Зубицький, Володимир Данилович

Зуби́цький, Володи́мир Дани́лович (02.03.1953, с. Голоскове, тепер Первомайського району Миколаївської області, Україна) — композитор, баяніст, диригент, педагог, заслужений діяч мистецтв України (з 1993), почесний професор Київського інституту культури (з 1986), інших інститутів.

Зубицький, Володимир Данилович
Народження	02.03.1953
Місце народження	Голоскове
Alma mater	Національна музична академія України
Напрями діяльності	Музичне мистецтво

Життєпис

Народився у сім’ї лікаря-фітотерапевта. 1968 закінчив Криворізьке музичне училище (тепер Криворізький обласний музичний коледж), клас баяна М. Потапова; 1971 — Музичне училище імені Гнесіних, клас баяна В. Мотова, (м. Москва, тепер РФ); 1976 — Київську державну консерваторію ім. П. І. Чайковського (тепер Національна музична академія України) як баяніст (клас В. Бесфамільнова), 1977 — як композитор (клас М. Скорика) та 1979 — як симфонічний диригент (клас В. Кожухаря та В. Гнєдаша).

З 1978 — член Спілки композиторів УРСР (тепер Національна спілка композиторів України).

1976–1979 працював солістом Укрконцерту (м. Київ), дав понад 200 концертів у містах СРСР та країнах зарубіжжя. З 1980 — соліст Держконцерту СРСР, гастролював і проводив майстер-класи в Польщі, Франції, Німеччині, США тощо.

Голова секції молодих композиторів Спілки композиторів УРСР (1984–1988), президент Асоціації баяністів та акордеоністів України (1988–1998).

З 1995 мешкає в Італії. Веде активну творчу, концертну, викладацьку діяльність. Викладає на міжнародних курсах акордеоністів у Бельгії, Болгарії, Італії, Німеччині, Польщі, США, Чехії.

Як баяніст і диригент виступає з концертними програмами з провідними оркестрами України — Національним ансамблем солістів «Київська камерата», Академічним камерним оркестром «Віртуози Львова», а також з оркестрами інших країн. Співпрацював з Тамбовським державним музично-педагогічним інститутом ім. С. В. Рахманінова в галузі концертно-виконавської діяльності, арт-проектів та освітніх програм: концерти, майстер-класи, семінари, курси та конференції (2005, 2014).

Творчість

Композитор широкої та розмаїтої жанрової амплітуди — музично-драматичні, симфонічні, оркестрові, хорові, камерні твори для різних інструментальних складів і окремих інструментів (баяна, маримби, бандури, флейти, фортепіано тощо); транскрипції для баяна та для баяна і оркестру (симфонічного або камерного) власних творів і творів інших композиторів, обробки українських народних пісень.

Музичний стиль Зубицького замішаний на синтезі різних стильових напрямків: неофольклоризму, авангардизму, неокласицизму і неоромантизму. У його музиці відчутний вплив музики І. Стравінського, С. Прокоф’єва, Д. Шостаковича, Б. Бартока тощо. Спадкоємець і продовжувач традиції Б. Лятошинського та М. Скорика. Багатий на емоційно-образні барви мелос музики композитора має генетичне коріння в українських фольклорних джерелах.

«Володимир Зубицький Симфонія №3 "Драматична"».
Джерело ютуб канал «capella ua».

Музичний доробок

Перші два десятиліття творчої діяльності характеризуються написанням великоформатних музично-драматичних творів (опер, балетів), симфоній (10 симфоній), вокальних творів (хорових концертів, кантат, хорів) й різної інструментальної музики. Одним із пріоритетних жанрів цього періоду для Зубицького був музично-драматичний. Створено 3 опери: опера-ораторія-балет «Чумацький шлях» на тексти українського епосу (1979–1983, лібрето В. Довжика) та 2 камерні — «Палата № 6» за оповіданням А. Чехова (2010, прем’єра в Оперній студії Національної музичної академії України) і «До третіх півнів» за оповіданням В. Шукшина (обидві — 1981, лібрето В. Довжика); 2 балети: «Задунайські жарти» (1985, лібрето В. Літвінова і К. Єременко) і «Гей, музики!» (балет-феєрія, 1987, лібрето В. Літвінова і О. Балабана; прем’єра 1998, Київський муніципальний академічний театр опери і балету для дітей та юнацтва, режисер-постановник Г. Майоров, диригент А. Бойченко).

