Йоган Скотт Еріугена

Зображення мислителя з трактатом «Перифізіон» у руках на вітражі каплиці одного з Кембриджських коледжів

Йо́ган Скотт Еріуге́на [Йоан Скот Еріуґена, Ерігена; лат. Johannes Scot(t)us Eriugena (Erigena); близько 810, Ірландія — близько 877, ймовірно Франція, за іншою версією — Мальмсберійське абатство, Англія, тепер Велика Британія] — філософ, богослов, поет, перекладач, коментатор, доби Каролінгського відродження.

Йоган Скотт Еріугена (Johannes Scottus Eriugena)
Народження	бл. 810«бл» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 0.81.
Місце народження	Ірландія
Смерть	бл. 877
Місце смерті	Франція
Місце діяльності	Франція
Напрями діяльності	богослов'я, філософія, переклад
Традиція/школа	християнство

Життєпис

Ранні роки життя провів в Ірландії. Освіту здобув в одному з ірландських монастирів, де завдяки традиціям англосаксонського виховання досконало вивчив не тільки латину, а й грецьку мову та античну філософію.

Переїхав до Франції близько 845 на запрошення короля з Каролінгів Карла ІІ Лисого. Став наступником ученого та педагога Алкуїна Йоркського на посаді голови Палатинської школи.

Залишався у Франції щонайменше 30 років, писав праці, брав участь у теологічних диспутах. Був побожним католиком, радше за все — кліриком і ченцем. На пізніших зображеннях часто постає у бенедиктинському вбранні.

Остання частина його життя непрояснена.

Погляди і праці

Творчість Еріугени значною мірою базована на літературній спадщині Орігена, Аврелія Августина, Псевдо-Діонісія Ареопагіта, Максима Сповідника та каппадокійських отців. Загальний погляд Еріугени на людську і божественну реальність позначений сильним впливом неоплатонізму. Дійсність розглядав як ієрархію сходинок від Божества, в усьому припускав амбівалентний рух походження, еманації та повернення до Бога, збіг початку й кінця. Був послідовником християнського реалізму. Розвивав патристичну ідею тлумачення зла як нестачі добра, блага.

Тогочасні церковні лідери спершу вважали Еріугену ортодоксальним теологом. Архієпископ Реймса Гінкмар (бл. 808 — бл. 882) обрав Еріугену для захисту доктрини свободи волі проти ченця Ґотшалька — прихильника позицій абсолютного передвизначення (що заперечувало вчення Церкви про цінність добрих справ). Трактат Еріугени «Про Божественне передвизначення» (лат. «De divina praedestinatione»; 851) написаний саме з цієї нагоди. З опертям на праці св. Августина, мислитель доводив, що приречення є характеристикою Бога, а не чимось, що стосується його творінь, а тому не може розглядатися як механізм примусу людей до тієї чи тієї поведінки. Бог наділив людей вільною волею, над якою приречення не може взяти гору. За допомогою благодаті вільна воля схиляється до добра, позаяк Бог може зумовлювати тільки до чогось, що є в Ньому самому. Бог як благо є просто існуванням і протилежністю небуття. Зло і гріх — це заперечення, яких насправді не існує, вони не можуть бути спричинені Богом; єдине джерело зла — це зловживання людьми вільною волею. Відтак Еріугена не тільки не погодився з думкою Ґотшалька, що Бог одних людей передвизначає до добра, а інших — до зла, але твердив про єдину передвизначеність — тільки до сущого блага, добра. Поряд із тим відкидання ідеї приречення до вічного покарання суперечило вченню св. Августина. З цієї причини архієп. Гінкмар був незадоволений отриманою відповіддю, трактат Еріугени був згодом засуджений на соборах (855, 859).

Ще до часів Еріугени поширилася легенда про святого Діонісія Паризького (3 ст.; перший єпископ Парижа, мученик, згодом святий покровитель абатства Сен-Дені) як ту саму особу, що й Діонісій Ареопагіт та Псевдо-Діонісій Ареопагіт (чиї грекомовні праці ще не були знаними на Заході). У 820-х посли візантійського імператора подарували королю Людовику І Благочестивому грецький рукопис Діонісійського (ареопагітського) корпусу (див. «Ареопагітики»), який було передано абатству Сен-Дені під опіку, де абат Гільдуїн здійснив перший переклад тексту латинською. Незабаром Еріугена завершив другий латинський переклад Діонісійського корпусу (ймовірно до сер. 9 ст.), а набагато пізніше уклав коментар до «Небесної ієрархії». Переклав також «Про влаштування людини» Григорія Нисського та «До Йоана про складні місця у Григорія Богослова» Максима Сповідника. Завдяки цьому, грецькі патристичні твори було удоступнено для західних мислителів.

