Чечулін, Дмитро Миколайович
|
Чечулін, Дмитро Миколайович (Чечулин, Дмитрий Николаевич) | |
|---|---|
| Народження | 22.08.1901 |
| Місце народження | Шостка |
| Смерть | 29.10.1981 |
| Місце смерті | Москва |
| Місце поховання | Новодівичий цвинтар |
| Alma mater | ВХУТЕМАС |
| Місце діяльності | Москва |
| Напрями діяльності | архітектура |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Відзнаки | Герой Соціалістичної Праці |
| Ордени | Знак пошани, Трудового Червоного прапора (2), Леніна (2), Жовтневої революції, Дружби народів |
| Премії | Ради Міністрів СРСР |
| Почесні звання | народний архітектор СРСР |
| Лауреат Державної премії СРСР | 1940, 1949, 1953 |
Чечу́лін, Дмитро́ Микола́йович (рос. Чечулин, Дмитрий Николаевич; 22.08.1901, м. Шостка, тепер Сумської області, Україна — 29.10.1981, м. Москва, тепер РФ) — архітектор, автор низки провідних споруд, ініціатор висотного будівництва в СРСР, головний архітектор м. Москви, академік Всесоюзної академії архітектури (з 1939; у 1956‒1963 — Академії будівництва і архітектури СРСР), академік мистецтв СРСР (з 1979), народний архітектор СРСР (з 1971).
Життєпис
Народився у сім'ї кваліфікованого робітника-слюсаря Шосткинського порохового заводу, уродженця м. Петрозаводська (тепер РФ), котрий 1896 переїхав до м. Шостки із м. Санкт-Петербурга, де раніше працював на Путиловському та Охтинському пороховому заводах; від 1900 став почесним громадянином Шостки. Сім’я Чечуліна пов’язана з образотворчим мистецтвом: брат В. Чечулін (1900; тепер Україна — 1982; тепер РФ) — художник, донька Г. Чечуліна (1926; тепер Україна — 2025; РФ) — скульптор. Закінчивши шкільну освіту, 1918 став навчатися на хімічному відділенні заводського політехнікуму, одночасно служачи в охоронному батальйоні заводу, який захищав поселення й підприємство від банд, особливо активних на пограниччі між Українською Народною Республікою і Росією. Тоді ж став малювати плакати й створювати агітаційні малі архітектурні форми (обеліск на постаменті скинутого бюста імператора Олександра ІІ).
Від 1921 — у Червоній армії, звідки його 1923 направили на навчання до архітектурного факультету у ВХУТЕМАС. Учень О. Щусєва. Отримавши 1930 диплом архітектора, працював у різних проєктних установах м. Москви, проєктував лікувальні й навчальні заклади для різних міст. Під час навчання в аспірантурі Всесоюзної академії архітектури 1934‒1935 побував із практичною метою в Австрії, Греції, Єгипті, Італії, Туреччині, Франції та на Близькому Сході. Від 1933 працював у проєктній майстерні Щусєва, ставши 1935 в ній бригадиром. Написав донос на Щусєва, опублікований 1937 у газеті «Правда», звинувативши його у «нерадянській поведінці». Як наслідок, Чечулін очолив майстерню свого вчителя, а Щусєва виключили зі Спілки радянських архітекторів, яку він створив. Від 1937 Чечулін — член президії правління Спілки радянських архітекторів СРСР, 1937‒1942 був головою її Московського відділення, від 1939 і до кінця життя — начальник Управління проєктування (пізніше перетворено на проєктну майстерню) Московської міської ради. 1939 отримав перші державні нагороди і статус академіка. Під час Німецько-радянської війни 1941‒1945 займався маскуванням об’єктів м. Москви, інженерною розвідкою, відбудовою зруйнованих споруд. Брав участь у конкурсному проєктуванні (на перших стадіях 1944‒1945) реконструкції і забудови зруйнованої вулиці Хрещатик у м. Києві; запропонував створити в ансамблі вулиці Пантеон як головну споруду (не реалізовано).
