Турчак, Стефан Васильович
Турча́к, Стефа́н Васи́льович (28.02.1938, с. Мацьковичі, тепер Перемишльського повіту Підкарпатського воєводства, Польща — 23.10.1988, м. Київ, Україна) — оперний та симфонічний диригент, педагог, заслужений діяч мистецтв, народний артист СРСР (1977), лауреат Державної премії ім. Т. Г. Шевченка (1980), лауреат Державної премії Грузинської РСР ім. З. П. Паліашвілі (1973). Чоловік Г. Циполи.
|
Турчак, Стефан Васильович | |
|---|---|
| Народження | 28.02.1938 |
| Місце народження | Мацьковичі |
| Смерть | 23.10.1988 |
| Місце смерті | Київ |
| Місце поховання | Байкове кладовище |
| Alma mater | Львівська національна музична академія імені М. В. Лисенка |
| Місце діяльності | Україна |
| Напрями діяльності | Музичне мистецтво, педагогіка |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Премії | Державна премія ім. Т. Г. Шевченка, Державна премія Грузинської РСР ім. З. П. Паліашвілі |
Життєпис
Народився в хліборобській сімʼї. Рано виявив непересічні музичні здібності. Батько навчив грати на слух на скрипці, сопілці, гармоніці. Дитиною брав участь у різних формах українського побутового музикування (троїсті музики, колядування, церковні хори тощо). Після завершення Другої світової війни внаслідок операції «Вісла» родину переселили в с. Дубляни (тепер м. Дубляни Львівського району Львівської області). Вступив до Львівського музично-педагогічного училища імені Філарета Колесси, яке закінчив 1955. Опановував диригентське мистецтво у класі Є. Вахняка. 1955–1956 працював учителем музики та співів у Сокальському педагогічному училищі (існувало до 1958).
1957–1962 навчався у Львівській державній консерваторії ім. М. В. Лисенка (тепер Львівська національна музична академія імені М. В. Лисенка) у класі оперно-симфонічного диригування композитора, диригента, фундатора української диригентської школи, професора М. Колесси. Музичний професіоналізм у цей період формувався під впливом музикантів, педагогів із фахових дисциплін: С. Людкевича, Р. Сімовича, А. Солтиса, А. Кос-Анатольського та ін. 1960–1962 паралельно з навчанням працював диригентом Львівського державного академічного театру опери та балету ім. Івана Франка (тепер Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької).
1962 на запрошення Н. Рахліна почав працювати в Державному симфонічному оркестрі України (тепер Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України) у м. Києві на посаді другого диригента, а згодом обійняв посаду головного диригента цього оркестру (1963–1966; 1973–1977).
Від 1966 очолив кафедру оперно-симфонічного диригування у Київській державній консерваторії імені П. І. Чайковського (тепер Національна музична академія України імені П. І. Чайковського) та керував студентським симфонічним оркестром.
1973 отримав вчене звання доцента.
1967–1973 та від 1977 — головний диригент Державного академічного театру опери та балету імені Тараса Шевченка (тепер Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка).
1970–1980 виступав з оперними виставами та симфонічними концертами у Великій Британії, Німеччині, країнах колишньої Югославії, Японії, Франції, Іспанії.
Похований на Байковому кладовищі.
Творчість
На посаді головного диригента Державного симфонічного оркестру України створив низку концертних програм із творів українських та зарубіжних композиторів. У репертуарі: симфонічні поеми «Гражина» Б. Лятошинського та «Тарас Шевченко» К. Данькевича, Третя симфонія Б. Лятошинського, «Гуцульська рапсодія» Г. Майбороди, Третя симфонія «Київська» А. Штогаренка, «Поема екстазу» О. Скрябіна, «Болеро» М. Ж. Равеля, Третя і Шоста симфонії Л. ван Бетховена, Перша симфонія Й. Брамса, Перша і Четверта симфонії Г. Малера, «Патетична» симфонія П. Чайковського, симфонії Ф. Й. Гайдна, В. А. Моцарта та інші.
Як головний диригент Державного академічного театру опери та балету імені Тараса Шевченка здійснив постановки майже сорока вистав. Серед них «Тарас Бульба» М. Лисенка, «Ярослав Мудрий» Г. Майбороди, «Борис Годунов» та «Хованщина» М. Мусоргського, «Отелло», «Аїда» Дж. Верді, «Тоска» Дж. Пуччині, «Орфей і Еврідіка» К. Глюка. Здійснив прем’єрні постановки балетів українських композиторів «Камінний господар» В. Губаренка, «Ольга» та «Прометей» Є. Станковича.
На запрошення театрів Європи 1980–1985 здійснив оперні постановки: «Макбет» Дж. Верді (м. Мадрид, Іспанія), «Борис Годунов» та «Хованщина» М. Мусоргського (м. Ніцца, Франція), «Кармен» Ж. Бізе (м. Загреб, Хорватія) та «Іван Сусанін» М. Глинки (м. Загреб, Хорватія).
Стиль диригента позначений виразною романтичною домінантою, його виконавському мистецтву притаманний артистизм, інтелектуалізм, емоційність і проникнення у психологічні глибини стилю автора.
Як педагог виховав низку українських диригентів. Серед випускників його класу В. Шейко та І. Геді (нар. 1962).
Нагороди та визнання
Заслужений діяч мистецтв, герой соціалістичної праці, народний артист СРСР (1977), лауреат Державної премії ім. Т. Г. Шевченка (1980), лауреат Державної премії Грузинської РСР ім. З. П. Паліашвілі (1973).
1994 засновано Національний конкурс диригентів імені Стефана Турчака, який відбувається що чотири роки (від 2006 — міжнародний).
Додатково
Свого часу критики називали С. Турчака «українським Караяном», а сам Г. фон Караян на знак визнання і захоплення його талантом подарував С. Турчаку свою диригентську паличку.
Література
- Рожок В. І. Сонячний Маестро. Київ : Автограф, 2006. 246 с.
- Рожок В. І. Історія українського диригентського виконавства: творчість Стефана Турчака. Київ : Національна музична академія України імені П. І. Чайковського, 2013. 325 с.
- Рожок В. І. Стефан Турчак. Київ : Либідь, 2013. 248 с.
- Катрич О. Т., Пилатюк І. М. До питання національно-стильових детермінант мистецтва Стефана Турчака // Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. 2019. № 1. С. 327–333.
Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю: О. Т. Катрич Турчак, Стефан Васильович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Турчак, Стефан Васильович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 18.02.2025