Відчуження соціальне
Відчуження соціальне — процес і стан відокремлення (відсторонення) особистості від результатів її життєдіяльності, зокрема праці, соціальних відносин, суспільних функцій і соціальних ролей, що виявляється у її ситуативному чи довготривалому розриві з суспільством.
Історична довідка
Витоки осмислення проблематики відчуження простежуються у теоріях суспільного договору 17–18 ст., де порушувалося питання співвідношення індивідуальної свободи та політичної влади. Хоча поняття соціального відчуження ще не було сформульоване у сучасному значенні, передача частини природних прав державі розглядалася як необхідна умова суспільного порядку, що згодом стало підґрунтям для роздумів про межі автономії особистості.
Представники німецької класичної філософії (І. Кант, І. Фіхте, Л. Фейєрбах, Г. В. Гегель) відчуження соціальне розглядали з позицій діалектики, акцентуючи увагу на свідомості та самосвідомості індивіда. Зокрема, у філософії Г. Гегеля відчуження є однією з центральних категорій та розглядається як необхідний момент саморозгортання абсолютного духу в природі та історії. Відчуження, на думку Г. Гегеля, є невід’ємною складовою у процесі розвитку особистості. Це діалектичний процес, який обумовлюється реальністю і виявляється у системі відносин людини до результатів своєї власної діяльності. Подоланню відчуження може сприяти пізнавальна активність індивіда.
К. Маркс розглядав відчуження соціальне як явище, що виникає внаслідок антагонізму між найманою працею та капіталом (найманим працівником й капіталістом) і є результатом приватновласницьких відносин, за яких опредмечена у продуктах праці сутність людини (особистості) відокремлюється від їх творця. В умовах капіталізму найбільш глибинною формою відчуження стає відчужена праця. Вона виявляє себе у тому, що її результати відчужуються від працівника і перетворюються у незалежну та ворожу для нього силу, а він сам відокремлюється від організації праці та управління нею. У «Економічно-філософських рукописах 1844 року» К. Маркс виокремив чотири взаємопов’язані виміри відчуженої праці:
- відчуження від продукту праці, який не належить працівникові, протистоїть йому як незалежна сила та привласнюється іншими;
- відчуження від процесу праці, яка сприймається працівником не як вільна самореалізація, а як зовнішня, вимушена діяльність і лише засіб забезпечення існування;
- відчуження від «родової сутності людини», тобто втрата можливості реалізувати властиву людині здатність до вільної, свідомої, універсальної й творчої діяльності;
- відчуження людини від інших людей, відносини з якими набувають характеру залежності, конкуренції, підпорядкування та використання одне одного як засобу досягнення власних цілей.
У ширшому контексті марксівської теорії відчуження виявляється також у політичних та ідеологічних відносинах, зокрема у відокремленні державної влади від суспільства та в перетворенні створених людьми ідей і суспільних інститутів на сили, що панують над ними.
За К. Марксом, відчуження може бути подолане тільки за умов скасування приватної власності, яка поглиблює нерівність у суспільстві, та заміни її на загальнонародну.
В екзистенціалізмі (А. Камю, Ж.-П. Сартр) відчуження розглядається як фундаментальний стан буття і трактується як умова, за якої свідомість людини стає основою для поділу світу на сферу «екзистенції» (внутрішнє «Я») та сферу «об'єктивації», тобто відчуження (природа, суспільство).
Протиставлення «буття-в-собі» (світу, незалежного від людської реальності) і «буття-для-себе» (свідомості) породжує відчуження, яке є невід'ємною частиною людського існування. Воно виявляється у відчуженості людини від власної самосвідомості та від світу загалом, у відокремленості від інших людей і суспільства.
У соціологічних теоріях наприкінці 19 — поч. 20 ст. проблема відчуження розглядалася у зв’язку із впливом суспільства та соціальних інститутів на індивіда. Е. Дюркгайм акцентував увагу на втраті членами індустріального суспільства відчуття спільності, зростання індивідуалізму на відміну від представників традиційного суспільства. Ці ідеї були розвинуті ним у концепції аномії.
Концепцію аномії Е. Дюркгайма розвинув американський соціолог Р. Мертон та використав її у аналізі девіацій.
Важливий внесок у соціологічне осмислення відчуження зробив М. Сімен (1918-2000; США). Він запропонував операціоналізацію поняття відчуження. Науковець виокремив п’ять основних вимірів відчуження: безсилля, безглуздість або втрату смислу, безнормність, соціальну ізоляцію та самовідчуження. Такий підхід дозволив перейти від суто філософського трактування відчуження до його емпіричного вивчення засобами соціологічних досліджень.
Близькими до позиції Е. Дюркгайма були погляди Ф. Тьонніса щодо відчуження соціального як наслідку розриву індустріального суспільства та його індивідуалістичних цінностей з традиційним, державно-общинним суспільством, що функціонувало й розвивалось на колективістських засадах.
О. Шпенглер вважав, що відчуженість наростає у міру перетворення культури на цивілізацію, у якій господарюють бездушний інтелект і безособистісні форми соціальних зв'язків, які пригнічують творче начало особистості. Аналогічні процеси описав М. Вебер, який приділив особливу увагу формалізації соціальної організації, її бюрократизації, що супроводжувалася втратою людини її індивідуальної свободи.
У Г. Зіммеля відчуження розглядається як результат суперечності між творчими аспектами життя та застиглими формами культури (вчення про «трагедію творчості»).
