Мід, Джордж Герберт

Мід, Джордж Ге́рберт (англ. Mead, George Herbert, 27.02.1863, м. Саут-Гедлі, штат Массачусетс, США — 26.04.1931, м. Чикаго, штат Іллінойс, США) — соціолог, філософ, соціальний психолог, представник Чиказької соціологічної школи, один із засновників теорії інтеракціонізму символічного.

Мід, Джордж Герберт (Mead, George Herbert)
Народження	27.02.1863
Місце народження	Саут-Гедлі, Массачусетс, США
Смерть	26.04.1931
Місце смерті	Іллінойс, США
Alma mater	Гарвардський університет
Напрями діяльності	соціологія, філософія, соціальна психологія
Традиція/школа	символічний інтеракціонізм

Життєпис

Народився в релігійній високоосвіченій сім’ї.

1879–1883 навчався в Оберлінському коледжі (штат Огайо), де здобув класичну гуманітарну освіту, мав ґрунтовні знання з літератури, вільно володів грецькою мовою та латинською мовою. Попри релігійне виховання ще в молоді роки став прихильником ідеї секуляризації науки та освіти.

Працював учителем, землеміром. 1887 вступив до Гарвардського університету, де вивчав філософію та психологію. За рік здобув ступінь бакалавра. Одночасно працював учителем у сім’ї одного із засновників прагматизму — В. Джеймса.

1888–1891 навчався в Німеччині, спочатку в Лейпцизькому університеті, згодом — у Гумбольдтському університеті Берліна, студіював філософію, економіку, психологію. Вивчав праці В. Вундта.

1891 припинив роботу над докторською дисертацією, прийняв пропозицію викладати психологію і філософію в Мічиганському університеті та повернувся на батьківщину. Познайомився з Ч. Г. Кулі та Дж. Дьюї, творчість яких вплинула на становлення Міда як вченого.

Від 1894 — доцент, з 1907 — професор філософського факультету Чиказького університету. Його лекції відвідували В. А. Томас, Ф. В. Знанецький, Е. С. Богардус, Е. В. Берджес та ін. Під впливом Р. Парка познайомився з працями Г. Зіммеля.

Наукова діяльність

Автор багатьох навчальних курсів, серед яких теоретично значущим був курс лекцій з соціальної психології, де сформулював головні принципи символічного інтеракціонізму.

Опублікував понад 100 науковий статей, оглядів і рецензій. Учні Міда зібрали, відредагували та оприлюднили кілька томів його праць, здебільшого на основі стенограм і конспектів лекцій. Зокрема, «Карусівські лекції» (1930), «Філософія теперішнього» (1932), «Дух, самість і суспільство» (1934), «Інтелектуальні течії 19 століття» (1936), «Філософія дії» (1938).

У 1964 надруковано «Вибрані твори», 1968 — «Нариси соціальної психології», 2010 — найповнішу колекцію творів Міда «Читач».

Теорія символічного інтеракціонізму

Концепція Міда, відома як біхевіоризм соціальний і пізніше названа символічним інтеракціонізмом, поєднує філософський, соціологічний та психологічний підходи до аналізу суспільства.

Вихідним моментом міркувань стала спроба вирішити класичну дилему природного й соціального, індивідуального та колективного. Основним питанням було те, що виникає спершу — самість (сформована психіка), яка стимулює розвиток колективного життя, чи колективна активність, у процесі якої формується самість.

Відкинув ідею первинності психічного (інстинктів, потягів) як основи виникнення порядку соціального. Наголошував, що колективність інстинктивної природи не є унікально людською рисою (як, наприклад, у мурах). Такий підхід не враховував свободу волі та індивідуальність особистості.

Поєднав в єдиній теоретичній схемі виникнення свідомості, формування самості та соціальної структури.

