Загорцев, Володимир Миколайович
Заго́рцев, Володи́мир Микола́йович (27.10.1944, м. Київ, тепер Україна — 30.11.2010, там само) — композитор, представник авангардизму, лауреат премії імені Б. Лятошинського (1997).
|
Загорцев, Володимир Миколайович | |
|---|---|
| Народження | 27.10.1944 |
| Місце народження | Київ |
| Смерть | 30.11.2010 |
| Місце смерті | Київ |
| Alma mater | Національна музична академія України імені П. І. Чайковського |
| Напрями діяльності | Музичне мистецтво |
Зміст
Життєпис
Народився у сім’ї інтелігентів: мати за фахом лікар (хірург), батько — інженер-теплотехнік. Батьки були учасниками Другої світової війни.
Музикою розпочав займатися пізно, в юнацтві. Початкову музичну освіту здобував приватно, брав уроки у педагогів: з фортепіано — у Ф. Каліхман (учениці С. Рахманінова), з теорії музики — у композитора О. Губермана (1896–1970; тепер Україна). Навчався у Київській державній консерваторії імені П. І. Чайковського (тепер Національна музична академія України імені П. І. Чайковського): клас композиції Б. Лятошинського (1962–1965) і А. Штогаренка (1966–1968). Факультативно під час навчання опановував техніку диригування в класі Л. Венедиктова. Як дипломну роботу на державному іспиті представив Симфонію № 1 для оркестру симфонічного (1968). Тоді вона була виконана єдиний раз Державним симфонічним оркестром під орудою диригента В. Кожухаря.
У студентські роки познайомився з вихованцями класу Б. Лятошинського — В. Сильвестровим, Л. Грабовським, В. Годзяцьким, В. Губою та іншими, що утворили неформальний гурток «Київський авангард», очолюваний диригентом І. Блажковим. Під час творчих зустрічей цікавилися західноєвропейським авангардним музичним мистецтвом 20 ст., творчістю композиторів А. Шенберга, А. Веберна, А. Берга, П. Булеза, К. Штокгаузена, Л. Ноно (1924–1990; Італія), А. Пуссера, Е. Вареза тощо. Разом з іншими молодими композиторами з «київського гуртка» вивчав, а потім адаптував у власній творчості новітні технічні та художньо-стилістичні принципи західноєвропейського авангарду. Саме в ці роки з’явилися радикальні за мовною авангардною стилістикою композиції — «Маленький квартет» (1965), «Об’єми» для квінтету (1965), «Градації» для малого симфонічного оркестру (1966), «Ігри» для 16 виконавців (1968), Соната для фортепіано, струнних та ударних (1969), «Ритми» для фортепіано (1967 — перша версія, 1969 — друга), «Рефрени» для фортепіано (1970) тощо. Засад авангардизму певною мірою дотримувався протягом усієї творчості.
Після завершення навчання у консерваторії працював упродовж року (1968–1969) викладачем теоретичних предметів у музичному училищі у м. Дрогобичі (тепер Дрогобицький музичний фаховий коледж імені В. Барвінського), а також керівником і диригентом студентського камерного оркестру, згодом був музичним редактором у видавництві «Музична Україна» (1969–1974).
Член Спілки композиторів України (з 1971) і Спілки композиторів СРСР (з 1972). Від 1974 до кінця життя — на творчій роботі.
Творчість
Творчість Загорцева поєднує канони авангардного західноєвропейського музичного мистецтва 20 ст. і традиції національної музичної мовної стилістики. Музиці композитора притаманні енергійна потужність, динамічна напруженість, експресивна образність, вибагливість і різноманітність тематичного матеріалу, пружність ритмів та їхній складний комбінаторний характер поліритмічного поєднання. Гармонічна мова творів інтегрує весь комплекс технічних знахідок і новацій, відкритих авангардистами Нововіденської школи (А. Шенбергом, А. Веберном, А. Бергом) та повоєнного авангарду — композиторами Дармштадтської школи (П. Булезом, К. Штокгаузеном, Б. Мадерною, Л. Ноно, А. Пуссером, Л. Беріо тощо). Використовував вільну атональність, серійну, кластерно-сонорістичну, алеаторічну техніки (див. Алеаторика), адаптував їх у власній творчості в контексті національної музично-культурної рецепції. Новітні авангардні прийоми сполучав з неокласичними стилістичними засобами і неоромантичною модерново-символічною естетикою.
