Верещагін, Ярослав Романович

Вереща́гін, Яросла́в Рома́нович (08.12.1948, м. Київ, тепер Україна — 04.08.1999, селище Ворзель, тепер Бучанського району Київської області, Україна) — композитор, музичний редактор, музично-громадський діяч.

Верещагін, Ярослав Романович
Народження	08.12.1948
Місце народження	Київ
Смерть	04.08.1999
Місце смерті	Ворзель
Місце поховання	Ворзель
Місце діяльності	Україна
Напрями діяльності	музичне мистецтво

Життєпис

Народився у сім’ї композитора і педагога Р. Верещагіна (1910 — 1985, тепер Україна).

Закінчив Київську державну консерваторію імені П. І. Чайковського (1968—1973, тепер Національна музична академія України імені П. І. Чайковського) по класу композиції у професора М. Скорика.

Член Спілки композиторів СРСР (з 1973).

Працював у видавництві «Музична Україна»: редактор (1973–1975), старший редактор (1975–1978), заступник головного редактора (1978–1980), головний редактор (1985–1987). За роки роботи у видавництві підготував та випустив серію видань «Симфонічна музика XX сторіччя», здійснив фахову редакцію симфонічних, камерно-інструментальних творів зарубіжних та вітчизняних композиторів, зокрема, окремих томів повного зібрання творів Б. Лятошинського, Л. Ревуцького тощо.

1980–1985 був відповідальним секретарем Спілки композиторів України (тепер Національна спілка композиторів України). З 1987 до кінця життя перебував на творчій роботі.

Творчість

У творчості поєднував ознаки традиціоналізму і авангардизму. «Комбінаторна гра» — так можна визначити стиль авторського мислення цього композитора. Для музики Верещагіна характерні модерністична гармонічна мова, інтелектуальна змістовність тем і образної фабули його композицій. Музика відображає володіння композитором різними поліфонічними прийомами й сучасними техніками. Бездоганне відчуття форми та пропорцій у побудові композиційних структур, довершене відчуття міри у виборі засобів художньої виразності, майстерність економними, скупими, навіть мінімалістичними засобами досягати колористичної барвистості, вивіреність кожної музичної деталі в побудові цілого — такі основні риси його авторського стилю.

Верещагін — композитор-лірик інтимно-камерного характеру. Тяжів до створення музичних мініатюр. У темах творів поєднані інтелектуальна розумність, «раціоналістична стриманість» у втіленні почуттів з лірично позитивним самовираженням через рафіновано-вишуканий «аристократичний» мелодизм. Тематизм його творів замішаний на синтезі квазіфольклористичної та модернової інтонації, що в кожному творі по-різному обігрується.

Я. Верещагін, О. Костін та О. Ківа

Музичний доробок

Автор камерного амплуа. Він розпочинав свій композиторський шлях із написання творів для великого оркестру симфонічного, але майже відразу звернувся до сфери камерної музики та протягом всього творчого життя залишався вірним обраному вектору.

Кілька творів є винятком із загального контексту. Це Концерт для альта з оркестром (1972), «Дивертисмент» для симфонічного оркестру (1972; друга редакція — для камерного оркестру, 1998), «Святкова увертюра» (1978), «Диптих» на вірші М. Бахтинського (нар. 1934; Україна) для баса і симфонічного оркестру (1987). Окрім «Диптиха», усі композиції належать до раннього періоду творчості. Верещагін був автором першого в українській музиці Концерту для альта з оркестром (прем'єра відбулася 1973), перші виконавці - А. Венжега (альт) і студентський оркестр Київської державної консерваторії імені П. І. Чайковського.

У доробку композитора — камерно-інструментальні та камерно-вокальні твори з перевагою музики інструментальної. Створював камерно-інструментальну музику для різних виконавських складів — камерного оркестру, ансамблів (тріо, квартетів, квінтетів, секстетів, септетів тощо) і сольні п’єси для різних інструментів.