Розглядав суспільство як одну з форм життєвого процесу, який має безособистісну природу, але здатний формувати складніші моделі свого існування. Свідомість визначав як засіб, що забезпечує пристосування людини до середовища. Формулу біхевіоризму «стимул-реакція» у контексті соціального біхевіоризму трансформував у «стимул-інтерпретація-реакція», що враховувала роль свідомого осмислення та символічної взаємодії перед відповіддю.

Ключовим концептом теорії стало запозичене у В. Вундта поняття «жесту», яке Мід трактував як базову форму запису складних моделей поведінки. Жест уже в тваринному світі виступає інструментом виходу за межі простої схеми стимул-реакція. Наприклад, пес, щирячи зуби, передає повідомлення про можливий напад, на яке можна відповісти різними способами — втечею або агресією. Жест — початковий етап комунікації та перший крок дії. Можливість редукувати дію до жесту відкриває шлях до виходу за межі жорстких алгоритмів поведінки.

Жест — це знак, сутність якого полягає в тому, що його значення необхідно зрозуміти. За Мідом, інтерсуб’єктивність, тобто взаємне сприйняття ідентичних значень жестів, досягається через самосприйняття. Коли індивід переживає власний жест, це стає сигналом про його поведінку та наміри, що ініціює процес усвідомлення дії. У такий спосіб дія втрачає автоматичний, рефлекторний характер.

Здатність переживати майбутню дію у свідомості віртуально за допомогою символічних позначень об’єктів оточення, а також здатність виробляти альтернативні варіанти дій стосовно цих об’єктів та обирати і втілювати в дії лише один з варіантів, Мід позначив як «репетицію в уяві».

Соціальний порядок, що формується в результаті узгоджених взаємодій, неможливий без наявності цієї здатності свідомості — усвідомлення дій та їх проєктування в уяві. Це дає змогу узгоджувати індивідуальні дії в межах соціальної системи. Водночас значне розрізнення між внутрішніми процесами свідомості та зовнішньою комунікацією уможливлює розмежувати психічну і соціальну реальності.

Відокремлення переживання від дій зумовлене здатністю людини передбачати як власну поведінку, так і поведінку Іншого. Це відбувається завдяки тривалому процесу відбору жестів, що сприяють адаптації до оточення, а також через формування конвенційних жестів — таких, що мають спільне значення для всіх учасників взаємодії.

Прийняття ролі Іншого

Ключовою умовою формування соціальної структури є здатність до «прийняття ролі Іншого». Це означає орієнтацію на дії, які відповідають очікуванням Іншого. Ці очікування стають першим кроком до становлення соціальної структури. Вони починають оформлюватися в таких базових категоріях, як свій/чужий, раніше/пізніше, тут/там, які згодом узагальнюються у формі категорій Я/Інший для індивіда. Здатність до прийняття перспективи Іншого лежить в основі інтеракції та побудови соціального порядку, створюючи передумови для узгоджених форм соціального життя.

Здатність інтерпретувати жести є не лише способом адаптації у взаємодіях, але й базою для формування уявлення індивіда про себе. Мід описав цей процес як послідовність стадій розвитку Я.

На першій стадії, яку Мід назвав «грою» (play), діти освоюють рольові перспективи одного чи двох учасників взаємодії. У цій фазі вони імітують поведінку дорослих чи інших значущих осіб, починаючи створювати свої перші образи власного Я.

Друга стадія розвитку — «колективна гра» (game). Тут діти починають усвідомлювати ролі кількох учасників інтеракції, які співпрацюють задля досягнення спільної мети. У цій фазі важлива система узгоджених правил і розуміння очікувань від кожного учасника, що розширює сприйняття власного Я через різні ролі.

На завершальній стадії розвитку відбувається прийняття ролі «узагальненого Іншого». Індивід засвоює цінності, норми та настанови, що регулюють поведінку в суспільстві. Узагальнений Інший уособлює колективні очікування соціуму, що інтегрують людину в суспільне середовище через систему норм і правил, які застосовують до різних сфер взаємодії.