Творчість Загорцева вирізняється індивідуальною та самобутньою філософічністю, підживленою і генерованою світоглядними концепціями класичної і новітньої західноєвропейської філософії. Метафізиці буття людини у всесвіті власної творчості та творчому процесу як метафізичній грі присвячено більшість опусів автора, зокрема програмні композиції: «Містерія» для фортепіано і симфонічного оркестру (1965), що стала першою частиною Симфонії № 1 (1968), симфонія № 3 «Шляхи сновидінь» (2004), № 4 «Симфонія мандрів» (2006) та № 5 «Трансцендентальна» (2009), Концерт для оркестру «Творчість» (2010), «Об’єми» для скрипки, кларнета, тенор-саксофона, труби та фортепіано (1965), «Ігри» для 16 виконавців (1968), «Фантазія» для віолончелі, арфи та ударних (1971), «Гра рефренів» для фортепіано (1999) тощо.
Для творчості Загорцева характерна певна «герметичність» — єдність образної системи мислення та типологічність композиторської техніки. Індивідуалізована авторська манера, професіоналізм і зрілість почерку виявилися вже в юнацьких опусах. Упродовж років авторський стиль не зазнавав кардинальних змін. Трансформаційні модуляції образно-стильового характеру відбувалися гнучко і поступово в рамках єдиної константно-базової моделі творчості.
Музичний доробок
Загорцев — композитор різножанрового діапазону. У його творчій спадщині музика оперна, симфонічна, камерна, хорова (композиції — «Флейта на річці» на вірші Бо Цзюй І та «О глибинне життя» на вірші Р. М. Рільке) тощо. Не оминув пісенний (естрадний) жанр, створював пісні на вірші В. Курінського (1939–2015; тепер Україна): «Чорний сніг», «Твоя земле», «Тече, тече ріка» тощо. Є в доробку також досвід праці у кіно, композитором написана музика до кінофільму «Джек — бойовий коник» (1976, режисер І. Негреску).
У доробку митця вокальна й інструментальна музика, однак більш вагоме і пріоритетне місце відведено інструментальній жанровій сфері — симфоніям, оркестровим композиціям, інструментальним концертам, творам для різних інструментальних (ансамблевих) складів тощо.
Загорцев — автор опери «Долорес» («Мати») за однойменною п’єсою К. Чапека (лібрето В. Курінського). Прем’єра відбулася 29.06.1985 у Львівському державному академічному театрі опери та балету імені Івана Франка (тепер Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької), диригент-постановник І. Лацанич, режисер А. Лимарєв, художник Т. Риндзак. В опері в контексті історичних подій Другої світової війни розкривається тема материнської жертовності (мати під час війни втратила чотирьох синів), а також через образи головних героїв та їхню конфліктну взаємодію відтворюється тема боротьби полярних ідеологічних констант — добра і зла, гуманізму і тероризму в історичних умовах боротьби людства з фашизмом.
Значну увагу композитор приділяв створенню оркестрової (симфонічної) музики. Загорцевим написано 5 симфоній для великого симфонічного оркестру: № 1 (1968), № 3 «Шляхи сновидінь» (2004), № 4 «Симфонія мандрів» (2006), № 5 «Трансцендентальна» (2009) — усі для симфонічного оркестру та № 2 для сопрано, тенора та симфонічного оркестру на українські народні тексти у 6 частинах (1978); поема «День у Переяславі» для тенора, хору та симфонічного оркестру (1979); Концерт для скрипки та симфонічного оркестру (2007); «Градації», Дві п’єси (обидві — 1966) для малого симфонічного оркестру; камерна симфонія «Симфонія тривоги» для флейти, альтового саксофону та камерного оркестру (1987) тощо.
Значну частку спадщини митця становить музика камерна. Основним жанром творчості був камерний концерт. Цикл з 9 камерних концертів (10-й незавершений) автор створював упродовж 20 років. Кожен з концертів вирізняється неповторністю інструментального складу. Практично для усіх базовою (типологічною) основою є струнний оркестр, індивідуалізованість досягається різним варіюванням інструментів, що солюють: № 1 (1981) — для альтової флейти, арфи та струнного оркестру, № 2 (1984) — для скрипки, фортепіано та струнного оркестру, № 3 (1984) — для альтової флейти, скрипки, арфи, фортепіано, валторни та струнного оркестру, № 3 (1988) — для віолончелі, фортепіано та струнного оркестру, № 5 (1996) — для фортепіано, духового квінтету та струнного оркестру, № 6 (2001) — для флейти, скрипки, фортепіано та струнного оркестру, № 8 (2003) — для флейти, фортепіано та струнного оркестру. Виняток становлять камерні концерти № 7 (2002), написаний виключно для ансамблю солістів (без струнного оркестру) — флейти, кларнета, скрипки, віолончелі й фортепіано, та № 8 (2004), створений для малого симфонічного оркестру.
