Кириліна, Ірина Яківна

Кири́ліна, Іри́на Я́ківна (25.03.1953, м. Дрезден, Німеччина — 04.09.2017, м. Київ, Україна) — композитор, музично-громадський діяч, заслужений діяч мистецтв України (з 1999).

Кириліна, Ірина Яківна
Народження	25.03.1953
Місце народження	Дрезден
Смерть	04.09.2017
Місце смерті	Київ
Напрями діяльності	Музичне мистецтво

Життєпис

Народилася в сім’ї радянського військовослужбовця.

1972 закінчила Київське музичне училище ім. Р. М. Глієра [тепер Київська муніципальна академія музики ім. Р. М. Глієра; клас теорії музики В. Подвали; навчалася композиції у Р. Верещагіна (1910–1985; тепер Україна)], 1977 — Київську державну консерваторію імені П. І. Чайковського (тепер Національна музична академія України; факультет історії музики та композиції, клас композиції М. Дремлюги). Відтоді до 1982 працювала в одній з дитячих музичних шкіл м. Києва та дитячому хорі «Щедрик».

Член Спілки композиторів України (з 1980). Викладала спеціалізовані дисципліни — «Сольний спів», «Аранжування та основи композиції», «Студійний практикум»; з 1999 — доцент кафедри естрадного співу Київського національного університету культури і мистецтв.

Голова журі Міжнародного фестивалю дитячої та юнацької творчості «Зоряний Сімеїз» (2003), член журі Міжнародного фестивалю мистецтв «Слов’янський базар» (м. Вітебськ, 1999) та інших фестивалів.

Співзасновниця мистецького об’єднання «Народна філармонія» (2014).

Творчість

Кириліна — яскрава представниця української композиторської школи останньої третини 20 — початку 21 ст. Її мистецьке формування і творчий розквіт прийшлися на 70 - 80-ті роки минулого сторіччя. Музика композиторки тяжіє до неокласичних приницпів музичного висловлювання, поєднує ортодоксальність базових знань композиторського ремесла з новаціями композиторської техніки другої половини 20 ст. Дві сфери композиторської діяльності авторки — академічна та естрадна — розвивалися паралельно, вони становлять єдине ціле, взаємодоповнюють і урізноманітнюють її творчий доробок. Перевагу у творчості надавала камерній жанровій галузі. Камерність, ліризм і мелодизм — головні риси, що характеризують музику композиторки.

Музичний доробок

Писала твори у різних жанрах: камерна, хорова, симфонічна, для оркестру народних інструментів, музика до театральних вистав обробки українського фольклору, музика для дітей, естрадні пісні на вірші сучасних українських поетів тощо.

Вагому частину доробку становить камерна музика: моноопера «Три портрети» на вірші Л. Костенко для мецо-сопрано та камерного оркестру (1986–1987); шість камерних кантат — № 1 «Із зоряного ковша» для сопрано та камерного ансамблю (струнного квінтету, 1977, на вірші М. Цвєтаєвої), № 2 «Приказки» для голосу і камерного ансамблю (1978, на українські народні тексти), № 3 «Знаки пам’яті» для сопрано і камерного оркестру (1986, слова Н. Турбіної), № 4 «Memoria» для сопрано і камерного ансамблю (1988, на вірші А. Ахматової), № 5 «Молитва» для голосу, труби і струнного оркестру (1989, на канонічні тексти), № 6 «Псалми» для голосу і камерного ансамблю (1990, на вірші П. Мовчана; перша виконавиця Н. Матвієнко); Симфонієта для 13 струнних (1987); камерна симфонія «Zeifall» («Розпад») для камерного оркестру (1990); вокально-інструментальні опуси — вокальні цикли «Безсоння» на вірші М. Цветаєвої (1980), «Цвіркун» на вірші В. Хлєбнікова для сопрано, скрипки, кларнета і фортепіано (1992); «Арія краси» для голосу і фортепіано (2002, на слова З. Дикої); камерно-інструментальні опуси — Соната для флейти та фортепіано, Соната для скрипки та фортепіано (обидві — 1980), «Багателі» для фортепіано (1990); Саксафоновий квартет (1990).

У доробку є великоформатні інструментальні твори: Сюїта та Симфонія для симфонічного оркестру (обидві — 1977); Концерт для естрадно-симфонічного оркестру (1990); «Мелодія», «Колискова» (обидва – 1994), «Гопалки» («Жартівливі награвання», 1997) для оркестру народних інструментів. Хорові композиції — «Молитва до пречистої благословенної Діви Марії» для дитячого хору (1992), «Розмите бачене» для мішаного (чоловічого й дитячого) хору та органа (1992–1993, на вірші П. Мовчана).

Музика для дітей — вагома частка спадщини Кириліної. В цій сфері створювала пісні, що об'єднані у збірки пісень для дітей, а також музику для театру ляльок (вистави «Олекса Довбуш», «Казка про рибака й рибку», обидві — 1988), написала оперу-казку «Вовк-чарівник» (1993, лібрето Г. Аронова) та мюзикл «Бісеня з дискотеки» (за казкою В. Гольдфельда, 1988).

Національний ансамбль солістів «Київська камерата» на чолі з диригентом В. Матюхіним за життя Кириліної був головним популяризатором та промоутером її камерної творчості. Її камерні твори займали постійне місце у репертуарі оркестру: камерно-вокальні (моноопера «Три портрети», шість камерних кантат, вокальний цикл «Цвіркун» на вірші В. Хлєбнікова для сопрано, скрипки, кларнета і фортепіано) та камерно-інструментальні (симфонієта для 13 струнних, камерна симфонія «Zeifall»). «Київська камерата» (диригент — В. Матюхін) провела прем'єри практично усіх її камерних композицій.