У цей період творчості зосередився також на жанрі симфонії, написавши для симфонічного оркестру – № 1 (1977), № 2 «Sinfonia concertante» (1979), № 3 «Drammatica» (1980), № 4 «Lacrimosa» (1989); для солістів, хору та симфонічного оркестру – «Чумацькі пісні» на тексти українських народних балад та історичних пісень для солістів, мішаного хору та симфонічного оркестру (1982), симфонія-реквієм «Океан доль» на вірші Ш. Бодлера для солістів, двох мішаних хорів, соліста-баяніста і симфонічного оркестру (1986), а також для камерного оркестру – № 1 «Lugubre» (1983), № 2 «О, цей світ!» (1984) за поемою А. Рембо, № 3 «Пам’яті Лятошинського» (1985), № 4 «Sinfonia robusta» (1987).

Від 1990-х до середини 2010-х (другий етап творчості) композитор відійшов від написання симфоній і музично-драматичних творів і зосередив увагу на створенні інструментальної музики різної за складом і жанром, у тому числі розважального характеру - «Россініана» на теми творів Дж. Россіні для баяна з оркестром (1995), «Посвята А. П’яццоллі» для баяна, фортепіано і камерного оркестру (1999), «Чао, мучачо!» для скрипки (баяна) і струнного оркестру на тему пісні мексиканської композиторки К. Веласкес «Besame mucho» (2004) тощо.

Третій етап творчості розпочався з середини 2010-х. Композитор повернувся до складних великоформатних оркестрово-хорових творів й до літературних першоджерел і, відповідно, до царини вокальної музики. У 2014 Зубицький замислив великий вокально-симфонічний цикл – «Народна симфонія єднання. Україна», що складається з окремих масштабних симфоній (за замислом автора їх повинно бути 12). Створені – «Щедрик» (2014), «Червона калина» (2016), «Земле моя» (2018), «Пливе кача» (2019), «Покрова Богоматері», «Пам’яті М. Леонтовича» (обидві — 2021) для солістів, мішаного хору та симфонічного оркестру. Крім монументального багатоскладного циклу композитор написав ще низку оркестрово-хорових і хорових творів: ліричну сповідь «Моя Україна» для мішаного хору, фортепіано, баяну, камерного оркестру на слова Т. Шевченка, М. Ткача та канонічні тексти (2019), композицію «Діду мій, дударику» для мішаного та дитячого хорів і камерного оркестру на слова Т. Шевченка, В. Симоненка і тексти українських народних пісень (2021), кантату «Благодатная Марія» для мішаного хору, солістів, читця, органу та ударних інструментів на слова Т. Шевченка тощо.

Більшість творів Зубицького мають програмні назви фабульного, концептуального характеру. Виняток становлять лише композиції камерного формату для різних виконавських складів: Струнні квартети (№1, 1978 і № 2, 1990), Концерт для скрипки і струнного оркестру № 1 (1989), «Сюїта» для фортепіано (1975–1978), «Камерна сюїта» для гітари (1988), «Соната пам’яті К. Мяскова» для бандури (2000), Концертні партити в стилі джазової імпровізації (№ 1,1978 і № 2, 1990), обидві — для баяна соло тощо. За винятком симфонії № 1 (1977), всі інші симфонії мають програмну назву: для великого симфонічного оркестру — № 2 «Sinfonia concertante» (1979), № 3 «Drammatica» (1980), № 4 «Lacrimosa» (1989); для солістів, хору та симфонічного оркестру — «Чумацькі пісні» на тексти українських народних балад та історичних пісень для солістів, мішаного хору та симфонічного оркестру (1982), «Океан доль» на вірші Ш. Бодлера для солістів, двох мішаних хорів, соліста-баяніста і симфонічного оркестру (1986), цикл «Народна симфонія єднання. Україна», в котрий увійшли «Щедрик» (2014), «Червона калина» (2016), «Земле моя» (2018), «Пливе кача» (2019), «Покрова Богоматері», «Пам’яті М. Леонтовича» (обидві — 2021) для солістів, мішаного хору та симфонічного оркестру; камерні — № 1 «Lugubre» (1983), № 2 «О, цей світ!» (1984) за поемою А. Рембо, № 3 «Пам’яті Лятошинського» (1985), № 4 «Sinfonia robusta» (1987).

Особлива риса інструментальної музики Зубицького — її яскрава театральність.