Основні твори композитора: для струнного оркестру — Сюїта (1969), «Варіації» (1970), «Буколічна сцена» (1995), Симфонієта (1998), «Дивертисмент» (друга редакція для камерного оркестру, 1998); для ансамблів — тріо «Три посвяти» для флейти, гобоя і фагота (1980–1981), струнні квартети (квартет № 1 «Пасторальний», 1976; квартет № 2, 1980), фортепіанний квінтет (1971), септет «Ідилічне капричіо» (1997); дуети для різних інструментів — «Мозаїка» (1973) і Сонатина (1980), обидві — для скрипки та фортепіано, «Фреска» для контрабаса та фортепіано (1974), «Sonata imprоvisata» для віолончелі та фортепіано (1995), «Сонатина-collage» для кларнета та фортепіано (1975); п’єси для різних інструментів-соло — Соната для скрипки (1992), фортепіанні твори — 2 сонати (1970, 1974), Сонатина (1973), «Маленька класична сюїта» для клавесина (1973), «Musica rustica» (1978), «Ірпінські гравюри» (п’ять п’єс для фортепіано, 1998) тощо.

Верещагін знався на специфіці тембрового звучання різних інструментів, їхньої колористичної палітри та можливостей звуковидобування. Робота з тембровим колоритом, винахідливість у поєднанні тембрової акустики ансамблевих груп, неординарність у комбінації різних інструментальних складів — головна ознака творчого почерку композитора.

Перевагу надавав духовим музичним інструментам. Усі технічні засоби інструментальної гри композитор завжди підпорядковував семантичній фабулі твору.

«Військова музика» для чотирьох дерев’яних, чотирьох мідних та чотирьох ударних інструментів (1975) — зразок нестандартності авторських пошуків тембрової колористики, винахідливості структурування тематизму твору на основі переплетення темброво-тематичних партій духових (дерев’яних і мідних) і ударних інструментів. У цьому творі композитор нетрадиційні технічні знахідки використовує задля відтворення специфічної образної виразності музики війського характеру.

«Військова музика». Ю. Верещагін. Диригент - І. Блажков, 1983

Вибудовував різні комбінаторні конструкції також і на основі поєднання тембрових барв духових інструментів з акустично-фонічним звучанням інструментів інших груп. Колористика дерев’яних духових і струнних інструментів сполучається в «Музичному моменті» для кларнета, фагота і струнних (1999); дерев’яних, мідних духових і струнних — у септеті «Ідилічне капричіо» для струнного квінтету, кларнета та валторни (1997); мідних духових і ударних в Концертино для чотирьох тромбонів і литавр (1985–1986) тощо.

У доробку Верещагіна також чимало вокальних творів камерного жанру. Це кантати — «Сміється джерело» на вірші В. Морданя для мецо-сопрано і камерного оркестру (1980–1981), «Краєвиди» на вірші Т. Еліота для сопрано і камерного оркестру (1991), «Шлях у вирій» на вірші О. Вовка для баритона і камерного оркестру (1991); вокальні цикли — «Три романси на вірші старовинних корейських поетів» для баса і камерного оркестру (1977), «Три пісні на українські народні тексти» для сопрано і камерного оркестру (1979), «Передчуття весни» на вірші вітчизняних поетів 1920–1930-х — М. Доленга (див. М. Клоков), П. Тичини, Д. Загула, М. Драй-Хмари для баритона і камерного оркестру (1998) тощо.

Був знавцем поезії та літератури, що відобразилося у створенні хорових композицій (хори a капела) і романсів на вірші поетів-класиків і сучасних авторів: Лесі Українки, Б.-І. Антонича, М. Рильського, В. Поліщука, В. Сосюри, В. Симоненка, Д. Павличка, В. Герасим’юка, В. Семенка, І. Римарука та інших. У вокальних творах відтворена поезія зарубіжних авторів: П. Елюара, Ф. Гарсіа Лорки, М. Емінеску, Б. Брехта, В. Маяковського та інших.

Робив також оркестрові транскрипції творів вітчизняних та зарубіжних композиторів 19–20 ст. Серед зарубіжних авторів віддавав перевагу творам Ф. Шопена, Ф. Крейслера (1875–1962; тепер Австрія — США), А. Дворжака, А. Паскуллі (1842–1924; Італія), Д. Мійо, Ф. Пуленка, К. Шимановського, А. П'яццолли; серед вітчизняних — Д. Бортнянського, М. Лисенка, Я. Степового, В. Косенка, Л. Ревуцького та інших.

Головний виконавець музики Верещагіна — Національний ансамбль солістів «Київська камерата».

