Медресе (архітектура)
Медресе́ (від араб. مدارس — місце, де навчають) — споруда (комплекс споруд) мусульманської духовної школи — закладу середньої та вищої освіти, де навчають служителів культу, вчителів, службовців державного апарату в країнах Близького і Середнього Сходу.
Випускники медресе мають право вступати до університету.
Історична довідка
Перші ісламські навчальні заклади були влаштовані при п’ятничних (соборних) мечетях. Медресе як окремі навчальні заклади з визначеним фінансуванням і власними приміщеннями з’явилися в Північній Африці в 9 ст., у Середній Азії — у 10 ст.
В 11–13 ст. поширилися по всіх регіонах, де прийняли іслам. У середньовіччі медресе були єдиним типом навчального закладу в ісламському світі. Навчання було роздільним (для чоловіків і жінок) та безкоштовним. Більшість відомих арабських учених отримали освіту й викладали в медресе.
Медресе і тепер функціонують в системі освіти мусульманських країн. У СРСР усі медресе (крім двох, у містах Бухарі й Ташкенті, тепер Узбекистан) було закрито й відновлено тільки після падіння комуністичного режиму.
Характеристика
Медресе — прямокутна в плані одно- або двоповерхова споруда з внутрішнім двором, навколо якого групуються навчальні приміщення. При великих розмірах внутрішній двір відкритий, при менших — перекритий куполом зі світловим ліхтарем. Із трьох боків внутрішнього двору по периметру містилися худжри (келії учнів і викладачів); із четвертого боку, протилежного вхідному порталу, — мечеть і дарсхана (навчальна аудиторія).
Інколи в комплекс медресе включали мавзолей його засновника, розміщений поряд із мечеттю. Фасади медресе оздоблювали орнаментальним цегляним муруванням, поліхромними полив’яними кахлями, різьбленням по тиньку тощо з геометричними, рослинними й шрифтовими композиціями.
Архітектурні вирішення споруд (комплексів споруд) медресе мають відмінності залежно від історичної епохи та географічного регіону.
Типи медресе:
- анатолійський сельджуцький (на території Туреччини);
- єгипетський;
- іранський;
- магрибський (у Північній Африці);
- месопотамський (в Іраку);
- османський (на території Туреччини);
- середньоазійський;
- сирійський.
Найрозвиненіші, але принципово відмінні архітектурні композиції мають медресе Туреччини й Середньої Азії. Вони вплинули на формування споруд медресе в Криму.
У Туреччині в сельджуцьку добу (13 ст.; див. Сельджуки) медресе були двох типів:
- із відкритим внутрішнім двором (Сирчали-медресе у м. Конья 1243);
- із внутрішнім двором, перекритим куполом зі світловим ліхтарем (Каратай-медресе 1252 та Індже-мінар 1258, там само).
Особлива композиція вхідного порталу чи айвану, фланкованого двома мінаретами, характерна для сходу країни, культурно пов’язаного з Іраном. Прикладом комбінованого типу споруди є двоповерхова центрична медресе-мечеть султана Мурада І Богоподібного у м. Бурсі 1363, в якій на першому поверсі — мечеть, на другому — худжри.
Перші османські (див. Османи) медресе, збудовані у 15 ст. у містах Бурсі та Ізніку, повторюють тип сельджуцького одноповерхового медресе з відкритим внутрішнім двором. У медресе Мехмеда Челебі 1414 у м. Мерзифоні (тепер Туреччина) на осях квадратного в плані двору розташовані купольні айвани — навчальні аудиторії, які виступають ризалітами на зовнішніх фасадах. Широко розповсюджені медресе великого османського стилю 16–17 ст. будували з худжрами по периметру відкритого двору й дарсханою, що виступала за прямокутний обрис плану.
У 16 ст. у м. Стамбулі навколо мечеті Фатих створено величезний навчальний комплекс, до якого входили 16 медресе, бібліотека, шпиталь і ринок.
У Середній Азії на кінець 14 ст. припадає формування середньоазійського типу медресе з великим прямокутним двором, по периметру якого у два яруси розташовані аркадні галереї з худжрами, на осях — склепінчасті айвани; вхід акцентує грандіозний портал — пештак; на чотирьох зовнішніх кутах зведено мінарети. Характерними прикладами цього типу є три медресе Улугбека — в містах Бухарі 1418, Самарканді 1420, Гіждувані 1437 (усі тепер — Узбекистан). У цьому регіоні в 15–18 ст. значні за обсягом споруди медресе були основою формування центральних архітектурних ансамблів великих міст. Серед них найвідоміші, що стали головними складниками пам’яток всесвітньої спадщини ЮНЕСКО:
- Лябі-хауз у м. Бухарі 16–17 ст. із двома медресе — Кукельдаш 1568–1569 (найбільше в Середній Азії, на 130 худжр) та Диван-Бегі 1623;
- Регістан у м. Самарканді 1417–1660, завершено у 18 ст. і сформовано трьома медресе — Улугбека, Шир-Дор, Тілля-Карі.
Найбільшу кількість визначних споруд медресе Середньої Азії зосереджено у м. Бухарі: медресе Мірі-араб на 111 худжр 1535–1536, медресе Абдулазіс-хана 1651–1652 тощо. Медресе цього типу були традиційними для регіону й не зазнали принципових змін до кінця 19 ст. (медресе Мухаммад-Амін-хана 1851–1852 у м. Хіві, тепер Узбекистан).
Медресе в Україні
В Україні споруди медресе відомі з початку 14 ст. на території Криму й представлені руїнами медресе хана Узбека 1314 у м. Старому Криму. Тепер найкраще збереженим і реставрованим є Зинджирли-медресе (1500) у м. Бахчисараї.
Додатково
На порталі головного фасаду медресе Улугбека у м. Бухарі збережено напис, який є хадисом пророка Мухаммада: «Прагнення до знань є обов’язком кожних мусульманина і мусульманки».
Література
- Мардер А. П., Євреїнов Ю. М., Пламеницька О. А. та ін. Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 163–164.
- Тимофієнко В. Архітектура і монументальне мистецтво: терміни і поняття. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва ; Головкиївархітектура, 2002. С. 272.
- Клименюк Т., Проскуряков В., Ковальчук Х. Ілюстрований словник архітектурних термінів. 3-тє вид., допов. і перероб. Львів : Львівська політехніка, 2019. С. 82–83.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Медресе (архітектура) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Медресе (архітектура) (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 13.05.2023
