Кулі, Чарльз Гортон

Ку́лі, Ча́рльз Го́ртон (англ. Cooley, Charles Horton; 17.09.1864, м. Анн-Арбор, штат Мічиган, США — 08.05.1929, там само) — соціолог, соціальний психолог, економіст, професор Мічиганського університету (з 1907), один із засновників теорії інтеракціонізму символічного. Президент Американської соціологічної асоціації (1918).

Кулі, Чарльз Гортон (Homans, George Caspar)
Народження	17.09.1864
Місце народження	м. Анн-Арбор, штат Мічиган, США
Смерть	08.05.1929
Місце смерті	м. Анн-Арбор, штат Мічиган, США
Місце поховання	цвинтар Форест-Гілл (м. Анн-Арбор)
Alma mater	Мічиганський університет
Напрями діяльності	соціологія, психологія, філософія
Традиція/школа	символічний інтеракціонізм

Життєпис

Народився в сім’ї судді Верховного суду Мічигану, професора права Мічиганського університету.

Із дитинства був хворобливим, сором’язливим, мав дефект мовлення, що вплинуло на його соціальну адаптацію.

1880–1887 навчався з перервами в Мічиганському університеті. Самостійно ознайомився з працями Ч. Дарвіна, Г. Спенсера й А. Шеффле, що сприяло зацікавленню соціальними науками. 1888 вступив до магістратури Мічиганського університету за спеціальністю політична економія та соціологія. 1890 здобув ступінь магістра. Від 1892 викладав економіку та соціологію в цьому самому університеті. 1894 захистив дисертацію «Теорія транспорту» і здобув ступінь доктора філософії. 1899 прочитав перший курс соціології в університеті. Похований на цвинтарі Форест-Гілл (м. Анн-Арбор).

Наукова діяльність

Загальнотеоретичними джерелами соціологічної концепції Кулі були філософія Р. В. Емерсона; соціологія О. Конта, Г. Спенсера, А. Шеффле, Л. Гумпловича, Г. де Тарда, Л. Ф. Ворда, Ф. Г. Гіддінгса; психологія В. Джеймса.

Основи соціологічної теорії виклав у трилогії «Людська природа і соціальний порядок» (1902), «Соціальна організація» (1909), «Соціальний процес» (1918), а також у праці «Соціологічна теорія і соціальне дослідження» (1930).

Методологічні ідеї

Один із засновників інтерпретативного підходу в американській соціології, який теоретично оформлено як символічний інтеракціонізм. Наголошував на необхідності зосередити дослідження на проблематиці людського соціального світу, зокрема, на виявленні суб’єктивних значень, які індивіди надають своїм діям. Вважав, що аналіз цих значень має відбуватися як через дослідження практичних дій, так і за допомогою розуміння внутрішніх мотивів.

Не заперечував використання статистичних даних, але надавав перевагу спостереженням і якісним методам дослідження, зокрема, спостереженням за власними дітьми. Запропонував підхід, відомий як метод «симпатичного самоспостереження», що полягав у здатності вченого зрозуміти психічний стан інших через асоціацію видимої поведінки з імовірними внутрішніми процесами свідомості. За Кулі, соціолог має поставити себе на місце соціального суб’єкта в різних уявних ситуаціях та змоделювати відповідні поведінкові реакції. Вважав, що цей метод допоможе подолати суперечність між сприйняттям суспільства як матеріальної сукупності чи набору фізичних тіл і його справжнім існуванням як живого цілого. Вбачав у цьому спосіб глибшого розуміння соціальної реальності.

Теорія соціальної комунікації

У докторській дисертації «Теорія транспорту» (1894) схарактеризував місто як точку перетину транспортних шляхів, де виникає перерва в перевезеннях. Ця праця стала одним із перших досліджень, де закладено основи майбутньої теорії комунікацій.

Запропонував розрізняти транспортування як фізичний процес і комунікацію як психічний. Пізніше розширив поле досліджень, зосередившись на аналізі взаємодії індивідуальних і соціальних процесів.

У праці «Соціальна організація» (1909) запропонував розглядати комунікацію як механізм, що забезпечує існування і розвиток відносин між людьми. Описав цей процес як комплекс, що охоплює всі символи свідомості, а також способи їх передачі — від жестів і слів до друкованих видань і технічних засобів.

У циклі праць «Людська природа і соціальний порядок» (1902), «Соціальна організація» та «Соціальний процес» (1918) дослідив тему взаємозв’язку між суспільством та індивідом. Головним завданням аналізу було визначити основні координати теорії суспільства. Соціальну взаємодію схарактеризував як у первинних аспектах — через аналіз малих соціальних груп, так і у вторинних — через функціонування інститутів і процесів. У структурних та інституційних дослідженнях завжди виходив із первинного значення індивідуальних взаємодій.

Попри поширену характеристику підходу Кулі як «органіцизму», його уявлення про суспільство як організм відрізнялося від поглядів Г. Спенсера, які ґрунтувалися на біологічних аналогіях. Кулі наголошував не на біологічних аналогіях, а на взаємозалежності та інтеграція соціального й психологічного у функціонуванні суспільства. Акцентував на органічному неподільному зв’язку між індивідом і суспільством.

