Метемпсихоз

Метемпсихо́з, метемпсихо́за (грец. μετεμψύχωσις — переодушевлення, переселення душі, з мета… і грец. εμψύχωσις — оживляти, одушевляти, від грец. ψυχή — душа, дихання) — поняття давньогрецької філософії на позначення переселення душі у нове тіло (людини, тварини) після смерті попереднього; характерне для орфійської, піфагорійської, платонічної традицій.

Світоглядною основою ідеї переселення душі вважають анімізм — уявлення про душу, як таку, що присутня в усіх істотах і предметах навколишнього світу та здатна час від часу полишати фізичне тіло.

Термін метемпсихоз вперше трапляється у Діодора Сицилійського (1 ст. до н. е.), далі у Галена, Александра Афродизійського (2 ст.), часто вживане неоплатоніками. Ранні ідеї відомі приблизно з 6 ст. до н. е. Найбільшого розвитку набули у релігійно-міфологічному вченні орфіків, філософії піфагорійців, Платона. Про метемпсихоз згадують Геракліт із Ефеса, Емпедокл, Аристотель. Класична традиція використовувала термінологію «одягання», «вбрання», «облачення» душі в тіло (Аристотель).

Учення про метемпсихоз пов’язували з уявленнями про піднесенні та падіння душ — елементів коловороту Космосу (Геракліт); божественний і безсмертний характер душі, ув’язненої в кайданах тіла (орфіки), поступове етичне вдосконалення душі на шляху переселень, повернення очищеної й просвітленої душі після блукань до ідеального першовитоку, Бога (звідси — практики аскетичного благочестя і самоочищення). Піфагор запропонував як доказ метемпсихозу власні «спогади» про минулі життя. У платонізмі ідея метемпсихозу набуває етичного змісту моральної відплати, сполучена з ученням про анамнезис (діалоги «Федон», «Республіка» та ін.).

Ідею метемпсихозу поділяли деякі гностики, що стало джерелом розбіжностей між ними та проводом християнської Церкви. Останнім філософським захисником метемпсихозу називають Плотіна, який вбачав у повторних народженнях душі засіб її виховання.

Вчення про переселення душ притаманне багатьом культурним традиціям, відоме у релігійно-філософських системах Стародавнього Єгипту, Стародавньої Індії (брахманізм, буддизм, індуїзм). Пізніша його актуалізація в західній культурі відбувалася через рецепцію східної релігійно-філософської думки.

Див. у статтях Реінкарнація, Сансара, Карма.

Література

Long H. S. Plato's Doctrine of Metempsychosis and Its Source // The Classical Weekly. 1948. Vol. 41 (10). Р. 149–155.
Eliade М. The Sacred And The Profane / Trans. from rom. W. R. Trask. New York : Harcourt, Brace and Company, 1957. 256 p.
Burkert W. Lore and Science in Ancient Pythagoreanism / Trans. from germ. E. L. Minar. Cambridge : Harvard University Press, 1972. 535 p.
Кононенко Т. П. Метемпсихоз // Історія філософії. Словник / За заг. ред. В. І. Ярошовця. Київ : Знання України, 2005. С. 136–137.