Структурування й компонування музичного матеріалу оркестрових творів за принципом «етапів-актів» у загальному розвитку музичного тексту, персоніфікування тем-образів, взаємодія між тематично-інтонаційними блоками за принципом координації театральних персонажів — головні ознаки концепту музики Зубицького. Театральність оприявнюється і в зосередженні уваги на жанрі інструментального концерту.

«Володимир Зубицький "Діду мій, дударику"».
Джерело ютуб канал «capella ua».

Митець писав концерти для різних виконавських складів: концерти для симфонічного оркестру — №1 «Concerto rustico» (1978), № 2 «Запорожець і султан» (1987); концерт для оркестру українських народних інструментів «Concerto festivo» (1982); камерні концерти: для скрипки і струнного оркестру № 1 (1989); для баяна і струнного оркестру — «Дивертисмент» (1993), «Россініана» (1995; версія для баяна і великого симфонічного оркестру, 2000), для баяна, фортепіано і струнного оркестру — «Посвята А. П’яццоллі» (1999); для скрипки (баяна) і струнного оркестру — «Чао, мучачо!» (2004).

Концертний жанр як один з базових в жанровій палітрі композитора адаптований ним і в хоровій музиці. Це концерти для мішаних хорів: № 1 «Гори мої» на тексти західноукраїнських народних пісень і балад (1986), № 2 «Ярмарок» на тексти східноукраїнських народних пісень і балад (1987), № 3 «Concerto strumentale» на тексти українських народних пісень і поезії В. Довжика (1993) тощо.

Складником творчого доробку Зубицького є вокальна музика. Фольклорні літературні першоджерела українських народних пісень — одна з основних сфер інтересу і уваги композитора. Серед творів — «Співаночки» для жіночого хору на тексти українських народних пісень (1985), хорові концерти ("Гори мої", "Ярмарок"), обробка української народної пісні «За нашим стодолом» (1977).

Творчу увагу композитора також привертають канонічні релігійні тексти та поезія українських класиків. Українська поезія відтворена в камерних кантатах № 1 «Монологи сонця» для басу та камерного оркестру на вірші В. Довжика і М. Рильського (1985) та № 2 «Сім сльозин» (мініатюрний реквієм) для сопрано, дитячого хору, органа, ударних і струнного оркестру на вірші Б. Олійника і тексти українських народних пісень (1985), триптиху «Три поезії» для жіночого хору на вірші Л. Костенко (1989), «В нашім краї на землі» для мішаного хору на вірші Т. Шевченка (1993), «Праведная душе» для читців та мішаного хору на вірші Т. Шевченка (1995). Канонічні тексти склали основу хорових творів: «Молитва» для басу та жіночого хору (1989), «Царю небесний» (1999), «Я люблю Господа» (2010), «Христос Воскрес» (2011) для мішаного хору.

Хорові твори Зубицького — у репертуарі Національної заслуженої академічної капели України «Думка», Академічного камерного хору «Хрещатик», муніципального академічного камерного хору «Київ» та інших колективів.

Співпрацював з багатьма музикантами світу. Серед солістів — скрипалі народні артисти України А. Баженов, Б. Півненко, а також M. Мішанья (Італія).

Творами Зубицького диригували Ф. Глущенко, В. Гнєдаш, О. Линів, В. Матюхін, В. Редя, В. Сіренко та ін.

Першим виконавцем камерних симфоній № 1, 2, 3, «Еспрес-танго» для скрипки, віолончелі, баяна (кнопкового акордеону), фортепіано та оркестру, фантазії (концерту) «Чао, мачачо!» для скрипки (баяна) і камерного оркестру, концерту «Присвята А. П'яццоллі» для баяна, фортепіано і камерного оркестру та інших композицій був Національний ансамбль солістів «Київська камерата» (диригенти — Ф. Глущенко, В. Матюхін).

Виконавська діяльність

Виступає як окремий соліст-баяніст і як соліст в різних ансамблевих складах, а також з оркестром.

