Брахуї

Мапа поширення мови брахуї.

Брахуї́ (самоназва — брагуї́) — дравидська мова північної підгрупи дравидської мовної сім’ї (див. Дравидські мови), поширена переважно на південному заході Південної Азії, а також етнос, який є її носієм. Мова є унікальним реліктовим анклавом (островом), віддаленим від основного масиву інших дравидських мов на відстань понад 1500 км.

Історична довідка

Генезис мовного анклаву брахуї та час його появи в Белуджистані залишаються предметом тривалих дискусій у світовій компаративістиці (див. Порівняльно-історичне мовознавство) й етнології. Існують дві основні наукові гіпотези.

Автохтонна (реліктова) гіпотеза розглядає брахуї як останніх прямих нащадків прадравидського населення Північно-Західної Індії, яке проживало в цьому регіоні до початку міграції індоарійських племен (див. Арії) у ІІ тис. до н. е. Низка дослідників пов’язує предків брахуї з творцями протоміської Харапської (Індської) цивілізації.

Згідно із міграційною гіпотезою поява носіїв брахуї на північному заході є результатом пізнішої міграції (експансії) окремого дравидського етносу з регіону Центральної або Південної Індії, яка відбулася орієнтовно у І тис. н. е. або на початку ІІ тис. н. е.

Упродовж 17–20 ст. етнічні групи брахуї утворювали військово-політичну конфедерацію племен (Калатське ханство), де відігравали панівну роль; з часом зазнали глибокої мовної та культурної асиміляції з боку белуджів.

Характеристика

Поширення та статус

Основний ареал поширення мови — гірські райони історичної області Белуджистан (переважно навколо міст Калат, Кветта, Мастунг, провінція Белуджистан у Пакистані). Окремі групи носіїв проживають у прикордонних районах Афганістану (провінції Німруз і Гільменд), Ірану [остан (адміністративно-територіальна одиниця) Систан і Белуджистан], а також у пакистанських провінціях Синд і Пенджаб.

Загальна чисельність мовців за оцінками першої чверті 21 ст. становить 2,2–2,5 млн осіб. Більшість носіїв є двомовними або тримовними, вільно володіючи також белуджі мовою, пушту або урду. ЮНЕСКО класифікує брахуї як мову, що перебуває під загрозою зникнення (категорія vulnerable — вразлива), через інтенсивні процеси мовної асиміляції та перехід молодого покоління на урду й белуджську.

Фонетичні особливості

Фонетична система брахуї зазнала докорінної перебудови під потужним суперстратним та адстратним впливом іранських мов (зокрема белуджської):

збережено класичну дравидську систему ретрофлексних приголосних звуків (ʈ, ɖ, ɳ, ɽ), які також підкріплюються наявністю ретрофлексів у сусідніх індоіранських мовах;
сформувалась специфічна опозиція довгих і коротких голосних звуків, властива суміжним індоіранським мовам;
з’явився глухий латеральний щілинний приголосний [ɬ] (унікальний для дравидського мовного ареалу), що позначається на письмі як ł.

Граматичні особливості

Попри зовнішні впливи, граматичне ядро мови чітко зберегло дравидську основу.

За типом вираження граматичних значень брахуї належить до аглютинативних мов. Словозміна і словотвір відбуваються шляхом послідовного додавання однозначних суфіксів до незмінної слова основи. Префікси відсутні.

Збережено типову для дравидських мов структуру відмінювання іменників і систему займенників.

Синтаксична структура характеризується стабільним порядком слів у реченні типу SOV (підмет — додаток — присудок).

Лексичні особливості

Через багатовікову ізоляцію лексичний склад мови зазнав найбільших змін. Близько 80–85 % усього словникового запасу сучасної брахуї становлять пізні запозичення з белуджської, перської, пушту, синдхі та урду.

Питомий дравидський пласт лексики зберігся лише в найконсервативнішій, базовій частині словника: особові та вказівні займенники, терміни найближчої родинної спорідненості, назви анатомічних частин тіла та органів, соматичні поняття, а також числівники від 1 до 3 (as, iră, mush). Усі числівники, починаючи з 4, запозичені з індоарійських мов.

Писемність

Брахуї не має власної історичної писемної традиції. Від 18 ст. для фіксації мови використовується арабська графіка на основі персько-арабського алфавіту (аналогічно до алфавіту урду). Через відсутність стандартизації тривалий час функціонували різні регіональні графічні варіанти.

На початку 21 ст. державна Організація з мови брахуї (Brahui Language Authority, м. Кветта) уніфікувала арабський алфавіт. Водночас для інтеграції в цифровий простір і спрощення друку було розроблено й активно впроваджується офіційний стандарт писемності на основі латинської графіки, відомий як Broman або Brahui Roman.

Додатково

Соціальна й етнографічна організація етносу брахуї є патріархально-родовою. Суспільство поділяється на кілька великих племінних конфедерацій (зокрема джалаван і сараван), кожна з яких складається з дрібніших родів. Побут, традиційне житло, одяг, матеріальна культура, право звичаєве та музично-фольклорна традиція брахуї сьогодні майже ідентичні белуджським.

Основним традиційним заняттям більшості залишається напівкочове або відгінне скотарство (розведення дрібної рогатої худоби, верблюдів), а у річкових долинах та оазах — поливне землеробство. За релігійною приналежністю віряни брахуї є мусульманами-сунітами (ханафітського мазхабу). Попри культурне злиття з белуджами, мова залишається головним маркером етнічної самоідентифікації народу.

Література

Emeneau M. B. Phonetic observations on Brahui // Bulletin of the School of Oriental Studies. 1937. Vol. 8. № 4. P. 981–983.
Rossi A. V. Iranian lexical elements in Brahui. Naples : Istituto Universitario Orientale, 1979. 360 p.
Elfenbein J. A Brahui supplementary vocabulary // Indo-Iranian Journal. 1983. Vol. 25. № 3. P. 191–209.
Brahui // Ethnologue : Languages of the World. Dallas : SIL International. 1996–2026. URL: https://www.ethnologue.com/language/brh/
Elfenbein J. Brahui // The Dravidian Languages / Ed. by S. B. Steever. London ; New York : Routledge, 1998. P. 388–414.
Language Brahui // WALS Online / Ed. by M. S. Dryer, M. Haspelmath. Leipzig : Max Planck Institute for Evolutionary Anthropology, 2013. URL: https://wals.info/languoid/lect/wals_code_brh