Розрізнення в самості Я («I») та Мене («me»)

Розрізнення між Я та Іншим у теоретичній схемі Міда доповнено внутрішнім поділом самості на два складники: «I» та «me».

«I» уособлює імпульсивну, спонтанну частину природи людини, яка відображає її інстинкти, потяги та несподівані пориви.

«Me» — рефлексивний складник, пов’язаний із соціальною природою людини. «Me» відповідає за усвідомлення себе через призму очікувань суспільства, здійснення оцінки наслідків своїх дій та реконструкцію досвіду взаємодії.

Цей поділ дає змогу вирішити проблему співвідношення природного й соціального, індивідуального та колективного аспектів у житті. Розрізнення між «I» та «me» демонструє, як природна імпульсивність і соціальна рефлексія поєднуються у формуванні особистості та впливають на її еволюцію в соціальному контексті.

Уявлення про суспільство

Мід поєднує макро- та мікросоціологічний підходи до пояснення соціальної реальності. Суспільство — сукупність форм скоординованих взаємодій, які зберігаються чи змінюються внаслідок символічної взаємодії як між індивідами, так і всередині особистості. Ці форми взаємодії Мід позначив як інститути — сталі моделі скоординованих взаємодій, що виникають і зберігаються через повторювані акти взаємодії, у яких ці символи поділено між учасниками. Форми можуть змінюватися, якщо змінюється зміст символів чи спосіб взаємодії.

Додатково

Батько Міда був протестантським священником, професором Оберлінського коледжу. Мати після смерті чоловіка викладала в тому самому коледжі, згодом стала президентом одного з коледжів Саут-Гедлі, а 1900 здобула ступінь доктора гуманітарних наук.

1894 Дж. Дьюї запросили очолити філософський факультет Чиказького університету. Він запропонував Міду посаду викладача, незважаючи на те, що останній не мав ступеня доктора наук.

Праці

Mind, Self, and Society / Ed. by Charles W. Morris. Chicago ; London : The University of Chicago Press, 1934. 401 p.
The philosophy of the act / Ed. by C. W. Morris. Chicago : University of Chicago Press, 1938. 696 p.
Дух, самість і суспільство. З точки зору соціального біхевіориста / Пер. з англ. Т. Корпало. Київ : Український Центр духовної культури, 2000. 416 с.

Література

Wallace D. Reflections on the Education of George Herbert Mead // American Journal of Sociology. 1967. Vol. 72. № 4. P. 396–408.
Joas H. George Herbert Mead and the «Division Of Labor» : Macrosociological Implications Of Mead’S Social Psychology // Symbolic Interaction. 1981. Vol. 4. Is. 2. P. 177–190.
Злобіна О. Г. Мід, Джордж Герберт // Теоретики світової соціології : життя та творчий спадок (Путівник портретною галереєю Інституту соціології НАН України) / За ред. В. Ворони. Київ : Інститут соціології НАН України, 2015. С. 88–94.
Cook G. George Herbert Mead and American Sociology // European Journal of Sociology. 2015. Vol. 56. Is. 3. P. 488–493.
Edwards M. A sociohistorical examination of George Herbert Mead’s approach to science education // Public Understanding of Science. 2016. Vol. 25. Is. 5. P. 531–542.
Tavory I. The Timeliness of George Herbert Mead // Contemporary Sociology : A Journal of Reviews. 2018. Vol. 47. Is. 3. P. 335–336.
Parravicini A. Reintroducing George Herbert Mead by Daniel R. Huebner (review) // Transactions of the Charles S. Peirce Society : A Quarterly Journal in American Philosophy. 2023. Vol. 59. № 2. P. 249–253.

Автор ВУЕ

О. Г. Злобіна

Покликання на цю статтю: Злобіна О. Г. Мід, Джордж Герберт // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Мід, Джордж Герберт (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 18.05.2026