Особливість трактування жанру камерного концерту Загорцевим полягає не тільки в різноманітності інструментального складу (демонстрації виконавської майстерності солістів та різних винахідливих і нестандартних комбінаціях інструментів соло), а ще й в міксованості жанрових моделей концерту і камерної симфонії. Композитор розвиває музичний матеріал концертів за симфонічним принципом.
Крім циклу камерних концертів, Загорцевим створені вокальні опуси: камерні кантати — № 1 «В дитячій» для мецо-сопрано та камерного оркестру на російські народні тексти (1979) та № 2 «Запрошення до подорожі» на вірші Ш. Бодлера для сопрано та камерного оркестру (1980), вокальний цикл «Приказки» на українські народні тексти у різних виконавських версіях (для мецо-сопрано та фортепіано, 1963 та для мецо-сопрано та камерного оркестру, 1984). Неординарність таланту і винахідливість авторської фантазії митця проявлені в численних камерних композиціях для різних інструментально-ансамблевих складів — Секстет для кларнета, фагота, валторни, скрипки, альта, віолончелі (1964), «Маленький квартет» для 2 скрипок, альта та віолончелі (1965), Струнний квартет для двох скрипок, альта та віолончелі № 1 («Музика для 4 струнних», 1967), № 2 (1978), «Об’єми» для скрипки, кларнета, тенор-саксофона, труби та фортепіано (1965), «Ігри» для 16 виконавців (1968), Соната для фортепіано, ударних та струнних (1969), «Фантазія» для віолончелі, арфи та ударних (1971), Тріо для скрипки, віолончелі та фортепіано (2008), Соната для скрипки та фортепіано (1964), «Інтермецо» для альтового саксофону та фортепіано (1986), Соната для гобоя та фортепіано (1978), Соната для альта та фортепіано (1979) тощо та творах для фортепіано соло — Сонатина (1964), «Ритми» (перша версія —1967, друга —1969), Соната № 1 (1981), № 2 «Гра рефренів» (1999), «Три епітафії» (1998) тощо.
Виразно простежується в творчості Загорцева фольклорна тенденція. Народна образність уперше виявилася ще в студентському творі — вокальному циклі «Приказки» на українські народні тексти для мецо-сопрано та фортепіано (1963). Національна автентика відтворювалася композитором і в інших вокально-інструментальних опусах — Симфонії № 2 на українські народні тексти для сопрано, тенора та симфонічного оркестру (1978), поемі «День у Переяславі» для тенора, хору та симфонічного оркестру (1979), камерній кантаті «В дитячій» на російські народні тексти для мецо-сопрано та камерного оркестру (1979) тощо.
Твори Загорцева виконували в Україні та за кордоном. Активним і постійним популяризатором музики Загорцева в Україні з кінця 1970-х і до кінця життя композитора, а також першим виконавцем більшості камерних творів автора був керівник Національного ансамблю солістів «Київська камерата» В. Матюхін. За його пропозицією композитором був замислений цикл камерних концертів для різних інструментів соло та струнного оркестру, що творилися автором саме з орієнтиром на виконавський склад «Київської камерати». Тому базову основу практично всіх концертів становить струнний оркестр, а різноманіття досягається за рахунок нестандартних поєднань інструментів соло.
«Київська камерата» провела прем’єри камерних концертів Загорцева: № 1 (1982, диригент Ш. Шилакадзе), № 2, 3 (1985, диригент В. Глущенко), № 4 (1990, диригент В. Сіренко), № 5 (1996), № 6 (2002), № 8 «Gaugrehweiler» (назва — від с. Гаугревайлер у Німеччині; 2003), № 9 (2007, усі 4 — диригент В. Матюхін), № 10 [незавершений опус, дописаний 2016 після смерті автора композитором О. Войтенком (нар. 1981; тепер Україна); прем’єра 2018, диригент В. Матюхін]. Камерний концерт № 6 Загорцев присвятив «Київській камераті». Серед прем’єр інших творів: дві камерні кантати (№ 1 «В дитячій» для мецо-сопрано та камерного оркестру на російські народні тексти, № 2 «Запрошення до подорожі» на слова Ш. Бодлера для сопрано та камерного оркестру), вокальний цикл «Приказки» на українські народні тексти у версії для мецо-сопрано та камерного оркестру тощо. В. Матюхін брав участь як соліст-піаніст у прем’єрах камерних творів Загорцева: виконував сольну партію фортепіано у Сонаті для гобоя та фортепіано (у 1978, гобой — М. Деснов), у камерних концертах» № 2, 3, 4, 5 тощо.
