Метафізика

Метафізика. Художнє втілення.jpg

Метафі́зика (грец. μεταφυσικά, від τὰ μετὰ τὰ φυσικά — те, що після фізики) – філософське вчення про граничні позадосвідні сутнісні принципи і засади буття, пізнання, людини, культури, суспільства та історії.

Походження терміна

Термін запроваджено в обіг схолархом школи перипатетиків у м. Римі Андроніком Родоським при систематизації праць Аристотеля. Трактати про основи та причини буття (14 книг) він розташував після аристотелевої «Фізики» (8 книг), і назвав, відповідно, «Метафізикою». За буквальним розумінням терміна уже в пізній античності закріпилося й переносне — те, що знаходиться поза фізичними явищами, первинна природа сущого, буття. Для Аристотеля вчення про «перші роди сущого», нематеріальні «начала» й причини всякого існування не тільки не було чимось вторинним, а навпаки, складало засади філософствування. Не знаючи поняття «метафізика», Аристотель називав її проблематику «першою філософією» або «першою наукою». Ця першість щодо усіх інших філософських проблем, на його думку, визначена тим, що метафізика обмірковує вихідні й фундаментальні принципи буття.

В історії філософії

У класичній філософії метафізика — вчення про надчуттєві трансцендентні основи і принципи буття, що постало альтернативою до натурфілософії як філософії природи. В зазначеному контексті у класичній філософії до першої пол. 19 ст. метафізика практично ототожнювалася з онтологією як вченням про буття.

У некласичній філософії метафізика — спекулятивно-філософський метод, що є альтернативою безпосередньому емпіризму (у позитивізмі) і діалектичному методу (в марксизмі), а також — невідчуженому способу буття людини в світі та його осмисленню (у філософії М. Гайдеггера), суб’єктивному моделюванню реальності (у феноменології Е. Гуссерля).

У постнекласичній інтерпретації метафізика — це класична філософія як така, тобто філософія, якій притаманні два фундаментальні припущення: 1) презумпція єдності буття, яке об’єктивується в логос; 2) презумпція єдності буття і мислення.

При переході до постнекласичного типу філософствування поняття метафізики вживається винятково у нетрадиційних аспектах, напр., як «глибинна граматика» в аналітичній філософії, «метафізика без онтології» у Р. Коллінгвуда. Постмодернізм продовжує започатковану некласичною філософією традицію «критики» метафізики [йдеться про ніцшеанську критику метафізики (див. Ф. Ніцше), критику понять буття і знаку, фройдівську критику самосвідомості, самототожності (див. З. Фройд); гайдеггерівську деструкцію метафізики, онтології; визначення буття як наявності, онтотеології (див. Ж. Дерріда). Предметом постмодерністської критики стає «божественне буття старої метафізики» (Ж. Дельоз). Згідно з програмною позицією постмодернізму, сучасний теоретичний дискурс покликаний остаточно «затаврувати» «метафізичні моделі» (Ф. Джеймісон).

У 20 ст. вжита спроба створення аналітичної метафізики, під якою розуміють систематизоване, понятійне, але не піддатне верифікації знання. Аналітична філософія виходила з визнання метафізики гносеологічним модусом й перевела інтерес до неї в царину розробки проблем філософії свідомості, філософії мови, тексту; виявлення того, як можливо несуперечливо помислити предмет і виразити його лінгвістичними засобами.

У соціальній філософії

У спеціальній літературі, присвяченій метафізичним засадам соціального буття, простежуються два основні напрями:

  • осмислення метафізики соціуму на основі релігійної свідомості;
  • опис засад суспільства та його історії засобами аналітичної метафізики як в онтологічному, так і гносеологічному дискурсах.

Окрім концептуальних питань метафізики, дослідженнях останніх років присвячені виявленню фундаментальних чинників цивілізаційного розвитку, встановленню засобів аналітичної метафізики у пізнанні соціуму, аналізові питань логіки історичного процесу та його закономірностей.

Значення

Класична, некласична і постнекласична метафізика, попри різні формати і акценти, дотримуються тези щодо пріоритету зовнішньої стосовно людини реальності — т. з. первоначал сущого, універсальних онтологій. Ними можуть бути як Божественне начало, ідеальний світ, так і незалежна від людей метафізична реальність як така, її каузальні, структурні і фундаментальні зв’язки.

Незважаючи на критику, метафізика зберігає свої позиції в сучасній філософії, філософії історії, теорії соціально-гуманітарного пізнання. Метафізичне мислення в рефлексивній філософії — це завжди думка про ціле; воно здатне своїми поняттями охопити фундаментальні питання буття людини, її культури, місця в світі, суспільстві та історії.

Література

  1. Корет Э. Основы метафизики / Пер. В. Терлецкого. Киев : «Тандем», 1998. URL: http://psylib.org.ua/books/koret01/index.htm
  2. Базилевич В., Ільїн В. Метафізика економіки. Київ : Знання, 2007. 718 с.
  3. Халапсис А. В. Постнеклассическая метафизика истории. Днепропетровск : Издательство «Инновация», 2008. 278 с.
  4. Хайдеггер М. Лекции о метафизике / Пер. с нем. С. Жигалкина. Москва : Языки славянских культур, 2010. 160 с.
  5. Толстенко А. М. Европейская метафизика: от бытия-как-природы к бытию-как-истории. Санкт-Петербург : ИЦ «Гуманитарная Академия», 2011. 383 с.
  6. Катасонов В. Ю. Метафизика истории / Отв. ред. О. А. Платонов. Москва : Институт русской цивилизации, 2017. 400 с.
  7. Синяков С. В. Метафизика в системе экономического бытия, истории и познании // Философия хозяйства. 2018. № 4. С. 23–39.


Автор ВУЕ

С. В. Синяков


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Синяков С. В. Метафізика // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Метафізика (дата звернення: 25.10.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
08.07.2020

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