Расселл, Бертран

Ра́сселл, Бертра́н

Расселл, Бертран (Russell, Bertrand Arthur William)
Народження	18.05.1872
Місце народження	с. Треллек, Вельс, Велика Британія
Смерть	02.02.1970
Місце смерті	м. Пенріндайдрайт, Вельс, Велика Британія
Alma mater	Триніті-коледж Кембриджського університету
Напрями діяльності	філософія, логіка, математика, література
Традиція/школа	неореалізм, неопозитивізм
Відзнака	Лауреат Нобелівської премії з літератури (1950)

Ра́сселл, Бертра́н [ англ. Russell, Bertrand; повне ім’я — Бертран Артур Вільям (Bertrand Arthur William); 18.05.1872, с. Треллек, Вельс, Велика Британія — 02.02.1970, м. Пенріндайдрайт, Вельс, Велика Британія] — філософ, логік, математик, засновник англійського неореалізму й неопозитивізму, філософії логічного аналізу, традиції аналітичної філософії, письменник, громадський діяч, лауреат Нобелівської премії з літератури (1950).

Життєпис

Походив із древнього аристократичного роду політиків, науковців та інтелектуалів, онук Дж. Расселла (1792–1878; Велика Британія) — британського прем’єр-міністра (1846–1852, 1865–1866). Бертран рано залишився сиротою (у 4 р.), хлопчика виховувала бабуся. Здобув домашню освіту.

1889–1894 навчався в Триніті-коледжі Кембриджського університету, де вивчав математику, логіку і філософію. 1894 здобув ступінь бакалавра мистецтв, 1896 підготував докторську дисертацію з геометрії, в якій досліджував логічні засади евклідової геометрії та неевклідової.

Незабаром здобув визнання у наукових колах як талановитий філософ і математик.

У Берліні познайомився з ідеями німецької соціал-демократії та соціалістичного руху. 1896 вийшла перша книга Расселла «Німецька соціал-демократія», позначена характерним для філософа на початку кар’єри критичним підходом до соціалізму і робітничого руху.

1900 познайомився з ідеями математичної логіки Дж. Пеано. Це стало поштовхом до роботи над фундаментальною працею «Принципи математики», яку видав у співавторстві з А. Н. Вайтгедом (1910–1913; у трьох томах).

1908 Расселла прийняли у Королівське наукове товариство.

Пробував себе в політиці: тричі балотувався у британський парламент (1910, 1922, 1923), але його атеїстичні і радикальні соціальні погляди не отримали підтримки консервативно настроєних виборців. Після політичних невдач присвятив себе науці — спочатку як студент, потім як викладач Кембриджського університету.

Від 1908 став членом Фабіанського товариства. Із 1914 — член лейбористської партії (Велика Британія); вийшов з її лав 1965 через принципову незгоду із зовнішньою політикою уряду Г. Вільсона, зокрема через підозру, що той має намір надати військову підтримку США у В’єтнамській війні 1955–1975.

У роки Першої світової війни посів активну пацифістську позицію, долучився до Союзу демократичного контролю, заснованого журналістом і політиком Едмундом Морелєм (1873; Франція — 1924; Велика Британія). 1916 був звільнений із Триніті-коледжу та 1918 ув’язнений на 6 місяців (у тюрмі написав «Вступ до математичної філософії»).

1910–1920 був прихильником ідей Дж. С. Мілля, залишався лібералом (див. Лібералізм) до створення «Комітету ста» (англ. The Committee of 100; 1960) — британської пацифістської організації, головною метою якої був масовий ненасильницький опір ядерній зброї та мілітаризму. Завдяки участі в антивоєнному русі, звернув на себе увагу лівих сил (див. Праві й ліві у політиці). 1920 у складі лейбористської партії Великої Британії відвідав Російську Соціалістичну Федеративну Радянську Республіку (РСФРР), зустрічався із В. Леніним, Л. Троцьким, Л. Каменєвим, М. Горьким і О. Блоком. Спілкувався із російськими християнами, представниками робітничого класу, інтелігенцією, детально вивчав стан промисловості, аграрної сфери, освіти, культури.

