Глущенко, Федір Іванович

Глу́щенко, Фе́дір Іва́нович (рос. Глущенко, Фёдор Иванович; 29.03.1944, смт Зимовники, тепер селище Ростовської області, Росія — 16.10.2017, м. Москва, Росія) — диригент, громадський діяч, народний артист України (з 1982).

Глущенко, Федір Іванович (Глущенко, Фёдор Иванович)
Народження	29.03.1944
Місце народження	Зимовники
Смерть	16.10.2017
Місце смерті	Москва
Alma mater	Санкт-Петербурзька державна консерваторія імені М. А. Римського-Корсакова
Напрями діяльності	Музичне мистецтво

Життєпис

Народився у селянській сім’ї. З віку 6 років учився грати на скрипці. Навчався на композиторському відділенні Московської державної консерваторії імені П. І. Чайковського (1962–1964) у класі композиції С. Баласаняна (1902; тепер Туркменістан — 1982; тепер РФ). 1964 переїхав до м. Ленінграда (тепер м. Санкт-Петербург), 1969 закінчив Ленінградську державну консерваторію імені М. А. Римського-Корсакова (тепер Санкт-Петербурзька державна консерваторія імені М. А. Римського-Корсакова), клас диригування І. Мусіна (1904–1999; тепер РФ).

На випускному курсі Ленінградської консерваторії (1969) познайомився з диригентом Г. фон Караяном під час його гастролей з симфонічним оркестром Берлінської філармонії. У м. Ленінграді Г. фон Караян провів дводенний семінар (майстер-клас) з диригування та прослуховування студентів диригентського факультету, серед яких був Глущенко. На запрошення Г. фон Караяна Глущенко у 1970 відвідував його репетиції у м. Відні (як виняток, апріорі диригент це забороняв) і концерти. Тоді ж побував на оперних виставах і симфонічних концертах під керуванням К. А. Л. Бема, К. Аббадо, С. Одзави (1925–2024; Японія), Р. Муті, Л. Бернстайна, відвідував оперні вистави Зальцбурзького фестивалю.

Диригентську діяльність розпочав ще студентом консерваторії. Працював у Симфонічному оркестрі Карельського радіо та телебачення (тепер Симфонічний оркестр Карельської державної філармонії, РФ): другий диригент (1967–1971), головний диригент (1971–1973); у Державному симфонічному оркестрі УРСР (тепер Національний симфонічний оркестр України): другий диригент при головному диригентові С. Турчаку (1973–1977), головний диригент (1977–1987). Гастролював разом із з Державним симфонічним оркестром УРСР у містах Берліні, Братиславі, Дюссельдорфі, Кракові, Ленінграді, Москві, Нюрнберзі, Софії. 1977 стажувався у К. Естеррайхера (1923–1995; Австрія) та О. Зуйтнера (1922–2010; Австрія) у Вищій школі музики та сценічних мистецтв (тепер Університет музики та сценічних мистецтв) у м. Відні.

Від 1988 вів міжнародну гастрольну діяльність, був запрошеним диригентом оркестрів симфонічних (Королівського ліверпульського філармонічного оркестру, Лондонського філармонічного оркестру, Симфонічного оркестру Бі-Бі-Сі, оркестру імені А. Тосканіні у Пармі, оркестрів міст Братислави, Брно, Праги) і музичних театрів (зокрема Стамбульської державної опери, 1990–1991) та інших колективів Франції, Великої Британії, Іспанії, Ірландії, Словенії, Туреччини, Китаю тощо.

З 1991 постійно співпрацював з Державним академічним симфонічним оркестром Російської Федерації (тепер імені Є. Ф. Свєтланова) та Академічним симфонічним оркестром Московської філармонії.

Здійснив постановку балету «Ромео і Джульєтта» С. Прокоф’єва в м. Афінах (1993), того ж року у Барбікан-центрі в м. Лондоні диригував Англійським камерним оркестром.

Керував Єкатеринбурзьким камерним оркестром В-А-С-Н (1996–2000). У 2002 виступав із Брабантським оркестром в амстердамській залі Консертгебау та в м. Ейндговені; 2006 брав участь у фестивалі, присвяченому пам’яті Н. Рахліна у м. Казані.

2010 відродилася творча співпраця Глущенка з Національним симфонічним оркестром України, став постійно запрошуваним диригентом. Двічі або тричі на рік давав гастрольні концерти у Національній філармонії України, виступав також у містах Одесі та Львові.