Індивідуальне та соціальне формують цілісність, у якій одне не може існувати без іншого. Підкреслював, що група та особи, які її складають — це не різні феномени, а колективні та дистрибутивні аспекти того самого явища. Жоден із цих аспектів не є первинним або фундаментальним порівняно з іншим. Така концепція принципово відкидає утилітарний індивідуалізм, який був основою соціологічного підходу Г. Спенсера.

Ідея «дзеркального «Я»

Ідея нерозривного зв’язку особистості й суспільства, що є провідною в більшості творів Кулі, відображена також в його концепції «дзеркального Я» (looking-glass self). Здатність індивіда усвідомлювати власне «Я» через виокремлення себе з групи — невід’ємна риса людини. Однак це усвідомлення неможливе без взаємодії з середовищем соціальним, оскільки почуття «Я» виникає лише у зв’язку з почуттями «Ми», «Він» чи «Вони».

Концепт «дзеркального Я» відображає ідею суспільства як дзеркала, у якому індивід бачить реакцію інших на свою поведінку. Уявлення про себе формується через рефлексію сигналів, які надходять від найближчого соціального оточення.

Процес формування «Я» динамічний і рефлексивний, розвивається у взаємодії з соціальним середовищем. Кулі визначив основні компоненти цього процесу:

уявлення про те, як ми виглядаємо в очах інших людей;
уявлення про те, як інші люди оцінюють наш образ;
емоції, викликані цими уявленнями (наприклад, гордість чи сором).

Первинні та вторинні групи

У праці «Соціальна організація» Кулі докладно розвинув поняття про первинні групи, які відіграють вирішальну роль у процесі формування особистості через соціалізацію та взаємний вплив. Це такі утворення, як сім’я, дитячі ігрові групи, сільські громади, клуби, братства, школи, професійні об’єднання тощо. Їхні ознаки: сталість, безпосередність, неформальні стосунки між членами. Кулі наголошував, що первинні групи важливі в будь-якій суспільній організації, оскільки існують у всіх типах суспільства — від примітивного до індустріального.

Первинні групи є основними структуротвірними елементами більш масштабних соціальних утворень — вторинних груп, яким властиві знеособлені та формалізовані відносини. Вторинні групи — це значно більші та більш абстрактні колективи: нації, класи, політичні партії тощо, які формують соціальну структуру суспільства і втілюють його організацію. До них також належать соціальні інститути, які базуються на практичних чи ділових цілях, а не на безпосередніх емоційно близьких стосунках.

Конфлікт цінностей первинних груп та інституційних значень

У праці «Соціальний процес» розглянув проблему зіткнення цінностей первинних груп (любов, відданість, взаєморозуміння) і більш формалізованих інституційних значень, що представляють відчужені (див. Відчуження соціальне) та безособові ідеології, наприклад, ідеї прогресу чи протестантизму.

Наголошував, що сучасні суспільства намагаються знайти баланс між цими типами значень. Це необхідний процес, оскільки цінності первинних груп і близьких взаємин залишаються важливими для збереження людської природи, тоді як інституційні структури необхідні для організації більш масштабних соціальних процесів.

Вважав, що урбанізація та індустріалізація зменшують обсяги безпосередньої людської взаємодії (віч-на-віч), що може призвести до відчуження людей одне від одного та від їхньої первинної, соціально орієнтованої природи. Ці ідеї розвинули представники Франкфуртської школи: Т. Л. Адорно, М. Горкгаймер та Г. Маркузе.

Праці

Human Nature and the Social Order. New York : Charles Scribner's Sons, 1902. 413 р.
Social Organization: a Study of the Larger Mind. New York : Charles Scribner's Sons, 1909. 426 р.
Social Process. New York : Charles Scribner's Sons, 1918. 430 р.
Sociological Theory and Social Research. New York : Henry Holt, 1930. 345 р.

Література

Jacobs G. Charles Horton Cooley, Pragmatist or Belletrist? The Complexity of Influence and the Decentering of Intellectual Traditions // Symbolic Interaction. 2012. № 35(1). P. 24–48.
Злобіна О. Г. Кулі, Чарльз Гортон // Теоретики світової соціології: життя та творчий спадок (Путівник портретною галереєю Інституту соціології НАН України) / За ред. В. Ворони. Київ : Інститут соціології НАН України, 2015. С. 108–115.
Brossard B. Charles Horton Cooley: an Unknown Classic? // Sociologie. 2015. № 7(2). P. 187–196.
Siljanovska L., Stojchevska S. A Critical Analysis of Interpersonal Communication in Modern Times of the Concept «Looking Glass Self (1902)» By Charles Horton Cooley // SEEU Review. 2018. № 13(1). P. 62–74.
López-Escobar E. Charles Horton Cooley: Nulla linea sine Deo // Church, Communication and Culture. 2021. № 6(2). P. 311–326.

Автор ВУЕ

О. Г. Злобіна

Покликання на цю статтю: Злобіна О. Г. Кулі, Чарльз Гортон // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Кулі, Чарльз Гортон (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 01.04.2026