Девіація

Девіа́ція (віл лат. de viа, de viatio — збочення з правильної дороги) — відхилення від сформованих у певному суспільстві (соціальній групі) норм і очікувань.

Характер і функції девіації

У соціології девіація інтерпретується переважно як різновид відносно стійкої та поширеної анормативної поведінки (а не випадкове відхилення, разовий акт чи вчинок). Девіації є закономірним наслідком еволюції суспільства, колективного способу життя, яке повсякчас генерує і конформні й нонконформні форми поведінки (тому їх неможливо «викорінити», «ліквідувати»).

Девіація має історичний і відносний характер: кожна епоха, суспільство, соціальна група вироблюють власні системи норм і очікувань, а разом з тим, форми і способи відхилень від них. Цінності, очікування, загальноприйняті правила, норми, як і критерії девіантної поведінки, з часом змінюються. Якщо процеси соціалізації і соціальний контроль відповідають за збереження соціокультурного коду, функцію соціальної спадкоємності в суспільному розвитку, то девіація — за функцію соціальних змін, формування нової соціальної реальності.

Типи девіацій

В соціології вироблені певні класифікації девіацій, що полегшує прикладне використання результатів досліджень у цій царині.

Культурно схвалювані («позитивні») та культурно засуджувані («негативні») девіації

Культурно схвалювані відхилення мають позитивний, творчий характер і підтримуються суспільством в цілому. Це — соціальна поведінка людей, які випереджають свою епоху, сприяють прогресу системи, підвищують її організованість, допомагають подолати застарілі, консервативні або реакційні стандарти поведінки, торують шляхи для майбутнього нормативного порядку і зорієнтовані на суспільну користь (образна назва «феномен Коперника»). Позитивні девіації характерні для людей, які виділяються серед широкого загалу геніальністю, новаторством, високим творчим потенціалом, харизматичними якостями (відомі актори, спортсмени, вчені, волонтери, діячі культури та ін.). Такі особи є ідеалами для більшості членів суспільства.

Культурно засуджувані відхилення охоплюють різні типи поведінки, які викликають несхвалення в суспільстві. До таких форм традиційно відносять: злочинність у всіх її формах і проявах, пияцтво та алкоголізм, наркотизм і наркоманію, проституцію, сексуальні збочення, аморальну поведінку, суїциди тощо.

Екстравертні та інтровертні девіації

Екстравертні девіації орієнтовані на зовнішню сферу, безпосередньо зачіпають інтереси інших людей, соціальних груп, організацій. Інтровертні —спрямовані власне на суб’єкта девіантної дії (наркоманія, суїцид).

Корисливо орієнтовані, агресивно орієнтовані, соціально-пасивні девіації

За цільовою спрямованістю й мотивацією девіантної поведінки виділяють: а) відхилення корисливої орієнтації; б) відхилення агресивної орієнтації; в) відхилення соціально-пасивного типу.

Мотивами і метою відхилень корисливої орієнтації є прагнення до фінансового і майнового зиску. До цих відхилень відносяться різні типи злочинів і правопорушень: розкрадання державної власності, зазіхання на особисте майно громадян, злочини приватнопідприємницької та комерційної діяльності, відхилення від сплати аліментів, незаконні цивільні угоди, безквитковий проїзд у транспорті, порушення правил торгівлі та ін.

Відхилення агресивної орієнтації вмотивовані почуттями помсти, ворожості, неповаги до людини. Виявляються у зазіханні на честь і достоїнство, здоров’я і життя людини, у порушеннях суспільного порядку. До цієї групи відносять сімейні, організаційні та інші конфлікти, образи і хуліганство, різні види насильства, замах на людське життя, зґвалтування, вбивство тощо. На макрорівні — міжнародний тероризм, придушення народно–визвольних, демократичних рухів, геноцид, доміцид та ін.

Мотивація відхилень соціально–пасивного типу пов’язана з психологією соціальної відчуженості від інтересів колективу, груп. Соціально-пасивна поведінка може за деяких умов стати не тільки аморальною, але й злочинною. До таких випадків відносять посадову недбалість щодо охорони матеріальних цінностей; невиконання виробничих завдань; алкоголізм як форму дистанціювання від активного громадського життя; ескапізм; самогубство як крайню форму втечі від особистих і соціальних проблем.

Носієм девіацій може бути не тільки індивід, але і група. Насамперед йдеться про групи, які прагнуть до нонконформізму (злочинці, безпритульні, єретичні, контркультурні рухи та ін.). Такі групи свої установки на девіацію закріплюють за допомогою формування девіантної субкультури.

Девіації, отже, відіграють в суспільстві подвійну роль: з одного боку, є загрозою стабільності суспільства, з іншого — творчі девіації виконують важливі позитивні соціальні функції. Вони необхідні, щоб суспільство було гнучким і готовим до змін. Відхилення від старих, звичних норм поведінки може бути початком створення нових нормативних зразків.

Девіації та соціальна стабільність

До засобів протидії поширенню деструктивно-девіантної поведінки належать:

а) розширення доступу до законних способів досягнення успіху і просування по соціальних сходах;

б) дотримання соціальної рівності перед законом;

в) постійне вдосконалення законодавства, приведення його у відповідність до нових соціальних реалій;

г) прагнення до адекватного співвідношення злочину і покарання.

В сукупності це дозволяє знизити соціальну напругу в суспільстві, зменшити його криміналізацію.

На початок 21 ст. сформувалась ціла низка міждисциплінарних галузей знань, котрі досліджують різні види і форми девіантної поведінки, у тому числі: девіантологія, віктимологія, сімейна кримінологія, пенітенціарна кримінологія, соціологія економічної злочинності, соціологія організованої злочинності, превентивна девіантологія, військова девіантологія тощо.

Література

  1. Merton R. Social Structure and Anomie // American Sociological Review. 1938. Vol. 3. № 5. P. 672–682.
  2. Goffman E. Stigma: Notes on the Management of Spoiled Identity. New York : Penguin Books, 1990. 174 p.
  3. Дюркгейм Э. Самоубийство: Социологический этюд / Пер. с фр.; Под ред. В. А. Базарова. Москва : Мысль, 1994. 400 с.
  4. Рущенко І. П. Соціологія злочинності / За ред. В. Є. Пилипенка. Київ : Каравела, 2003. С. 220–256.
  5. Гилинский Я. И. Девиантология: социология преступности, наркотизма, проституции, самоубийств и других «отклонений». Санкт-Петербург : Юридический центр Пресс, 2004. 520 с.
  6. Арістова А. В. Феномен релігійної девіації: теоретичні нариси. Київ : Інтерсервіс, 2017. 180 с.
  7. «Нормальная аномия» в России и современном мире / Под ред. С. А. Кравченко. Москва : МГИМО-Университет, 2017. 282 c.
  8. Єнін М. Н. Девіантна поведінка // Соціологія: терміни і поняття / За заг. ред. В. М. Пічі. Львів : Новий Світ-2000, 2018. С. 123.

Автор ВУЕ

М. Н. Єнін


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Єнін М. Н. Девіація // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Девіація (дата звернення: 16.10.2021).


Оприлюднено


Оприлюднено:
26.09.2019

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