1920–1921 — професор Пекінського університету (Китай), читав лекції з математики, логіки, етики, моралі, релігії, теорії пізнання.

Разом із другою дружиною Дорою Блек (1894–1986; Англія) заснував експериментальну школу Бікон-Гілл (1927; резиденція Расселлів, Західний Суссекс), переважно для проблемних дітей молодшого віку, яка проіснувала майже до кінця Другої світової війни. Заклад базувався на принципах свободи, самовираження та інтелектуальної незалежності, був однією з альтернатив традиційній авторитарній освіті того часу.

1938–1944 проживав у США, читав лекції з філософії в Чиказькому університеті та Каліфорнійському університеті у Лос-Анджелесі.

1940 обраний професором філософії в Міському коледжі Нью-Йорка, але через протести релігійних кіл, викликані його ліберальними поглядами на мораль (зокрема, у книзі «Шлюб та мораль»; 1929), призначення було скасовано судом. Викладав у Гарвардському університеті та у Фонді Барнса (штат Пенсільванія).

1944 повернувся у Велику Британію, читав лекції в Кембриджському університеті, вів активну діяльність громадську.

Останні 15 років життя присвятив активній боротьбі з загрозою війни ядерної, був переконаний у тому, що США є головною загрозою миру в світі. Разом із Ж.-П. Сартром був ініціатором створення Міжнародного трибуналу з розслідування воєнних злочинів у В’єтнамі (Трибунал Расселла; 1966). Неодноразово бував арештованим за участь у антиядерних демонстраціях політичних. Підтримував ліберальні та соціалістичні ідеї, критикував тоталітаризм.

Діяльність

Основні ідеї

Зробив фундаментальний внесок у розвиток логіки, філософії математики, епістемології, метафізики, етики і соціально-політичної філософії.

Соціально-політична філософія, політика та етика

Був активним громадським діячем і публіцистом, який виступав з позицій лібералізму, гуманізму і пацифізму. Під час Першої світової війни аналізував причини військових конфліктів, вбачаючи їх у психологічній природі людини — владолюбстві, жадібності, заздрісті, та конкуренції.

Після візиту до РСФРР (1920) написав книгу «Практика й теорія більшовизму», в якій піддав гострій критиці радянський лад.

У лекціях в університеті Пекіна акцентував увагу на позитивах комуністичної ідеї (зокрема орієнтації на рівність і соціальну справедливість), проте виступав проти диктатури пролетаріату, оскільки вважав її загрозою для прав людини. У лекціях Расселла знайшли відображення ідеї вільнодумства і критики релігії, які дали новий поштовх атеїстичному руху («Проблеми релігії»; 1921). Наслідком роботи у Китаї стала книга «Проблеми Китаю» (1922), в якій він проаналізував політичну ситуацію, культуру, економіку і потенційний шлях розвитку країни.

Працюючи у США, багато писав про тоталітаризм, націоналізм і воєнне насильство. Вважав тоталітаризм, незалежно від ідеологічного забарвлення, загрозою для людської свободи, раціональності й миру. Учений зауважував необхідність розрізняти культурні й політичні аспекти націоналізму. Відстоював захист різноманітності літератур, мистецтв, мов, інших проявів культурного життя, але наголошував: коли націоналізм приходить у політику, то стає «абсолютним злом». Серед ключових праць цього періоду: «Влада: новий соціальний аналіз» (1938), де здійснив аналіз природи влади, розглянув політичні режими, включаючи тоталітарні; «Сцилла й Харибда, чи комунізм і фашизм» (1939), порівняв головні тоталітарні режими 20 ст. — радянський комунізм і фашизм (зокрема нацизм), оцінив їх як згубні крайнощі, між якими опинилося людство; «Світ, який я бачу» (1940) — есеї про війни, суспільство, роль розуму.

Переломним етапом у його громадській діяльності стала антиядерна кампанія. Разом з А. Айнштайном виступив автором «Маніфесту Расселла — Айнштейна» (1955), що започаткував Пагвоський рух науковців за мир та роззброєння. Заснував «Фонд миру Бертрана Расселла» (1963) для підтримки ядерного роззброєння та захисту прав людини.

