Стафаж

Стафаж у пейзажі м. Полтави художника С. Васильківського.

Стафаж в архітектурному пейзажі. Вид на Києво-Печерську лавру з лівого берега Дніпра. Малюнок М. Сажина 1840-х

Стафаж в акварелі Т. Шевченка.
Покровська церква у Переяславі.

Стафаж у зображенні архітектури. Малюнок Т. Шевченка 1846 р. «Всіхсвятська надбрамна церква Києво-Печерської лаври» (у нижньому лівому куті видно «авторський» підпис М. Сажина)

Стафа́ж (нім. Staffage, від Staff — персонал) — зображення людей і тварин у пейзажному (див. Пейзаж) живописі, графіці, в архітектурному пейзажі, на креслениках в архітектурі, в архітектурній фотографії та будь-якій іншій візуалізації творів архітектури і містобудування.

Стафаж в образотворчому мистецтві

У європейському станковому живописі стафаж як доповнення до головного зображення набув значного поширення від 16 ст. Окремі постаті й групи людей, тварин доповнювали й «оживлювали» краєвиди, які без стафажу здавалися би безлюдними й відчуженими. У творчості художника П. Брейгеля (старшого) стафаж перетворено на жанрові сценки й він навіть набув особливо важливого філософського значення (наприклад, у картині «Сорока на шибениці»).

В українському образотворчому мистецтві стафаж використовували художники-пейзажисти С. Васильківський, П. Левченко, С. Світославський, графіки М. Сажин, О. Сластьон. Майстерно включав стафаж у більшості своїх акварелей Т. Шевченко, особливо у зображеннях краєвидів із творами архітектури (Покровська церква у Переяславі, Всіхсвятська церква Києво-Печерської лаври, Аскольдова могила у Києві тощо). Ці зображення стафажу настільки індивідуально-авторські, що слугують важливим маркером під час атрибуції його сумнівних чи непідписаних творів образотворчого мистецтва (рисунків, акварелей тощо). Зокрема це стосується кількох Шевченкових малюнків та акварелей, на яких поставлено нібито «авторський» підпис його колеги й приятеля М. Сажина. Він таким чином після арешту Т. Шевченка 17.04.1847 рятував його художню спадщину від вилучення та знищення жандармами, видаючи твори товариша за свої.

Стафаж в архітектурі

В архітектурному й містобудівному проєктуванні на проєктному кресленику зображення людей, тварин, устаткування як елементів предметно-просторового середовища використовують для означення масштабу запроєктованих споруди, комплексу, ансамблю. Стафаж має велике значення для наочності у процесі створення таких архітектурних креслеників, як ортогональні зображення фасадів, розрізів, а також аксонометричних та перспективних зображень будівель, споруд, інтер’єрів, а також комплексів і ансамблів. При цьому стафаж має підкреслювати характер споруди, комплексу, ансамблю, не спотворюючи його. Людські постаті, необхідні для виявлення величини споруд, у разі помилково обраних розташування і розмірів зображення, можуть створити хибне уявлення про об’єкти архітектури (применшити їх або, навпаки, перебільшити, — як у проєкті реконструкції київської вулиці Хрещатик архітектора В. Заболотного 1944). Люди і групи людей, зображені як стафаж, не мають бути суміщеними з кутом чи ризалітом споруди, брамою, порталом, ґанком, іншими важливими частинами, елементами, архітектурними деталями.

Аналогічним є значення стафажу в архітектурній фотографії, оскільки вона має коректно передати об’ємно-просторові характеристики будь-яких архітектурних об’єктів.

Галерея

Стафаж у перспективному зображенні твору архітектури: О. Сластьон «Троїцький собор у м. Самарі»
Стафаж в архітектурному проєкті наземного павільйону метрополітену у Відні архітектора О. К. Вагнера
Стафаж у містобудівному проєктуванні.
Проєкт реконструкції Хрещатика у Києві архітектора В. Заболотного 1944 р.
Стафаж в архітектурній фотографії. Михайлівський Золотоверхий монастир у Києві

Література

Мардер А. П., Євреїнов Ю. М., Пламеницька О. А. та ін. Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 275–276.
Тимофієнко В. Архітектура і монументальне мистецтво: терміни і поняття. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва; Головкиївархітектура, 2002. С. 390.
Безродний П. Архітектурні терміни: Короткий російсько-український тлумачний словник. 2-ге вид., випр. та допов. Київ : Вища школа, 2008. С. 211.