Брав участь у фестивалі «Київ Музик Фест», у його рамках, зокрема, провів авторський концерт М. Скорика у Національній філармонії України (з нагоди 75-річчя композитора).

Творчість

У диригентському репертуарі Глущенка були твори з різноманітною часовою амплітудою — епохи бароко, класико-романтичної доби та композиторів 20 ст.: музика Г. Шютца, А. Кореллі, А. Вівальді, Й. С. Баха, Ф. Й. Гайдна, В. А. Моцарта, Л. ван Бетховена, Ф. П. Шуберта, Ф. Ліста, Ф. Мендельсона Бартольді, А. Дворжака, А. Брукнера, Й. Брамса, Р. Штрауса, Я. Сібеліуса, Е. Г. Гріга, Г. Малера, М. Ж. Равеля, К. Дебюссі, Б. Бріттена, П. Гіндеміта, А. Онеггера, М. Римського-Корсакова, О. Бородіна, О. Глазунова, П. Чайковського, О. Скрябіна, С. Рахманінова, І. Стравінського, Д. Шостаковича, С. Прокоф’єва, А. Хачатуряна та інших.

Диригентській манері Глущенка притаманні технічна вивіреність жестів, стриманість емоційно-сценічної поведінки, мінімалістичність рухів. Був володарем унікального «оркестрового» слуху і пам’яті. Під кожен епохально-історичний чи авторський стиль будь-якого композитора підбирав певну виконавську манеру диригування та «оркестрового звуковидобування». Сполучав суб’єктивний погляд, індивідуальне «прочитання» музичних опусів з об’єктивною даністю авторського задуму.

Виступав з багатьма солістами. Серед них: піаністи — Т. Ніколаєва (1924–1993; тепер РФ), Р. Керер (1923, тепер Грузія — 2013, Німеччина), Л. Берман (1930, тепер РФ — 2005, Італія), М. Петров (1943–2011; тепер РФ), Г. Соколов (нар. 1950, тепер РФ), А. Гаврилов (нар. 1955; тепер РФ), М. Лидський (нар. 1968; тепер РФ), Д. Ранки (нар. 1951; Угорщина), М. Тиримо (нар. 1942; Кипр); скрипалі —– І. Ойстрах (1921, тепер Україна — 2021, тепер РФ), Г. Кремер, В. Третьяков (нар. 1946, тепер РФ), В. Співаков, С. Стадлер, Б. Гутников (1931, тепер Білорусь — 1986, тепер РФ); альтист Ю. Башмет, віолончелісти — М. Ростропович, Д. Шафран (1923–1997; тепер РФ), Н. Гутман, М. Хоміцер (1935, тепер Україна — 2002, Ізраїль), І. Монігетті (нар. 1948; тепер Латвія), співаки — Є. Мірошниченко, Є. Нестеренко, М. Бієшу.

Записи музики у виконанні оркестрів під керуванням Глущенко здійснені студіями «Гіперіон Рекордс» (англ. «Hyperion Records»; Велика Британія), «Чандос» (англ. «Chandos Records»; Велика Британія), «Російський диск» (англ. «Russian Disc», РФ) тощо.

«Я СІБЕЛІУС – Симфонія № 1,диригент- ФЕДІР ГЛУЩЕНКО».
Джерело ютуб канал «NSOU / National Symphony Orchestra of Ukraine».

«В А МОЦАРТ – Увертюра до опери «Так чинять усі жінки», диригент Ф.Глущенко».
Джерело ютуб канал «NSOU / National Symphony Orchestra of Ukraine».

Україніка

Пропаганда української музики різних історичних періодів і стилів — окрема сторінка багатогранної творчої діяльності диригента. Під керуванням маестро відбулися прем’єри творів композиторів другої половини 20 ст.: Л. Колодуба, М. Скорика, І. Карабиця, Г. Ляшенка, В. Сильвестрова, М. Полоза (1936–2016; Україна), В. Губи, А. Караманова, В. Губаренка, Г. Гаврилець тощо. Українську музику диригент презентував у різних містах СРСР. Зокрема, успішно диригував симфонією-ораторією Є. Станковича «Я стверджуюсь» на вірші П. Тичини для соліста, мішаного хору та симфонічного оркестру (1976). Постійно включав до репертуару оркестру твори С. Людкевича, А. Штогаренка, Г. Майбороди, К. Данькевича, В. Косенка, В. Кирейка, В. Гомоляки, О. Білаша, М. Дремлюги та інших. Виступав як активний популяризатор творчості маловідомих сучасних композиторів — І. Ковача (1924, тепер РФ — 2003, Україна), Є. Зубцова (1920–1986; тепер Україна), Б. Яровинського, Г. Цицалюка (1929–1995; Україна), М. Сильванського, Г. Таранова (1904–1989; тепер Україна) тощо.