Поза увагою філософа не залишилися ключові зовнішньополітичні події 20 ст.: Угорське повстання 1956; розміщення на Британських островах американських ядерних ракет (1958), спорудження Берлінської стіни (1961), Карибська криза 1962, В’єтнамська війна (1955–1975), події в Чехословаччині (1968).

1963 виступив із протестом проти американської агресії й утисків в’єтнамських громадян. Разом із Ж.-П. Сартром створив громадський трибунал злочинів військових у В’єтнамі (Трибунал Расселла або Міжнародний трибунал щодо злочинів у В’єтнамі), що викликало значний резонанс і критику Расселла на Заході.

Філософські погляди

Представник логіцизму, неопозитивізму, нейтрального монізму. У царині філософії здійснив складну еволюцію, яку визначив як перехід від платонівської інтерпретації піфагореїзму до г’юмізму (див. Д. Г’юм). Був переконаний у безплідності філософського розмислу, метафізики поза контекстом наявних наукових знань. Це зробило його одним із основоположників аналітичної філософії, яка домінувала в англомовному світі упродовж 20 ст.

У своїх історико-філософських працях («Філософія Лейбніца», 1900; «Бергсон», 1912; «Історія західної філософії», 1945) Расселл поєднував детальний аналіз метафізичних систем минулого (ідеї Платона, Р. Декарта, І. Канта, Г. Гегеля та багатьох інших) з їхньою логічною критикою, протиставляючи аналітичний підхід інтуїтивізму та ідеалізму.

Значну увагу приділяв соціально-етичним проблемам, зокрема питанням виховання, шлюбу та ролі жінки в суспільстві. У книзі «Шлюб і мораль» (1929) виступав за рівність статей, сексуальну освіту та свободу розлучення. Його ліберальні погляди викликали значний суспільний резонанс та призвели до громадського осуду, що, зокрема, стало причиною скасування його призначення професором у Міському коледжі Нью-Йорка 1940 року.

Епістемологія та метафізика

Висунув концепцію логічного атомізму (на противагу міркуванням Ф. Г. Бредлі та Дж. Мак-Таггарта). Расселл розрізняв «знання-знайомство» (англ. knowledge by acquaintance), отримане через безпосередній досвід, і «знання за описом» (англ. knowledge by description), отримане через логічні конструкції та дескрипції. Прагнув звести все знання до даних чуттєвого досвіду. Згідно із програмою, яку філософ виклав у книзі «Філософія логічного атомізму» (1918), світ складається з логічних «атомів» (простих фактів), а мова має точно відображати цю структуру.

Розробив дескрипцій теорію («Про позначення», англ. «On Denoting»; 1905), яка значно вплинула на розвиток аналітичної філософії та філософії мови.

У праці «Людське пізнання: його сфера та межі» (1948) відійшов від радикального емпіризму, визнав необхідність певних апріорних принципів (постулатів наукового висновування) для обґрунтування індукції та наукового знання загалом.

У метафізиці дотримувався позиції нейтрального монізму, вважаючи, що фундаментальною реальністю є нейтральні «події», які можуть бути описані як у фізичних, так і в психічних термінах.

Логіка та філософія математики

На ранньому етапі під впливом неогегельянства дотримувався ідеалістичних поглядів, але після знайомства з Дж. Е. Муром перейшов на позиції реалізму. Наполягав на тому, що об’єкти існують незалежно від думок людини і що пізнавальна діяльність має базуватися на досвіді та логічному аналізі реальних фактів, а не на абстракціях чи ідеалістичних концепціях. Розвивав власну концепцію логічного атомізму, працював над теорією значення та істини, спираючись на конкретні дані досвіду й реалістичні підходи до аналізу мови.