Серед баянних творів: «Дитяча сюїта № 1» (1972), «Карпатська сюїта» (1975), «Соната № 1», сюїта «Концертна партита № 1 у стилі джазової імпровізації» (обидві — 1978), Соната № 2 «Слав’янська» (1986), «Болгарський зошит», «Дитяча сюїта № 2 “Російська”», «Дитяча сюїта № 3 “Українська”» (усі — 1987), «Концертна партита №2 в стилі джазової імпровізації» (1990), «Impressions» (1992), джаз-вальс «Я люблю тебе, Пезаро», «Прелюдія і Токката» (обидва — 1998). З-поміж камерних ансамблів: сюїта для баяна і флейти «У горах» (1979), «Шість медітацій по Ш. Бодлеру» для баяна і флейти (1988), «Misterioso» для двох баянів, флейти й віолончелі, «Lacrimosa» для двох баянів і флейти (обидві — 1989), «Дивертисмент» для баяна (акордеона) і фортепіано (1993), «Сюїта в 3 частинах» для 2 баянів (1994), «Українські танці» для 2 баянів (1995), «Елегія» для флейти, віолончелі, фортепіано і баяна (1999), «Sunny day» для флейти, віолончелі, фортепіано і баяна (2000), «Від Фанчеллі до Гальяно» для баяна і фортепіано (1996) тощо.

Композитор зробив чимало транскрипцій зразків світової класики для баяна соло, а також для баяна й оркестру: П. Чайковський (фінал Концерту для скрипки з оркестром ре-мажор), І. Стравінський («Марш» і «Скрипка солдата» з балету «Історія солдата»), М. Римський-Корсаков («Політ джмеля» для баяна, флейти і контрабаса), А. Шнітке («Посвята І. Стравінському, С. Прокоф’єву, Д. Шостаковичу» для 3 баянів) тощо.

Композитор також робив транскрипції творів Д. Лігеті, А. П’яццолли, С. Рахманінова, М. Скорика, А. Хачатуряна та ін.

Як баяніст записав 5 СD з фірмою «Аззура музик» («Azzurra musik»). Хорові, камерні та баянні твори митця записані на CD низкою зарубіжних фірм.

Нагороди та визнання

Лауреат різних мистецьких премій: Республіканської комсомольської премії М. Островського (1984), ім. М. Лисенка (1993), премії ім. B. Лятошинського, премії ім. M. Чюрленіса (обидві — 2012), премії М. Леонтовича (2021).

Завоював «Кубок світу» (1975) на конкурсі Міжнародної конфедерації баяністів-акордеоністів у м. Гельсінкі (Фінляндія).

Лауреат 3-ї премії Міжнародного конкурсу композиторів у м. Білостоці (Польща; 1985) за маленький реквієм «Сім сльозин», 3-ї премії міжнародного конкурсу композиторів імені І. і М. Коців (1991) у рамках «Київ музик фесту» (Україна), лауреат Міжнародного конкурсу композиторів «Акко-2000» (Фінляндія) за «Фатум-сонату» для трьох баянів (2000).

Нагороджений орденом «Жива легенда» Всесвітньої асоціації акордеоністів (2013).

Література

Лунина А. Звукосюжетная поэтика украинской ярмарки: хоровой концерт «Ярмарка» Владимира Зубицкого // Київське музикознавство. 2006. № 20. С. 148–162.
Голяка Г. Українська «Rossiniana»: Володимир Зубицький в Пезаро // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти. 2009. Вип. 24: Постать митця у художньому просторі міста. С. 351–358.
Луніна А. Формула успіху Володимира Зубицького: грані елітарного й попсового // Музика. 2011. № 4–6. С. 52–57.
Карташов В. Владимир Зубицкий: черты композиторського стиля. Саратов : Саратовская государственная консерватория имени Л. В. Собинова, 2015. 132 с.
Лунина А. Человек-оркестр — грани портретного образа, музыкотерапия — миссия или утопия? // Композитор в зеркале современности : в 2 т. Киев : Дух и Литера, 2015. Т. 1. С. 315–382.
Охманюк В. Ф. Творчість Володимира Зубицького в сучасному конкурсному репертуарі // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку. Мистецтвознавство. 2016. Вип. 22. С. 165–168.
Варакута М. И. О композиционных особенностях светских миниатюр в хоровом творчестве В. Зубицкого // Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. 2018. № 1. С. 143–147.
Луніна А. Є. Зубицький, Володимир Данилович (в авторській редакції). URL: https://vue.gov.ua/FREEARTICLES:Зубицький,_Володимир_Данилович

Автор ВУЕ

А. Є. Луніна

Покликання на цю статтю: Луніна А. Є. Зубицький, Володимир Данилович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Зубицький, Володимир Данилович (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 23.01.2022