За ініціативи Глущенка і за підтримки керівництва Київської філармонії та Спілки композиторів України було впроваджено концертний абонемент «Нові твори українських композиторів». У цих концертах прозвучали твори, ключові для розвитку українського симфонізму. Серед них — Є. Станковича (симфонія «Я стверджуюсь», «Симфонія пасторалей», фрагменти з фолк-опери «Коли цвіте папороть»), І. Карабиця («П’ять пісень про Україну», «Сад божественних пісень»), М. Скорика, В. Сильвестрова, В. Зубицького та інших. Було проведено чимало авторських програм (Б. Лятошинського, Л. Ревуцького, К. Данькевича тощо).

На чолі з Глущенком оркестром зроблені записи українських творів у фонд Українського радіо, грамзаписи для фірми «Мелодія». Разом з ним виступали солісти: скрипаль В. Соколов (нар. 1986; тепер Україна), оперні співаки — С. Чахоян (нар. 1974; Україна), Т. Штонда та інші.

За роки керування оркестром Глущенко запрошував до співпраці з колективом й інших диригентів. Серед них — Г. Проваторов (1929, тепер РФ — 2010, тепер Білорусь), М. Янсонс, О. Дмітрієв (нар 1935; тепер РФ), Й. Д. Алекса (1939–2005; Литва), Ф. Мансуров (1928, тепер Казахстан — 2010, РФ) тощо.

Співпраця Глущенка як постійно запрошуваного диригента з Національним ансамблем солістів «Київська камерата» тривала з 1977 (від заснування колективу) до кінця 1980-х. Під керуванням Глущенка ансамбль провів прем’єри творів різних жанрів — вокальні та інструментальні, оркестрові й ансамблеві (для різних складів) провідних композиторів України: Л. Колодуба, Ж. Колодуб, М. Скорика, В. Сильвестрова, В. Загорцева, Я. Верещагіна, Є. Станковича, В. Зубицького, Г. Гаврилець, О. Левковича (нар. 1952; тепер РФ), В. Камінського, І. Кириліної, М. Денисенко (1962–1922; Україна) тощо.

Нагороди і визнання

Лауреат Всесоюзного конкурсу диригентів (м. Москва, 1973), дипломант Всесоюзного конкурсу диригентів (1976). Про Глущенка знято двочастинну передачу «Маестро» за участі митця (2015, автор і режисер О. Кіпніс).

Додатково

Саме Глущенко за участі Заслуженого академічного українського народного хору імені Г. Г. Верьовки (тепер Національний заслужений академічний український народний хор України імені Г. Г. Верьовки) та Державного симфонічного оркестру УРСР мав провести прем’єру фолк-опери Є. Станковича «Коли цвіте папороть» (1979) для солістів, хору та симфонічного оркестру у Палаці культури «Україна» (тепер Національний палац мистецтв «Україна»), зняту з постановки за «національну специфічність» твору.

25.02.1985 на чолі з Глущенком «Київська камерата» провела серію прем’єр до 90-річчя від дня народження Б. Лятошинського у концертному залі Спілки композиторів України. У концерті уперше були виконані: Соната для альта й фортепіано О. Левковича, Октет для флейти, гобоя, кларнета, фагота, саксофона-сопрано, валторни, труби і тромбона Я. Верещагіна, «Елегія» для струнних О. Ківи та Камерна симфонія № 3 «Пам’яті Бориса Лятошинського» В. Зубицького.

Література

1. Мовчан Т. Заслужений, академічний… // Музика. 1977. № 1. С. 29.
2. Петрівка Н. Духовні орієнтири крізь призму часу // Київ театрально-концертний. 2013. Спеціальний випуск. С. 49.
3. Чекан Ю. Національний симфонічний. 100 років служіння Музиці. Київ : Музична Україна, 2018. 88 с.
4. Луніна А. «Київська камерата» — Федір Глущенко: у фокусі діалогу з Володимиром Зубицьким // Музика. 2023. URL: https://mus.art.co.ua/kyivska-kamerata-fedir-hlushchenko-u-fokusi-dialohu-z-volodymyrom-zubytskym/

Автор ВУЕ

А. Є. Луніна

Покликання на цю статтю: Луніна А. Є. Глущенко, Федір Іванович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Глущенко, Федір Іванович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 11.15.2024