Найвідоміший трактат Еріугени «Перифізіон, або Про розподіл природи» («Periphyseon: De Divisione Naturae»), який зрештою зазнав осуду Церкви через пантеїстичні ідеї, був спробою примирити неоплатонічну доктрину еманації з християнською доктриною творіння. Складається з п’яти книг. За формою викладу це катехитичний (див. Катехизис) діалог між богословом і його учнем, за методом міркувань є взірцем античної силогістики. Мислитель не обмежився звичним для теології поділом на Бога і світ, тобто на «природу, що творить», і «природу створену», але в обох віднайшов ще по дві іпостасі. Поділив усе суще (природу) на:

• природу, що творить, але нестворену (трансцендентний Бог як передвічна першопричина всіх речей, Бог Отець);
• природу, що творить, і сама є створеною (ідеї, що існують у Божому розумі, сукупність первинних форм і першооснов, Бог Син);
• природу, що створена, але сама не творить (світ одиничних речей);
• природу, що не творить, і нестворену (Бог як мета і призначення всіх речей).

Перша й четверта — це Бог як початок і кінець; друга й третя — подвійний спосіб існування створених істот (інтелігібельний і чуттєвий).

Виділив п’ять модусів небуття: а) невимовне Божество та сутність всіх речей; б) недосяжність вищого для нижчого; в) все приховане, або насіннєве, або потенційне існування; г) те, що є феноменальним і матеріальним; ґ) гріх, що належить лише людській природі.

Вважав за неможливе пізнати Бога таким, яким Він є: людина знає, що Він є, але не те, чим Він є. Бог є трансцендентним, тобто понад будь-якими категоріями, і відомий лише через те, що Він створив, тобто через теофанію (богоявлення). Природа Бога така невимовна й нескінченна, що навіть Він не знає Себе. Він не знає зло. Водночас Його незнання є найвищою мудрістю. Бог є нічим із того, що може осмислити людина, і водночас усім, бо з Нього постає весь Всесвіт. У твориві Бог не виходить поза Себе, а оприсутнює те, що міститься в Ньому самому, — це є розвиток, становлення самого Бога. Творення світу — не акт волі, а необхідний процес, бо «надлишок» буття і доброти, що «виповнюють» Бога, мусив вилитися у дійсність. Божественне самостворення або самопрояв є одночасно вираженням Слова (Логосу), а отже, створенням усіх інших речей, оскільки всі речі містяться в Слові. Еріугена підкреслював як божественну трансцендентність понад світом, так і її іманентність у творінні. Повернення всіх створінь до Бога починається зі звільнення від гріха, фізичної смерті та посмертного життя.

Людину вважав мікрокосмом. Вона має органи чуття для сприйняття світу, розум — для дослідження інтелігібельної природи і причин речей та інтелект — для споглядання Бога. Через гріх тваринна природа людини переважає, але через спокуту людина возз’єднується з Творцем.

Висновував, що тіло не є суттєвим для людської природи, і при поверненні всього до Бога воно буде поглинуто назад у духовне тіло, а духовне тіло — назад у розум. Тілесні речі повернуться до своїх безтілесних причин, тимчасові — до вічних, конечне до нескінченного. Людський розум досягне возз’єднання з Божественним, і тоді тілесний, тимчасовий, матеріальний світ стане по суті безтілесним, позачасовим та інтелектуальним. Людська природа повернеться до своєї «ідеї» в розумі Бога. Обрані досягнуть обоження і повністю зіллються з Богом, як світила зливаються в одне світло. Вважають, що Еріугена дотримувався певної ідеї апокатастазису.

Статеву відмінність пояснював результатом гріхопадіння, останнє — падінням від інтелекту до почуття. Людина постає водночас як тварина і не-тварина; духовна і не-духовна; її сутність неможливо описати несуперечливо. Людина, як образ Бога, знає, що вона є, але не може осягнути свою власну сутність або природу, оскільки в своїй найглибшій основі вона так само нескінченна, як і Бог. Після воскресіння поділ між статями буде скасовано, і піднесена людина стане такою, як до гріхопадіння.

