Прозелітизм

Прозеліти́зм (від прозеліт) — багатозначний термін.

Значення терміна

1) Особливий вид релігійної діяльності — цілеспрямовані зусилля з метою навернути у свою віру (релігію, конфесію) послідовників інших віросповідань.

Релігієзнавці характеризують прозелітизм як специфічну властивість монотеїстичних релігій (див. Монотеїзм), передусім світових релігій. Підставою і стимулом прозелітичної діяльності слугують властиві їм ідеї однобожжя, вищої й вселюдської релігійної правди, рівності всіх людей перед Богом, універсальних моральних заповідей, єдиного шляху спасіння. Саме через активне навернення язичників, іншовірних низка релігій (іслам, християнство) і набули транснаціонального поширення, стали світовими. Осібне місце посідає буддизм, який за змістом є нетеїстичним і непрозелітичним (дозволяє вклонятися будь-яким богам, але вищою за шанування Бога є філософія правильного життєвого шляху, звільнення від страждань).

Засадово непрозелітичними є національні релігії, які міцно пов’язані з конкретною національною ідентичністю, транслюють ідеї винятковості (вищості, обраності) певного народу та його історичної долі, неможливість розділити її з іншими. Так, юдаїзм, що в давні часи був відкритий для масового навернення (самий термін прозеліт початково позначав язичників-чужинців, які оселилися в Ізраїлі й навернулися в юдаїзм), згодом відкинув таку ідею й практику, став релігією виразно національного характеру. Чужою є ідея прозелітизму для індуїзму, синтоїзму тощо.

Натомість активно прозелітичними були апостольський і місіонерський рухи в ранньому й середньовічному християнстві; протестантські течії від доби Реформації; католицькі ордени за часів Контрреформації (особливо єзуїти, які стали в авангарді поширення християнства по всіх континентах); рух бахаїв (див. Бахаї віра), особливо від середини 20 ст. («десятирічний всесвітній хрестовий похід») тощо. Активний прозелітизм за участі кожного з адептів характерний для нових релігійних рухів.

Залежно від мети провідники прозелітизму застосовують різні методи навернення до сповідників інших релігій: соціальну мотивацію (зрівняння в правах, відкриття соціальних ліфтів), світоглядне переконання, публічну проповідь, виховання і навчання, моральний і психологічний тиск, спекуляцію на матеріальних труднощах, примус, насильство (наприклад, у часи колоніальної експансії, поширення християнства серед аборигенів Америки, Азії, Африки).

В Україні з кінця 1980-х на хвилі демократизації в релігійній царині прозелітична діяльність, конкуренція конфесій за паству стала конфліктогенним чинником у міжконфесійних відносинах (передусім між християнськими церквами).

У богословському, церковному середовищі термін «прозелітизм» сприймають переважно із негативними конотаціями як дії з навернення нових вірян, здійснені недобросовісними методами. У такому розумінні прозелітизм вважають діяльністю, що суперечить екуменічним зусиллям церков (див. Екуменізм), відрізняють від місіонерства та євангелізації (навернення тлумачать як щиру й добровільну зміну віри, тоді як прозелітизм — акт або процес змушування, силування до зміни віри). Так, документ «Виклик прозелітизму й заклик до спільного свідчення» (1995), підготовлений зусиллями Спільної робочої групи Всесвітньої ради церков і Католицької церкви, тлумачить прозелітизм як дію, спрямовану на примус особи змінити свою конфесійну ідентичність. До його методів віднесено несправедливу та образливу критику віровчення та практики іншої (інших) церкви (церков), часом навіть відверте глузування; упереджене порівняння двох християнських церков, коли досягнення однієї та слабкості іншої всіляко гіпертрофовано; використання політичної, соціальної або економічної влади з метою надбання «нових душ»; прямі або приховані пропозиції освіти, медичної допомоги, соціальної підтримки тощо в обмін на перенавернення. Беззастережно засуджено фізичне насильство, моральний примус, психологічний тиск, маніпулятивне застосування рекламних технік у масмедіа, зиски з недосвідченості особи, наївності, необізнаності, недостатньої освіти, складних обставин життя.

У низці країн (Греції, ісламських державах) прозелітизм прямо заборонено.

2) Палка прихильність новонаверненого (прозеліта) обраній вірі. Виявляється у ревному прагненні дотримуватися всіх приписів, норм, практик нової конфесії, бути взірцевим членом релігійної громади.

Додатково

• Богослови, релігієзнавці звертають увагу на складність інтерпретації релігійних подій у контексті прозелітизму. Так, укладання Берестейської церковної унії 1596 православні сприймають як акт прозелітизму з боку Католицької церкви, відрив частини вірян від юрисдикції Вселенського патріарха, натомість католики й греко-католики — як позитивний акт возз’єднання з Апостольським престолом. Організаційне виділення у самостійну структуру Української автокефальної православної церкви (1921) вірні Російської православної церкви тлумачать як схизму, а її поширення — наслідок відверто прозелітичної діяльності, тоді як для прихильників автокефалії це постає відновленням історичної справедливості, відродженням самобутності Київської митрополії, втраченої 1686 після підпорядкування Московському патріархату.
• Так само полемічним є розуміння прозелітизму і серед правознавців через т. з. поле невизначеності між правом особи дотримуватися певної релігії, виявляти свою конфесійну ідентичність та свободою змінювати віросповідання. З одного боку, прозелітична діяльність як частина свободи виявляти свою релігію визнається міжнародним правом, а тому не повинна підлягати обмеженню. З іншого боку, свобода дотримуватися свого світогляду також захищена міжнародним правом, а це вимагає обмеження свободи прозелітизму.

Див. також Релігійне навернення

Література

1. Єленський В. Прозелітизм // Людина і світ. 1999. № 3‒4. С. 37‒40.
2. Маринович М. Релігійна свобода і прозелітизм: до проблеми співвідношення і визначення // Релігійна свобода. 2002. № 6. С. 55‒57. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/religfree_2002_6_14
3. Релігійна свобода і права людини: богословські аспекти : у 3 т. Львів : Свічадо, 2004. Т. 3 : Місія і прозелітизм / пер. з англ. Р. Скакун. 556 с.
4. Богдановський І. В. Прозелітизм нетрадиційних релігій // Практична філософія. 2015. № 2. С. 129‒134.
5. Ярмол Л. В., Тучапець І. Б. Захист свободи віросповідання європейським судом з прав людини (загальнотеоретичні аспекти) // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Серія: Юридичні науки. 2015. № 824 (6). С. 368‒372. URL: https://science.lpnu.ua/uk/node/2396
6. Ранця І. Баламадська декларація та неоднозначність її рецепції різними церковними середовищами: до 25-річчя історії документу // Наукові записки УКУ. Серія: Богослов’я. 2019. № 6. С. 243–271. URL: https://nz-theology.ucu.edu.ua/editions/vypusk-6-2019/balamadska-deklaratsiya-ta-neodnoznachnist-yiyi-retseptsiyi-riznymy-tserkovnymy-seredovyshhamy-do-25-richchya-istoriyi-dokumentu/

Автор ВУЕ

А. М. Колодний

Покликання на цю статтю: Колодний А. М. Прозелітизм // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Прозелітизм (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 31.03.2025