Член ВКП(б) від 1945. Головний архітектор м. Москви 1945‒1949, автор велетенського за масштабом плану реконструкції міста в рамках підготовки до його 800-річчя, яке відзначали 1947. Наслідком некоректного ставлення Чечуліна до підлеглих став адресований Й. Сталіну лист інженера-конструктора Л. Гохмана (1909; тепер Білорусь — 1984; тепер РФ) про зловживання архітектора та його спільника А. Ростковського (1908-‒2000; РФ). Після завершення перевірок і допитів усіх причетних Сталін особисто підписав постанову Ради Міністрів СРСР від 19.09.1949 № 3945 «Про роботу архітекторів Чечуліна Д. М. і Ростковського А. К.», в якій описано їхні зловживання і корупційні оборудки та визначено покарання: оголосити догану і звільнити Чечуліна з посади головного архітектора Москви. Його залишили очільником проєктування висотного будинку в історичному московському районі Заряддя, але позбавили бюджетного фінансування. Ці негаразди врятували йому життя, бо коли знищували поплічників Л. Берії 1953, Чечуліна, як одного з них, репресії не зачепили: він утратив колишній вплив і не становив небезпеки для наступників. Продовжив проєктну практику й зумів реалізувати кілька масштабних проєктів (сумнівної якості). Відвідав Китай 1957 і створив Будинок радіо у м. Пекіні. 1958 їздив у відрядження у міста Лондон і Париж, де ознайомився з практикою проєктування і будівництва великих готельних комплексів. Отриманий досвід застосував у м. Москві протягом 1960-х. Наприкінці життя отримав від влади усі можливі почесті й нагороди.
Діяльність
Від часів навчання у ВХУТЕМАС не сприймав стилістику конструктивізму, тож услід за вчителем Щусєвим дотримувався модернізованих засад історизму, відомих у СРСР під загальним найменуванням радянського ретроспективізму. Так вирішено його ранні роботи — удостоєні найвищої нагороди станції московського метрополітену, пишний декор яких мав вигідно вирізняти їх серед раціоналістичних транспортних споруд капіталістичного Заходу. Працюючи разом із Щусєвим над реконструкцією м. Москви, він помітив, що мистецьки виразний силует історичного центру міста безповоротно втрачено внаслідок варварської більшовицької забудови. Тому запропонував створити новий силует за допомогою 8-ми хмарочосів, розміщених у ключових точках міста. Концепцію схвалив Сталін, присвоївши авторство її собі, а Чечуліна визначив головним виконавцем. Цьому посприяв Берія, на замовлення якого Чечулін проєктував відомчий гуртожиток-готель Міністерства внутрішніх справ СРСР на Тріумфальній площі в Москві (тепер готель «Пекін»; початково — Головне управління таборів, рос. Главное управление лагерей, Гулаг). Однією із перших успішних реалізацій став висотний житловий будинок на Котельницькій набережній, у який заселили службовців Міністерства державної безпеки СРСР і поміж ними — діячів культури і мистецтв (там мешкав і сам Чечулін).
Найграндіознішим серед «Восьми сестер» (так москвичі називали ці хмарочоси, з яких реалізовано тільки 7) мав стати адміністративний будинок у Зарядді, призначений для розміщення центрального апарату об’єднаних під керівництвом Берії Міністерства державної безпеки СРСР та Міністерства внутрішніх справ СРСР. Було зведено потужний фундамент із підземним бункером на випадок ядерної війни і на цьому будову зупинено. Після відкриття 1961 Кремлівського палацу з’їздів у Москві із залою на 6 тисяч осіб постала проблема компактного розселення поблизу такої кількості осіб, прибулих на партійні й державні заходи до палацу (для забезпечення нагляду й контролю за ними). Тоді Чечулін запропонував використати наявні фундаменти для спорудження найбільшого готельного комплексу в тодішньому світі. Готель «Росія» зведено 1964‒1967 і розраховано на 5,3 тис. осіб (близько 3 000 готельних номерів). Але величезний лапідарний об’єм поряд зі старовинним кремлівським ансамблем візуально пригнітив і знецінив його. Це було визнано значною містобудівною і архітектурною помилкою. 25.02.1977 у готелі «Росія» сталася пожежа з численними людськими жертвами. Готель від 1990-х став збитковим. Його закрито 2005 і знесено 2006‒2008. Тепер на цьому місці парк розваг «Заряддя».
