Бріттен, Бенджамін

Брі́ттен, Бе́нджамін [ англ. Britten, Benjamin; повне прізвище та ім’я — Бріттен, Едвард Берджамін (Britten, Edward Benjamin); 22.11.1913, м. Ловстофт, графство Саффолк, Англія, Велика Британія — 04.12.1976, м. Олдборо, там само] — композитор, диригент, піаніст, громадський діяч, засновник англійської композиторської школи.

Бріттен, Бенджамін (Britten, Benjamin)
Народження	22.11.1913
Місце народження	Ловстофт
Смерть	04.12.1976
Місце смерті	Олдборо
Напрями діяльності	Музичне мистецтво

Відзнаки
Ордени	Кавалерів Честі, Заслуг, Полярної Зірки
Медалі	Золота медаль Королівського філармонічного товариства, медалль Малера
Премії	Греммі, Сібеліуса фонду Вігурі, Леоні Соннінга, Ернста фон Сіменса

Життєпис

Народився у сім’ї стоматолога. Мати була музиканткою-аматоркою і першою вчителькою музики. З раннього дитинства виявляв музичні здібності, навчався гри на фортепіано та альті, з 5 років робив спроби композиції. У віці 12 років почав брати уроки композиції у Ф. Бріджа (1879–1941; Велика Британія). Продовжив фахову освіту у Королівському коледжі музики у м. Лондоні (1930–1933) по класу композиції Дж. Н. Айрленда (1879–1962; Велика Британія) та фортепіано — А. Л. Бенджаміна (1893, Австралія — 1960, Велика Британія). Під час навчання в коледжі отримав кілька премій-відзнак за свої твори.

Композиції Бріттена вперше прозвучали 1933–1934 на радіо Бі-Бі-Сі (BBC; див. Британська телерадіомовна корпорація) та зробили його відомим для широкої публіки. 1935 розпочав співпрацю з кінопідрозділом медіакомпанії Бі-Бі-Сі як автор музики до документальних фільмів. У період 1935–1937 написав близько 40 композицій для театру, кіно і радіо, а також інші твори, поміж яких «Варіації на тему Ф. Бріджа» (1937).

Був пацифістом (див. Пацифізм) і активним членом організації «Союз миру», для якої написав «Пацифістський марш» (1937).

У 1930-х твори Бріттена стали відомими та виконуваними за межами Великої Британії. 1937 відбулося знайомство композитора зі співаком тенором П. Пірсом (1910–1986; Велика Британія). Відтоді всі основні твори композитор писав для голосу П. Пірса. Співак став виконавцем творів Бріттена, значна кількість яких присвячена йому, а згодом і супутником життя композитора.

Бріттен і П. Пірс 1939 вирушили до Канади і США, де твори композитора на той час уже були відомі. З початком Другої світової війни вони, за порадою посольства, залишалися в США як представники британської культурної дипломатії.

У квітні 1942 Бріттен і П. Пірс повернулися до Англії та оселилися в с. Снейпі (графство Саффолк), де композитор завершив роботу над оперою «Пітер Граймс». Прем’єра опери відбулася 07.06.1945 у м. Лондоні у театрі «Садлерс Веллс». Вона ознаменувала відкриття театру після війни та була успішною (касові збори перевищили збори вистав «Богема» та «Мадам Баттерфляй» Дж. Пуччині, які йшли в цьому театрі). Того ж року Бріттен разом зі скрипалем і диригентом І. Менухіним виступали з концертами в Німеччині для колишніх в’язнів нацистських концтаборів.

Композитор співпрацював з «Англійською оперною кампанією Глайндборна». Після конфлікту з дирекцією створив (разом із однодумцями) «Англійську оперну трупу» для пропагування у світі англійського оперного мистецтва.

Разом із П. Пірсом і театральним режисером і продюсером Е. Кроз’єром (1914, Велика Британія — 1994, Франція) став фундатором музичного фестивалю в м. Олдборо (1948). Майже щороку на цьому фестивалі звучали нові твори композитора. 1970 відбулося перше виконання за межами СРСР симфонії № 14 Д. Шостаковича, присвяченої Бріттену (оркестром диригував Бріттен). На фестивалі регулярно виступали С. Ріхтер та М. Ростропович, для якого Бріттен написав три сюїти (1964, 1967 і 1971), Симфонію для віолончелі з оркестром (1963) і Сонату для віолончелі (1961).

Упродовж життя Бріттен часто виступав як піаніст і диригент, гастролював у різних країнах, зокрема 1963, 1964 і 1971 приїздив до СРСР. Акомпанував П. Пірсу, К. Феррієр (1912–1953; Велика Британія), Д. Фішер-Діскау, М. Ростроповичу, І. Менухіну та іншим солістам, грав дуети зі С. Ріхтером і К. Керзоном. Диригував концертними програмами та виставами. Відмовився від посади музичного керівника Королівського театру «Ковент-Гарден» у м. Лондоні, бо хотів більше часу присвятити композиції.

У травні 1973 композитор переніс операцію на серці; через ускладнення (інсульт вразив його праву руку) не міг продовжувати діяльність піаніста і диригента.

Помер від серцевої недостатності. Похований на подвір’ї церкви Петра і Павла у м. Олдборо (графство Саффолк).