У неомарксизмі Г. Маркузе людина в сучасному світі позбавлена самостійності (самовизначення), свободи вибору, інтегрована в соціальні відносини та соціальні норми поза своєю волею, є об'єктом маніпуляції зовнішніх владних сил і приречена на «одномірність» — позбавленість унікальних особистісних рис. Е. Фромм зазначав, що проблема відчуження коріниться в складній системі соціокультурних зв’язків, що розроблялися людьми для ефективного управління суспільством, а насправді пригнічують, підкорюють, набувають дегуманізуючого характеру.
У психоаналізі З. Фройда проблема відчуження розглядається через призму його концепції особистості, яка включає три складові: Ід, Его і Супер-его. Відчуження може виникнути через конфлікти між цими структурами особистості. Наприклад, коли Ід (несвідомі інстинктивні бажання та спонукання) пригнічуються або обмежуються Супер-его (внутрішній голос моралі та соціальних норм), людина може відчувати відчуження від своїх справжніх бажань та потреб. Це може призвести до неврозів та інших психічних проблем.
К. Хорні розвинула ідеї Фройда, додавши до них соціокультурний контекст. Вона стверджувала, що відчуження виникає через базову тривожність, яка є результатом несприятливих умов у дитинстві, таких як брак любові та підтримки. На думку Хорні, щоб впоратися з цією тривожністю люди розробляють різні стратегії оборони, які можуть призвести до відчуження від себе. Вона виділила три основних стилі взаємодії зі світом: «до нього» (підпорядкування), «проти нього» (агресія) та «від нього» (усунення). Кожен із цих стилів може призвести до відчуження від своїх справжніх почуттів та самоідентифікації.
Характеристика
Витоки відчуження соціального криються, по-перше, у протиріччях, які існують у соціальних відносинах, що, з одного боку, об’єднують людей у певні спільноти, з іншого, — протиставляють та відокремлюють одне від одного; по-друге, в опредметненні трудової діяльності людини, коли наслідки цієї діяльності перестають їй належати і привласнюються іншими.
Стан суперечності між потребами, експектаціями та бажаннями людини і зовнішніми соціальними обставинами, викликаний соціальним відчуженням, виступає перешкодою на шляху їх задоволення та реалізації.
Відчуження соціальне стосується всіх сфер існування людини, зокрема її ідентичності, екзистенційних потреб у взаємозв’язках із соціальним оточенням, ставленням до результатів своєї трудової діяльності.
Основними ознаками прояву відчуження соціального є наступні:
- повна або часткова втрата людиною суб’єктності у процесі пізнання або у соціальній чи політичній діяльності;
- втрата результатів своєї діяльності;
- відрив від власності і (або) результатів своєї праці (відчуження праці);
- втрата зв’язків із соціальним оточенням (сім’я, соціальна група, суспільство);
- втрата зв’язків із правами та свободами.
Подолання відчуження
У різних теоретичних традиціях пропонувалися різні підходи до подолання відчуження соціального. У філософії Гегеля таким механізмом виступало самопізнання та розвиток свідомості; у марксизмі — усунення приватновласницьких відносин; у гуманістичній психології — самореалізація особистості та розвиток автентичних міжособистісних відносин. Сучасні соціологічні підходи пов’язують зменшення проявів відчуження із розширенням соціальної участі, зміцненням соціального капіталу, довіри та громадянської активності.
Література
- Seeman M. On the Meaning of Alienation // American Sociological Review. 1959. Vol. 24. № 6. P. 783–791.
- Маркс К. Економічно-філософські рукописи 1844 року // Маркс К., Енгельс Ф. З ранніх творів / Пер. з рос. Київ : Видавництво політичної літератури України, 1973. С. 482–597.
- Seeman M. Empirical Alienation Studies : An Overview // Theories of Alienation / R. F. Geyer, D. R. Schweitzer (eds.). Leiden : [Б. в.], 1976. P. 265–305.
- Богиня Д. Відчуження праці в системі чинників розвитку трудового менталітету // Український соціум. 2002. № 1. С. 122–133.
- Геґель Ґ. Феноменологія духу / Пер. з нім. П. Таращука ; наук. ред. пер. Ю. Кушаков. Київ : Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2004. 548 с.
- Bauman Z. Liquid Life. Cambridge : Polity Press, 2005. 164 p.
- Фоменко К. А. Амбівалентність відчуження в структурі людського буття // Філософські обрії. 2009. Вип. 22. С. 120–131.
- Іщенко А. М. Творчість як подолання відчуження // Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Серія : Філософія. Психологія. Педагогіка. 2011. Вип. 2. С. 63–67.
- Шевченко Г. М. Соціальне відчуження в системі суспільних відносин // Філософія науки : традиції та інновації. 2014. № 1 (9). С. 100–108.
- Турбан В. В. Самообмеження та відчуження: соціально-психологічні прояви і смислові конотації понять // Актуальні проблеми психології : зб. наук. праць Ін-ту психології імені Г. С. Костюка НАПН України. Київ ; Ніжин : ПП Лисенко М. М., 2017. Т. 9. Вип. 10. С. 213–220.
- Угрин Л. Політичне відчуження : плюралізм інтерпретацій поняття // Вісник Львівського університету. Серія : філософсько-політологічні студії. 2022. Вип. 42. С. 345–352.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Лобанова А. С. Відчуження соціальне // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Відчуження соціальне (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 27.07.2026