Досяг результатів у галузі логіки символічної та її застосування для розв’язання філософських і математичних проблем. У праці «Принципи математики» («Principia Mathematica», 1910–1913, у співавт. з А. Н. Вайтгедом) довів відповідність принципів математики принципам логіки і можливість визначення основних понять математики за допомогою термінів логіки (запропонував систему математичної логіки). Праця стала основою для багатьох подальших розробок у логіці та математиці. Запропонував теорію типів для подолання парадоксів теорії множин (зокрема, парадокса Расселла).

Внесок ученого в логіку математичну вважають фундаментальним і найбільш значущим від часу Аристотеля.

Вважав, що шлях до перетворення філософії в науку пролягає через застосування термінів логіки до висловлення філософських побудов. Міркував про створення ідеальної логічної мови. Ідеї філософа вплинули на погляди Л. Вітгенштейна та західну аналітичну філософію.

Визнання

Член Лондонського королівського товариства (з 1908).

Лауреат Нобелівської премії з літератури (1950) за книгу «Шлюб і мораль» і публіцистичну діяльність.

Нагороджений орденом Заслуг (Велика Британія; 1949), медаллю де Моргана (1932), медаллю Сильвестра (1934), премією Калінга ЮНЕСКО (1957), Єрусалимською премією (1963).

На його честь названо дослідницькі центри та наукові товариства.

Праці

1. Principia Mathematica : in 3 vol. Cambridge : Cambridge University Press, 1910–1913. (у співавт.).
2. The Problems of Philosophy. New York : H. Holt and Company ; London : Williams and Norgate, 1912. 256 р.
3. Introduction to Mathematical Philosophy. London : George Allen & Unwin, 1919. 208 р.
4. The Practice and Theory of Bolshevism. London : George Allen & Unwin, 1920. 188 p.
5. The Analysis of Mind. London : George Allen & Unwin, 1921. 322 р.
6. Freedom And Organization 1814 to 1914. London : George Allen & Unwin, 1934. 528 р.
7. A History of Western Philosophy. New York : Simon and Schuster, 1972. 896 р.
8. The Autobiography of Bertrand Russell : in 3 vol. Toromto : McClelland and Stewart Limited, 1967–1969.
9. У к р. п е р е к л. — Історія західної філософії / Пер. Ю. Лісняк, П. Таращук. Київ : Основи, 1995. 760 с.

Література

1. Eames E. Bertrand Russell’s Theory of Knowledge. London : George Allen & Unwin, 1969. 240 p.
2. Ayer A. J. Russell. London : Fontana/Collins, 1972. 164 p.
3. Clark R. W. The Life of Bertrand Russell. New York : Knopf, 1976. 806 p.
4. Monk R. Bertrand Russell: The Spirit of Solitude, 1872–1921. New York : Free Press, 1996. 694 p.
5. Bertrand Russell: Critical Assessments : in 4 vol. / Ed. by A. D. Irvine. London; New York : Routledge, 1999.
6. Monk R. Bertrand Russell: The Ghost of Madness, 1921–1970. New York : Free Press, 2001. 616 p.
7. Potter M. K. Bertrand Russell’s Ethics. London; New York : Continuum, 2006. 200 p.
8. Дубинянський М. Три пристрасті Бертрана Рассела // Дзеркало тижня. 2007. URL: https://zn.ua/ukr/SOCIUM/tri_pristrasti_bertrana_rassela.html
9. Дем’яненко Б. Рассел Бертран Артур Вільям // Політична енциклопедія / Гол. Ред. Ю. Левенець. Київ : Парламентське видавництво, 2011. С. 624–625.
10. Шайгородський Ю. Рассел Бертран // Історія політичної думки / За заг. ред. Н. М. Хоми. Львів : Новий світ-2000, 2015. С. 551–552.
11. Панафідіна О. П. Передмова до публікації: Бертран Рассел. Мистецтво філософствування. Лекція 1. Мистецтво раціонального припущення // Актуальні проблеми духовності. 2017. Вип. 18. С. 75–80.
12. Moorehead C. Bertrand Russell: A Life. Nottingham : Spokesman, 2022. 596 p.

Автор ВУЕ

• Б. Л. Дем’яненко

Покликання на цю статтю: Дем’яненко Б. Л. Расселл, Бертран // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Расселл, Бертран (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 08.07.2025