Твори Загорцева виконували також інші диригенти та солісти: диригенти — Ф. Глущенко, В. Сіренко, В. Кожухар, І. Карабиць, З. Мета, В. Балей, Ш. Шилакадзе (Грузія), Р. Ревакович (нар. 1958; Польща) та інші; піаністи — Ю. Глущенко (нар. 1947; тепер Україна), Б. Деменко (1941–1921; Україна), Є. Громов (нар. 1973; тепер Україна), Б. Берман (нар. 1948; тепер РФ; живе у США) та інші; співачки — Л. Стовбун (нар. 1943; тепер РФ), М. Майдачевська (нар. 1931; Франція), Л. Войнаровська (нар. 1957; тепер Україна), Т. Ходакова (нар. 1976; Україна) та інші.
Музику Загорцева виконували в США (містах Нью-Йорку, Бостоні, Лас-Вегасі) та Західній Європі — Лондоні, Загребі, Братиславі, Берліні. Цьому сприяли дружні стосунки з провідними західними музикантами: композитором і клавесиністом Дж. Шпігельманом (1933–2023; США), композитором і диригентом В. Балеєм, композитором У. Лаєндекером (1946–2018; Німеччина). Серед закордонних виконань: у м. Загребі (Хорватія) на фестивалі «Музичне бієнале Загреба» 1967 відбулася прем’єра композиції «Об’єми» для скрипки, кларнета, тенор-саксофона, труби та фортепіано (диригент І. Г’ядров), того ж року відбулося виконання твору на фестивалі «Нова камерна музика з СРСР» у м. Нью-Йорку (США) у коледжі Сари Лоуренс. У січні 1980 у м. Нью-Йорку (США) Нью-Йоркський філармонічний оркестр провів світову прем’єру твору «Градації» для малого симфонічного оркестру під орудою З. Мети. Камерні твори композитора виконувалися (за сприяння композитора У. Лаєндекера) у 2002 в Університеті м. Мангайма (Німеччина); у 2008 — у Християнському університеті у Техасі (США) в рамках фестивалю музики українських композиторів тощо.
Відеогалерея
Джерело ютуб канал «fortis anima Ukraine»
Джерело ютуб канал «fortis anima Ukraine»
Джерело ютуб канал «Fundacja Pro Musica Viva»
Джерело ютуб канал «Алексей Войтенко»
Джерело ютуб канал «fortis anima Ukraine»
Джерело ютуб канал «Львівська Філармонія»
Джерело ютуб канал — «Valentyna Bugrak».
Нагороди та визнання
Лауреат премії імені Б. Лятошинського (1997).
Джерело
- In Memoriam. Композитор Володимир Загорцев. Статті, листи, спогади, матеріали до біографії / Ред. О. Войтенко. Київ : Фенікс, 2021. 281 с.
Література
- Балей В. Володимир Загорцев у Нью-Йоркській філармонії // Сучасність. 1980. № 4. С. 38–42.
- Швець Н. У творчій співдружності // «Музика». 1985. № 6. С. 7–8.
- Ярко М. Фольклорна символіка в творчості українських композиторів // Народна творчість та етнографія. 1988. № 2. С. 46–48.
- Зосім О. Один з шістдесятників. Композитор Володимир Загорцев: розмова з композитором // Музика. 1996. № 4. С. 6–8.
- Ланцута Л. Неокунструктивістська фортепіанна соната в українській музиці // Науковий вісник Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського. 2000. № 12. С. 61–71.
- Городецька О. Драматургія сонатності у творах українського авангарду 60-х років XX ст. // Науковий вісник Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського. 2013. № 106. С. 244–255.
- Кузик В. Загорцев Володимир Миколайович // Українська музична енциклопедія : в 5 т. / Гол. ред. Г. Скрипник. Київ : Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, 2008. Т. 2. С. 109–110.
- Войтенко О. Пам’яті композитора Володимира Загорцева // Музика. Український інтернет-журнал. 17.06.2016. URL: https://mus.art.co.ua/pam-yati-kompozytora-volodymyra-zahortseva/
- Войтенко О. На пределе — как жизнь в бесконечном» // Kyiv daily, 25 вересня, 2019. URL: https://kyivdaily.com.ua/vladimir-zagorcev/
- Войтенко О. «Градації» Володимира Загорцева: 53 роки на шляху до української прем'єри // Kyiv daily, 6 листопада, 2019. URL: https://kyivdaily.com.ua/gradacii/
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Луніна А. Є. Загорцев, Володимир Миколайович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Загорцев, Володимир Миколайович (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 26.10.2025