Космологічні міркування Еріугени піддавали критиці за стирання відмінностей між Богом і творінням, що призвело до пантеїзму.

Залишив коментар до Євангелія від Івана, життєпис Боеція.

Визнання

Постать діяча знаменує собою етап переходу від античної філософії до пізнішої схоластики. Його твердження про те, що філософія та релігія є фундаментально тим самим, повторювали чимало пізніших схоластичних письменників. Для нього філософія або розум є первинними; релігія вторинною, похідною.

Еріугена мав більший вплив на містиків, ніж на раціоналістів. Переклад творів Псевдо-Діонісія Ареопагіта справив значний вплив на середньовічну думку. Ця філософська лінія була в 14 ст. сприйнята Майстром Екгартом, продовжена Й. Таулером, Я. Беме, М. Кузанським, реформаційною думкою.

Цікаві та глибокі ідеї Еріугени виходили за межі ортодоксальної теології та межували з єрессю, були неодноразово засуджені церковними соборами, 1204 визнано єретичними.

Додатково

• Дійшов переказ, що у 882 Альфред Великий запросив Еріугену до Оксфорду, де той працював ще багато років, став абатом у Мальмсбері, зазнав смерті від рук (стилусів) своїх учнів. Неясно, чи цю оповідь слід розуміти у прямому значенні, чи як метафору. Можливо ця оповідь стосувалася якогось іншого Йоана.
• Форма «Еріугена» означає «народжений в Ірландії». Саме так діяч означив себе в одному з рукописів. «Scottus» у середньовіччі — латинський відповідник «ірландський» або «гельський»: Скотією, або Великою Скотією (лат. Scotia Major) називали Ірландію (звідси скотті — пізньолатинське позначення ірландців), тоді як Малою Скотією (лат. Scotia Minor) — землі сучасної Шотландії. Відтак повне ім’я діяча перекладають як Йоан, гель, народжений в Ірландії.

Праці

• А н г л . п е р е к л. — Periphyseon: The Division of Nature / Trans. from lat. I. P. Sheldon-Williams, J. J. O’Meara. Montréal : Bellarmin ; Washington : Dumbarton Oaks, 1987. 722 p. URL: https://ia801709.us.archive.org/31/items/periphyseon-the-division-of-nature-by-johannes-scotus-erigena-john-joseph-omeara/Periphyseon%20-%20The%20division%20of%20nature%20by%20Johannes%20Scotus%20Erigena%20John%20Joseph%20OMeara.pdf
• Treatise on Divine Predestination / Trans. from lat. M. Brennan. Notre Dame : University of Notre Dame Press, 1998. 168 p.
• The Voice of the Eagle: The Heart of Celtic Christianity: John Scotus Eriugena’s Homily on the Prologue to the Gospel of St. John / Trans. from lat. C. Bamford. 2nd ed. Hudson : Lindisfarne Books, 2000. 335 p.
• Periphyseon. On the Division of Nature / Trans. from lat. M. Uhlfelder. Eugene : Scot Wipf and Stock, 2011. 408 p.
• Testament of Some Former Things / Trans. from lat. D. P. Curtin. Philadelphia : Dalcassian Publishing Company, 2022. 48 p.

Література

1. Carabine D. John Scottus Eriugena. New York; Oxford : Oxford University Press, 2000. 131 p.
2. Кондзьолка В. В. Історія середньовічної філософії. Львів : Світ, 2001. 318 с.
3. O'Meara J. Eriugena. Oxford : Clarendon Press, 2002. 237 p.
4. Moran D. The Philosophy of John Scottus Eriugena: A Study of Idealism in the Middle Ages. Cambridge : Cambridge University Press, 2004. 352 p.
5. Eriugena and Creation / Ed. by W. Otten, M. Allen. Turnhout : Brepols, 2014. 759 p.
6. Trouillard J. Jean Scot Érigène: Études. Paris : Herrmann Philosophie, 2014. 299 p.
7. Sushkov S. N. Being and Creation in the Theology of John Scottus Eriugena: an approach to a new way of thinking. Eugene : Wipf and Stock Publishers, 2015. 322 p.
8. Philosophie et théologie chez Jean Scot Érigène / Ed. by I. Moulin. Paris : Vrin, 2016. 216 p.

Автор ВУЕ

Ю. В. Розумна

Покликання на цю статтю: Розумна Ю. В. Йоган Скотт Еріугена // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Йоган Скотт Еріугена (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 02.01.2025