Антропологічний поворот

Антропологі́чний поворо́т — зміна парадигми філософствування та принципів дослідницької діяльності в бік гуманістично орієнтованої антропології; переорієнтація філософської думки на проблеми людини, а пізнання в цілому — на людиновимірність досліджуваного предмета.

Характеристика

Антропологічний поворот передбачає:

  • зміну загальних орієнтирів теоретичного пізнання (зокрема пріоритетності досліджуваних проблем, актуальності тих чи ін. дисциплін, тематичних царин);
  • антропологічну спрямованість змісту філософських (наукових) концепцій, — осмислення засади та специфіки власне людського буття; звернення до людини як суб’єкта діяльності, творчості, пізнання, культури, історії;
  • вироблення нових світоглядних і теоретико-методологічних принципів та формування альтернативних до традиції філософських шкіл, течій;
  • зміну уявлень про структуру і зміст пізнання: відмову від класичної суб’єкт-об’єктної дихотомії, творення нового ідеалу наукової раціональності;
  • посилення світоглядного значення філософії та зміну характеру взаємодії між різними способами теоретичного пізнання: філософією й наукою, природничими, технічними та соціогуманітарними дисциплінами, фундаментальними і прикладними дослідженнями;
  • формування гуманістично орієнтованої інтелектуальної культури.

Людина стає водночас і «фокусом» інтелектуальних пошуків (проблематика людини стає пріоритетною, заступаючи онтологічні, метафізичні, натурфілософські тощо проблеми), й їхньою «призмою» (самий процес пізнання обґрунтовується як визначений суто людським світосприйняттям і світоставленням, формами життєдіяльності й мисленнєвої активності людини).

В історії філософії

Вживання терміна «антропологічний поворот» є усталеним в історії філософії для позначення кількох важливих віх у розвитку філософської думки.

По-перше, як критерій розмежування «досократичного» та «сократичного» етапів розвитку античної філософії. Антропологічний поворот, здійснений софістами і Сократом, пов’язують із критичним ставленням до вкорінених традицій і вірувань, появою тенденцій релятивізму і прагматизації знання; зверненням від натурфілософії до проблем людини, самопізнання і пошуку істини; а також націленістю на досягнення особистісних результатів (навчання правилам і прийомам дискусії, вмінням публічно виступати чи захищати себе в суді; методам отримання істинного знання; виховання чеснот).

По-друге, для позначення антропоцентричної та гуманістичної спрямованості філософії Відродження та утвердження нової концепції людини (див. Антропоцентризм, Гуманізм).

По-третє, для характеристики антропологічних розвідок Нового часу, передусім в межах філософії Просвітництва та класичної німецької філософії. Якщо просвітники актуалізували ідеї суверенності індивіда, його прав, свободи та гідності, зв’язку розумності й моральності, загальнолюдських гуманістичних ідеалів і норм співжиття, то відомі питання І. Канта зрештою перетворили антропологію на стрижневу ідею й програму філософії.

По-четверте, як визначення трансформацій, яких зазнали філософія і культура 20 ст. у пошуках нових ціннісних смислів. Серед передумов антропологічного повороту називають кризові події 1920–1950-х, які вплинули на світоглядні зрушення у свідомості цілих поколінь; суперечливі наслідки науково-технічного прогресу; формування плюралістичної картини світу; нарощення ризиків глобальних проблем; накопичення нових знань в межах етнології, соціології, культурології, психології, семіотики тощо; формування нових галузей гуманітаристики.

У філософії 20–21 ст.

У 1960–1980-х у духовній культурі Західної Європи постав цілий спектр філософських, історичних, соціальних, педагогічних, економічних, політичних антропологічно-орієнтованих напрямів. Замість абстрактного індивіда об’єктом розмислу філософів стає конкретна особистість, з її індивідуальною свідомістю, прагненнями та переживаннями, кризами і проблемами, зовнішньою поведінкою й внутрішнім космосом, пошуками самості та ідентичності, сенсу особистої присутності в світі, усвідомленою (чи неусвідомленою) самоцінністю й унікальністю, відповідальністю за існування культури, яку вона сама ж і створила, коеволюції тощо. У полеміці з класичною німецькою філософією, позитивізмом, біологічним редукціонізмом, філософським ірраціоналізмом формується ціла низка течій антропологічного змісту: феноменологія, персоналізм, екзистенціалізм, герменевтика та власне філософська антропологія.

Спільним для розбіжних інтелектуальних трендів стає перегляд предмету філософської рефлексії, відродження метафізики суб’єктивності та суб’єктності, відмова приписувати людині атрибутивно чи субстанційно задані характеристики (афоризм Сократа «я знаю те, що нічого не знаю» відлунився висловом М. Шелера про людину, яка «не знає, чим вона є, але знає те, що вона цього не знає»). Тенденція обґрунтовувати не тільки знання, а й увесь світ на принципах людиномірності дала поштовх визначати цей період не лише «поворотом», а й антропологічним «розворотом» усієї культури.

В українській філософії антропологічний поворот пов’язують з формуванням і доробком «Київської школи» філософії.

У філософії 21 ст. поняття «антропологічний поворот» є розмитою дефініцією, яка вживається у розбіжних контекстах і для позначення різноманітних феноменів: вироблення концепцій природи та людини на різних етапах розвитку філософського знання; етапів творчого шляху й діяльності окремого філософа, богослова, реформатора; процесу гуманізації техніки, технології, підприємництва, етики бізнесу; зсуву акцентів сучасної філософії на проблеми комунікації, інтеракції, діалогу, конструювання «я» та «іншого», інтерпретації соціуму як комунікативного і культурного обміну індивідуумів; повернення людини та міжлюдських стосунків як основного сюжету літератури й мистецтва; поширення трансгуманізму як світогляду та ідеології тощо.

Часом як синонім до поняття «антропологічнй поворот» вживають поняття «антропологічний ренесанс».

Література

  1. Шелер М. Положення людини у космосі / Пер. з нім. // Зарубіжна філософія ХХ століття. Київ : Довіра, 1993. С. 146‒152.
  2. Бубер М. Проблема человека / Пер. с нем. Киев : Ника-Центр, 1998. 132 с.
  3. Инговатов В. Ю. Антропологический поворот: Характеристика европейского самосознания XX столетия // Ползуновский альманах. 2000. URL: http://elib.altstu.ru/journals/Files/pa2000_2/pages/30/pap_30.html
  4. Философская антропология. Человек многомерный / Под ред. С. А. Лебедева. Москва : ЮНИТИ-ДАНА, 2010. С. 32–52.
  5. Конев В. А. Антропологический поворот/разворот культуры — новый вариант проекта модерна // Международный журнал исследований культуры. 2014. № 2 (15). С. 5–11. URL: https://cyberleninka.ru/article/n/antropologicheskiy-povorot-razvorot-kultury-novyy-variant-proekta-moderna
  6. Философская антропология / Под ред. Н. Хамитова. 3-е изд. Киев : КНТ, 2016. 472 с.
  7. Андрос Є. Володимир Шинкарук: антропологічний поворот в українській філософії другої половини ХХ сторіччя // Філософська думка. 2017. № 1. С. 66‒73.

Автор ВУЕ

А. В. Арістова


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Антропологічний поворот // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Антропологічний поворот (дата звернення: 3.06.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
13.05.2020

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