Першими виконавцями творів Верещагіна були заслужена артистка України Л. Хомліченко (віолончель), О. Дмітрієва (ф-но), народний артист України О. Кудряшов, заслужені артисти України В. Турбовський, А. Маринченко, Б. Стельмашенко (усі — флейта), М. Деснов, Б. Галасюк (обидва — гобой), В. Тимець, Л. Чернявський (обидва — кларнет), Ю. Дондаков, С. Цюбко (обидва — фагот), А. Кірпань (валторна), Ю. Василевич (саксофон). Серед вокалістів твори Верещагіна виконували — народна артистка України Л. Забіляста (сопрано), заслужені артистки України Е. Акритова (сопрано), Л. Войнаровська (сопрано) та інші.

Верещагін також складав вірші та малював карикатури.

Нагороди та визнання

Лауреат Республіканської комсомольської премії імені М. Островського (1980).

Додатково

Верещагін — виходець з музичної родини. Його брат — музикознавець, сестра — хоровий диригент.

Більшість камерних творів написані композитором на замовлення тодішнього керівника ансамблю «Київська камерата» В. Матюхіна. Цей колектив і його диригент провели більшість прем’єр камерних (інструментальних і вокальних) творів композитора. Постійними в репертуарі колективу є «Симфонієта» і «Дивертисмент» для камерного оркестру, «Буколічна сцена» для 15 струнних, «Епітафія пам’яті Бориса Лятошинського», вокальні цикли «Передчуття весни», «Три пісні на українські народні тексти» і «Три романси на вірші старовинних корейських поетів», камерні кантати «Сміється джерело» і «Краєвиди», дві обробки козацьких пісень тощо. Для «Київської камерати» Верещагін зробив чимало оркестрових транскрипцій партитур інших композиторів, а також 1998 — редакцію для камерного оркестру власного твору — «Дивертисменту», створеного 1972 для симфонічного оркестру.

В. Матюхін не тільки як диригент, а і як соліст-піаніст був першим виконавцем фортепіанних творів Верещагіна, серед яких Соната № 2, «Musica rustica», обидві — для фортепіано, а також «Маленька класична сюїта» для клавесина тощо. Вокальний цикл «Передчуття весни» для баритона і фортепіано та його оркестрову версію озвучив разом з В. Буймістером (баритон). Цей вокальний цикл був спеціально написаний Верещагіним для цього співака. Композитор зробив також спеціально для В. Буймістера та «Київської камерати» перекладення для баритона і камерного оркестру пісні «Лебідь» на вірші Ю. Тувіма (для голосу і фортепіано) К. Шимановського і обробки двох козацьких пісень для баритона і камерного ансамблю (1991).

Література

Лавриненко О. Ярослав Верещагін. Кличе сонце мене… // Українські композитори-лауреати комсомольських премій. Київ : Музична Україна, 1982. С. 16–25.
Конькова Г. Спрага музики: паралелі і час спогадів : у 2 т. Київ : Комбі-ЛТД, 2001–2002.
Чіп Б. Попереду йшла музика і вела за собою слово // Українська культура. 2003. № 11–12. С. 32–33.
Муха А. Роман Верещагін // Композитори України та української діаспори. Довідник. Київ : Музична Україна, 2004. С. 48.
Луніна А. Рапсод камерного співу // Музика. 2009. № 2. С. 28–29.
Трусенко С. Г. Вокальний цикл Ярослава Верещагіна «Сміється джерело»: формування музично-поетичної цілісності // Українське музикознавство. 2021. Вип. 47. С. 130–147.
Луніна А. Ярослав Верещагін – відома чи невідома постать української музики? // Музика. 2024. URL.: http://mus.art.co.ua/yaroslav-vereshchahin-vidoma-chy-nevidoma-postat-ukrainskoi-muzyky/
Луніна А. Ярослав Верещагін – особистість ренесансного типу… // Музика. 2024. URL.: https://mus.art.co.ua/yaroslav-vereshchahin-osobystist-renesansnoho-typu/
Луніна А. Верещагін, Ярослав Романович // Велика українська енциклопедія. URL:https://vue.gov.ua/FREEARTICLES:Верещагін,_Ярослав_Романович

Автор ВУЕ

А. Є. Луніна

Покликання на цю статтю: Луніна А. Є. Верещагін, Ярослав Романович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Верещагін, Ярослав Романович (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 07.12.2023