Голосники (архітектура)
Голосни́ки, резонатори — невеликі керамічні посудини, вмуровані в горішній частині стіни чи у склепінні в інтер’єрі церкви.
Характеристика
Голосники мають відкриту горловину, звернену в інтер’єр. Їх застосовували для поліпшення акустичних якостей приміщень, переважно храмів. Такі керамічні посудини спеціального призначення виготовляли на місці, без ручки (звичайні горщики для цього не годилися). Їх замуровували зазвичай у тих горішніх частинах конструкцій, які не несли значних статичних навантажень — у пандативах, між арками, у пазухах склепінь тощо. Вони мали два призначення: головне — посилювати гучність звуку в приміщенні; додаткове — полегшувати вагу склепінь, не порушуючи конструктивної жорсткості їх. Голосники сприяли збільшенню часу реверберації в інтер’єрі храму, завдяки чому голос священника міг звучати, як невеликий хор завдяки взаємному накладанню акустичних хвиль.
Не слід вважати голосниками порожні керамічні посудини, які низками замуровували в склепіннях, або з яких вимуровували куполи (Софійський собор у Константинополі, церква Сан-Вітале в Равенні), оскільки горловини таких посудин були закриті, тож вони не впливали на акустичні якості приміщень.
Історична довідка
Голосники відомі з доби античності. У театрах Давньої Греції теракотові (див. Теракота) голосники вмуровували в східці, що утворювали яруси для розміщення глядачів. Завдяки цьому, а також іншим засобам поліпшення акустики, слова, сказані на сцені пошепки, було чутно на останньому горішньому ярусі, де сиділи глядачі. Як свідчить Вітрувій, цю технологію запозичено архітектурою Стародавного Риму. Згодом її широко застосовували в церковному будівництві Візантійської імперії й звідти перенесено в культове зодчество Давньої Русі.
На теренах України голосники відомі з кінця 10 ст. — у конструкціях Десятинної церкви в Києві. Багато голосників замуровано у склепіннях Софійського собору в Києві, причому їхні отвори в інтер’єрі не замасковано, а навпаки — підкреслено декором, виконаним у техніці мозаїки. Голосники застосовували й у монументальній архітектурі Чернігівського князівства (Борисоглібський собор у Чернігові). У домонгольських храмах Галицького і Володимиро-Суздальського князівства голосники не застосовували.
Тепер голосники можна оглянути в експозиції Національного заповідника «Софія Київська».
Література
- Логвин Н. Голосник // Мардер А. П., Євреїнов Ю. М., Пламеницька О. А. та ін. Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 72.
- Тимофієнко В. Архітектура і монументальне мистецтво: терміни і поняття. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва ; Головкиївархітектура, 2002. С. 121.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Голосники (архітектура) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Голосники (архітектура) (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 08.11.2024
