лише в аретологічній етиці категорія чесноти є первинною.

У філософії існує чотири лінії осмислення чеснот: евдемоністична (див. Евдемонія), платонічна (див. Платонізм), лінія, заснована на зразках поведінки та лінія, орієнтована на ціль.

Кожна чеснота передбачає відповідний тип мислення, її основою є практична мудрість. Формування чеснот неможливе без їх втілення у вчинках, що пов’язане з бажанням людини бути щасливою та пошуком сенсу життя.

Етика чеснот передбачає увагу до мотивів моральної поведінки, морального виховання, щастя, ролі емоцій у моральному житті особи. Вона є основою концепції виховання, заснованої на розумінні зв’язку між цінностями і розвитком характеру. Від 1980-х у межах англомовного філософського дискурсу розвивається епістемологія чеснот (англ. virtue epistemology), яка опікується пізнанням інтелектуальних чеснот, їх зв’язків з етичними чеснотами та осмисленням інтелектуальної чесності, допитливості, скромності, сміливості, справедливості й незалежності.

Цитати

«Всяка доброчесність має свою межу, а та межа — це повна, окреслена міра. Куди ж бо далі можуть просунутись, скажімо, стійкість, довір’я, правдивість чи вірність? Що можна додати досконалості? Нічого. А якщо додалося щось, значить, не було тут досконалості. Так само і з доброчесністю: коли до неї ще можна щось додати, то, виходить, їй чогось не вистачає».

 Цит. за: Луцій Анней Сенека. Моральні листи до Луцілія / Пер. з лат. А. Содомора. Львів : Апріорі, 2019. С. 211.

«Орієнтація на “чесноти” дозволяє відрізнити позитивні, конструктивні для себе та інших позиції від позицій менш позитивних і конструктивних, побачити різницю між добрим та посереднім, правдивим і справжнім та фальшивим й упередженим».

 Цит. за: Контюрі К. Блаженні ті, хто навчає! Засоби для підзарядки / Пер. з фр. Д. Каратєєва. Київ : Дух і Літера, 2025 С. 44.

Сергій Пролеєв: «Пороки і чесноти не є отакими сталими якостями людини, відокремленими одна від одної. Це є радше вияви єдиної людської особистості — вияви душі в тих чи тих ситуаціях».

 Цит. за Можливості та межі нормативної етики. Семінар-презентація // Філософська думка. 2019. № 5. С. 75.

Література

1. Zagzebski L. Virtues of the Mind: An Inquiry into the Nature of Virtue and the Ethical Foundations of Knowledge. New York : Cambridge University Press, 1996. 366 p.
2. Anscombe G. E. M. Intention. Cambridge : Harward University Press, 2000. 106 p.
3. Аристотель. Нікомахова етика / Пер. з давньогрецьк. В. Ставнюк. Київ : Аквілон-Плюс, 2002. 480 с.
4. Макінтайр Е. Після чесноти / Пер. з англ. В. Малахова. Київ : Дух і Літера, 2002. 436 с.
5. Slote M. Morals from Motives. New York : Oxford University Press, 2003. 240 p.
6. Swanton Chr. Virtue Ethics: A Pluralistic View. New York : Oxford University Press, 2003. 312 p.
7. Macintyre A. Selected Essays : in 2 vol. New York : Cambridge University Press, 2006. Vol. 2. 240 p.
8. Reid Th. Essays on the Active Powers of Man. New York : Cambridge University Press, 2011. 508 p.
9. Заваринська Х. Іконографія алегорій чеснот в українській панегіричній гравюрі ХVII — першої половини ХVIIІ ст. // Народознавчі зошити. 2019. № 6 (150). С. 1393–1407.
10. Пролеев С. Вина добродетелей. Если ты хороший... поостерегись! 2-е изд., перераб. и доп. Киев : Дух і Літера, 2019. 464 с.
11. Луцій Анней Сенека. Моральні листи до Луцілія / Пер. з лат. А. Содомора. 2-ге вид. Львів : Апріорі, 2022. 550 с.
12. Сідорова С. Про епістемологію чеснот в англомовній філософії // Філософська думка. 2022. № 3. С. 170–184.
13. Пономаренко О. В. Аретологічна етика в стратегіях академічної доброчесності // Освітній дискурс. 2023. № 46 (10–11). С. 67–75.

Автор ВУЕ

Ю. Д. Доброносова

Покликання на цю статтю: Доброносова Ю. Д. Чеснота // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Чеснота (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 01.08.2025