Хорові опуси авторки — в репертуарі Національного заслуженого академічного народного хору України імені Г. Г. Верьовки, Національної заслуженої академічної капели України «Думка» та інших хорових колективів.

Твори Кириліної виконувалися під орудою відомих диригентів — Ф. Глущенка, В. Матюхіна, В. Сіренка та ін. Серед солістів-вокалістів: народні артистки України О. Басистюк-Гаптар, В. Лук’янець (сопрано), Н. Матвієнко (народний спів), народний артист України В. Буймістер (баритон), заслужена артистка України Е. Акритова (сопрано) та ін.

У другій половині творчого життя (кінець 20 ст. - перші десятиліття 21 ст.) композиторка робила акцент на естрадному жанрі. Створювала естрадні пісні та музику в напівестрадному стилі для музичного театру. Написала рок-оперу «Що у світі найсильніше?» (1982), рок-мюзикл «Герострати XX століття» (1986), музичну трагедію «Оргія» за п’єсою Лесі Українки (1987) і ліричну комедію «Леся Калина — славна дівчина» за п’єсою В. Канівця (1988).

Авторка понад 300 естрадних пісень на вірші сучасних українських поетів, що здобули популярність у 1980–1990-х. Сама була аранжувальником, автором текстів деяких пісень. Її пісні — в постійному репертуарі естрадних артистів, їх співали: Н. Матвієнко, О. Білозір, В. Білоножко, А. Кудлай, Л. Сандулеса, І. Бобул, П. Зібров, Л. Артеменко; гурти — ВІА «Ореол», ВІА «Водограй», гурт «Made in Ukraine», дует «Доля» та інші.

Найпопулярніші естрадні пісні Кириліної: «Десь у полі», «Запалю свічу», «Ой, там, на майдані», «Лицарю добра» (усі — на слова Р. Лоцман), «Бем-ба ла бем-ба» («Зелене слоненя»), «Добре, коли все добре» (обидві — на слова О. Вратарьова), «Колискова зорі», «Заповіт синам» (обидві — на слова М. Сингаївського), «Ти, тільки ти», «Помолюся» (обидві — на слова Ф. Млинченка), «Крила життя» (слова А. Гайденка), «Лелеча доля», «Вишнева мелодія» (обидві — на слова В. Цілого), «Покаяння» (слова Г. Чубач), «Покохала вітра з поля» (слова Б. Чіпа), «Привітай мене, поле моє» (слова В. Чередниченка), «Прийшло літо» (слова І. Царинного), «Проспівайте, мамо» (слова В. Красника), «Новорічна» (слова Л. Гнатюк), «Україна духовна» (слова І. Кириліної) тощо.

Твори Кириліної увійшли до фонду записів Укрдержтелерадіо.

Опублікувала збірки пісень: «Пісні» (1985), «Весела пісенька» (1986), «Мій комсомол» (1989), «Пісні для дітей» (1991) та інші.

Нагороди і визнання

Лауреат Республіканської комсомольської премії імені М. Островського (1988).

Лауреат міжнародних та всеукраїнських фестивалів і конкурсів театральної, популярної та естрадної музики: міжнародного конкурсу вистав лялькових театрів (1988, перша премія за музику до вистави «Казка про рибака та рибку»), міжнародного дитячого фестивалю «Євпаторія-92», фестивалю «Пісенний вернісаж» (1993–1998, Гран-Прі «Пісенного вернісажу» 1998), всеукраїнського радіофестивалю «Пісня року» (1998, 2001).

Премія Президента України «Кращий композитор» (1999).

Додатково

Кожен твір Кириліної демонструє талант і професійну майстерність володіння композиторською технікою з залученням сучасних засобів виразності — поліфонічним письмом, технікою структурування форми, органічного сполучання вокальної мелодики та інструментального пласту. Авторка не належить як до категорії композиторів класично консервативного типу мислення, так і до авторів суто авангардного погляду на мистецтво: в її творчості синтезуються ці тенденції в природному поєднанні.

Твори

• Авторы рассказывают // Советская музыка. 1984. № 3. С. 114.

Література

1. Конькова Г. Открытость чувств, опора на фольклор: заметки о творчестве молодых композиторов Украины // Советская музыка. 1981. № 20. С. 2–3.
2. Кулик Р. Визнання // Музика. 1986. № 4. С. 31.
3. Власова Е. Неизвестное поколение: Ирина Кирилина // Советская музыка. 1988. № 7. С. 33–34.
4. Ярко М. Фольклорна символіка в творах українських композиторів // Народна творчість та етнографія. 1988. № 2. С. 46–48.
5. Сюта Б. Фольклорні джерела оновлення творчості українських композиторів: (1979–1980-і роки) // Народна творчість та етнографія. 1991. № 1. С. 34–40.
6. Степанченко Г. Контуры фестиваля // Музыкальная академия. 1993. № 1. С. 59–60.
7. Луговик М. В аурі натхнення // Українська культура. 2002. № 7. С. 14–15.
8. Муха А. Композитори України та української діаспори. Київ : Музична Україна, 2004. С. 132–133.
9. Самійленко Л. Вона могла служити тільки музиці… // Музика. 2017. № 5. С. 46–48.

Автор ВУЕ

А. Є. Луніна

Покликання на цю статтю: Луніна А. Є. Кириліна, Ірина Яківна // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Кириліна, Ірина Яківна (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 18.01.2022