Творчість

Композиторський стиль Бріттена формувався як своєрідний антагонізм щодо класичного спадку Й. С. Баха, Л. Бетховена, Й. Брамса, на творах яких він виховувався як музикант. Навчаючись у Ф. Бріджа, відкрив для себе творчість К. Дебюссі та М. Равеля (це дало йому певну модель звучання) і згодом надихався доробком А. Шенберга, А. Берга та І. Стравінського. У творчості можна почути неокласицизм та імпресіонізм, експресіонізм і авангард. Як національний композитор, Бріттен використовував англійські пісенні та розмовні інтонації, національні пісенні жанри. Багато вокальних і хорових творів написано на слова англійських поетів: П. Шеллі, В. Блейка, В. Оуена та ін. В оперних творах композитор змальовував типові британські характери.

Бріттен став фундатором сучасної британської музики, творив практично в усіх жанрах. У його доробку — хорова та вокальна музика, твори для оркестру, концерти і симфонії, опуси для різних інструментів, опери тощо. Вагому частку становить музика для юнацтва: хорові цикли, пісні, дитячі опери.

Враження від побаченого у післявоєнній Німеччині вплинули на подальшу творчість композитора [цикл пісень для тенора і фортепіано «Святі сонети Джона Донна» (1945), Струнний квартет № 2 (обидва — 1945)]. Життєрадісним контрастом для творів цього періоду стала композиція «Путівник оркестром для юнацтва» (1946), написана для навчального фільму «Інструменти оркестру». Вона лишається найпопулярнішим твором Бріттена.

Опера «Зґвалтування Лукреції» була представлена на першому післявоєнному Глайндборнському оперному фестивалі (1946). Це перший твір, який Бріттен назвав «камерною оперою». Після її постановки створив комічну оперу «Альберт Геррінг» (1947), сюжет якої ґрунтується на повісті Г. де Мопассана. Опера була написана для виконання «Англійською оперною трупою».

Камерна опера «Поворот гвинта» (1954) за новелою Г. Джеймса — драматична та найскладніше організована опера Бріттена, уперше поставлена в м. Венеції.

Один з найвідоміших творів композитора — «Військовий реквієм» (1962), присвячений пам’яті загиблих у двох війнах світових. Опера «Оуен Вінгрейв» (1971) за оповіданням Г. Джеймса написана спеціально для телебачення на замовлення Бі-Бі-Сі, уперше транслювалася у Великій Британії, а потім з 1973 у США та інших країнах.

Остання опера композитора — «Смерть у Венеції» (1973), створена на основі однойменної повісті Т. Манна.

Серед творів: балети «Місто Плімут» (1931), «Принц пагод» (1957), оперета «Пол Баньян» (1941), церковні опери-притчі «Ріка Керлью» (1964), «Блудний син» (1968), кантата «Світий Миколай» для змішаного хору, соліста-тенора, чотирьох хлопчиків-співаків, струнних, фортепіанного дуету, органа та перкусії (1948), «Академічна кантата» для солістів, хору та оркестру (1959), концерти для різних інструментів, камерні твори для фортепіано, органа, струнні квартети, твори для скрипки з фортепіано, альта, віолончелі, гобоя, флейти та інших інструментів, для хору, вокальні твори, музика до фільмів, театральних і радіовистав тощо.

Нагороди та визнання

Нагороджений орденами: Кавалерів Честі (1953), Заслуг (1965; обидва — Велика Британія), Полярної Зірки (1962; Швеція), Золотою медаллю Королівського філармонічного товариства (1964), медаллю Малера (1967, США).

Лауреат премій Сібеліуса фонду Вігурі (1965, Фінляндія), Леоні Соннінга (1968, Данія), Ернста фон Сіменса (1974, Німеччина), премії «Греммі» (1963; 1977).

Нагорода Міжнародної трибуни композиторів (1961) за оперу «Сон літньої ночі» (1960).

Бріттен став першим композитором Британії, нагородженим у червні 1976 титулом пера.

Композитор А. Пярт (нар. 1935; Естонія) присвятив Бріттену свій канон для струнного оркестру та дзвона «Кантус пам’яті Бенджаміна Бріттена» (1977).

На честь композитора названі астероїд (відкритий 15.02.1983) та сорт троянд (2001).

У м. Олдсборо, де протягом 1957–1976 мешкав композитор зі своїм партнером, засновано Фонд Бріттена — Пірса (1986).

Іменем композитора названо відкриту 1979 Школу Бенджаміна Бріттена (тепер Академія Бенджаміна Бріттена) у м. Ловстофті.

У північному хоровому проході Вестмінстерського абатства відкрито меморіальний камінь Бріттену (1978).

Література

1. Donald M., Evans J. Benjamin Britten, 1913–1976: Pictures From a Life: A Pictoral Biography. London : Faber and Faber, 1978. 456 p.
2. A Britten Source Book / Comp.: J. Evans, P. Reed, P. Wilson. Aldeburgh : Britten Estate, 1987. 328 p.
3. Carpenter H. Benjamin Britten: a biography. London : Faber and Faber, 1992. 680 p.
4. Matthews D. Britten. London : Haus, 2013. 203 p.
5. Powell N. Benjamin Britten: A Life for Music. London : Windmill Books, 2014. 512 p.
6. Porcile Fr. Benjamin Britten. Paris : Bleu nuit éditeur, 2021. 176 p.

Автор ВУЕ

О. М. Летичевська

Покликання на цю статтю: Летичевська О. М. Бріттен, Бенджамін // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бріттен, Бенджамін (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 03.10.2024