Останнім реалізованим 1972‒1981 проєктом Чечуліна став Будинок Рад РСФСР на Краснопресненській набережній, за яким закріпилося найменування «Білий дім». Був місцем розташування парламенту РФ, тепер — будинок уряду РФ. Це осередок історичних подій серпня 1991 та жовтня 1993. Під час останніх згорів унаслідок обстрілу танками російської армії, після чого його реконструйовано.
Т в о р и (усі у м. Москві):
- павільйони і вестибюлі станцій «Комсомольська», «Охотний ряд», «Київська» (радіальна), «Динамо» Московського метрополітену 1935-1938;
- павільйон № 59 Виставки досягнень народного господарства СРСР 1939;
- Концертна зала імені П. Чайковського на Тріумфальній площі 1940;
- висотний житловий будинок на Котельницькій набережній 1952;
- готель «Пекін» 1958;
- архітектурне вирішення пам’ятника В. Маяковському на Тріумфальній площі;
- басейн «Москва» на місці знесеного храму Христа Спасителя 1960 (не збережено);
- готель «Росія» 1964-1967 (не збережено);
- будинок уряду РФ на Краснопресненській набережній 1972-1981.
Нагороди та відзнаки
Був депутатом Московської міської ради та Верховної Ради СРСР 2-го скликання.
Герой Соціалістичної Праці (1976).
Лауреат Сталінських премій І ступеня: 1940 — за станції московського метрополітену, 1949 — за архітектурний проєкт адміністративної споруди в Зарядді; не реалізовано); 1953 (без ступеня) — за удосконалення методів виробничої роботи (ймовірно, за проєктування ядерних об’єктів).
Лауреат премії Ради Міністрів СРСР (1976).
Ордени: Знак пошани (1939), Трудового Червоного прапора (1939, 1957), Леніна (1947, 1976), Жовтневої революції (1971), Дружби народів (1981).
4 медалі.
У м. Москві Середній Купавенський проїзд перейменовано на вулицю Чечуліна (1982).
Московський архітектурно-будівельний технікум 1982‒1991 носив ім’я Чечуліна (тепер не існує).
1989 на будинку, збудованому за його проєктом і де він мешкав, встановлено меморіальну дошку.
В Україні 2001 до 100-річчя від дня народження на батьківщині архітектора у Шосткинському державному краєзнавчому музеї відкрито присвячену йому постійну експозицію. На будинку у м. Шостці, де мешкав Чечулін, 2009 встановлено меморіальну дошку.
Додатково
- Під прізвищем Чечуліна опубліковано близько 40 видань (книжок, брошур, статей) проте самостійність його авторства є сумнівною, бо навіть автором тексту книжки його мемуарів є відомий мистецтвознавець Ю. Бичков (1931‒2016; РФ).
- У російських публікаціях стверджують, що Чечуліна 1984 нагороджено найвищою в СРСР Ленінською премією за створення «Білого дому» в Москві, що не відповідає дійсності.
Праці
- Жизнь и зодчество. Москва : Молодая гвардия, 1978. 126 с.
Література
- Журавлёв А. Дмитрий Чечулин Москва : Стройиздат, 1985. 160 с.
- Астафьева-Длугач М., Волчок Ю., Журавлёв А. Зодчие Москвы XX век. Москва : Московский рабочий, 1988. 368 с.
- Хмельницкий Д. Архитектура сталинской эпохи: Опыт исторического осмысления. Москва : КомКнига, 2010. 496 с.
- Резвин В. Архитекторы и власть. Москва : Искусство-XXI век, 2013. 312 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Чечулін, Дмитро Миколайович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Чечулін, Дмитро Миколайович (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.08.2026
